Петро Гебей

Народився в селі Кальник Березького комітату, Австро-Угорщина (нині село Мукачівського району Закарпатської області, Україна).

Богословську освіту здобув в Ужгородській гімназії та Центральній семінарії у Будапешті (нині столиця Угорщини). 1889 року висвячений на священика, після чого мукачівський єпископ І. Пастелій призначив його префектом семінарії в Ужгороді, де він згодом став професором церковного права й історії.

Від 1892 року — управитель дівочої учительської семінарії, з 1902 року — консультант єпархіальної консисторії. 1906 року єпископ Юлій Фірцак поставив Петра Гебея катехитом при богословській гімназії в Ужгороді. Того ж року став директором хлоп'ячої бурси «Alum neum». 1912 року від єпископа Антонія Паппа дістав сан каноніка й пароха кафедрального храму.

Був прихильником входження Закарпатської України після Першої світової війни до складу Угорщини.

1922 року — генеральний вікарій та прелат.

22 березня 1923 року став засновником Російського культурно-просвітницькогое товариства імені Олександра Духновича у Мукачеві[1].

16 липня 1924 року за рекомендацією апостольського нунція в Празі Ф. Мармадджі та за погодженням із чехословацьким урядом римський папа Пій XI проголосив Гебея мукачівським єпископом замість висланого з Чехословаччини до Угорщини єпископа А. Паппа. До 1931 року йому вдалося повернути греко-католикам відібрані у них православними церкви на Мармарощині. Разом із каноніком Августином Волошиним вони домоглися від уряду державної грошової допомоги (т. зв. конгруа) греко-католицьким священикам.

З дозволу Павла Гебея 30 квітня 1925 року було засновано місійне товариство св. Йосафата, яке очолив о. Олександр Хіра. Того ж року Гебей заснував «Центральну канцелярію оборони віри», метою якої було «піднести й розвинути навчання релігії й виховання молоді в християнському дусі». До товариства мали вступити усі без винятку єпархіальні священики. На чолі організації, яка оголосила боротьбу православ'ю й комунізму, постали Олександр Ільницький (голова), Олександр Стойка (секретар), Ю. Марина (скарбник), В. Шельков, О. Хіра, І. Яцкович (радники), Еміліян Бокшай та В. Желтвай (редактори).

Гебей щиро вітав підписаний 2 лютого 1929 року між урядом Чехословаччини і Ватиканом «Modus vivendi». Йому вдалося на певний час піднести моральний стан духівництва, наблизити духівництво до вірних і відвернути від проугорських симпатій.

Помер в Ужгороді.

• о. Пекар А. ЧСВВ. Нариси історії церкви Закарпаття. — Рим—Львів, 1997. — Т. 1.
• Фенич Ф. Ф. Гебей Петро // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 61. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Pekar A. OSBM. The bishops of the Eparchy of Mukachevo with historical outlines. — Pittsburgh, 1979. (англ.)

• Ґебей Петро Михайлович «Енциклопедія Сучасної України»

Попередник Антоній Папп		Єпископ Мукачівський 16 липня 1924—26 квітня 1931		Наступник Олександр Стойка