Петро (Козак)

Повернувшись до Галичини, призначений вчителем у ювенаті. У травні 1939 року отець Петро переїхав до монастиря у м. Ковель. Після закриття монастиря восени 1939 року, служив у селах наближених до Галичини. Влітку 1941 року він повернувся до Ковеля, де був до осені, а тоді якийсь час служив у селах Барані Потоки та Копитів. Опісля отримав призначення до Тернополя, де від серпня 1945 року, через арешт о. Василя Величковського, став настоятелем. Упродовж цілого року о. Петру вдалося отримувати дозвіл на служіння в храмі, але на початку осені 1946 року всіх редемптористів прогнали з Тернополя. Вони переїхали в монастир у с. Голоско біля Львова. Коли у жовтні 1948 року зліквідували цей монастир, то отець Петро спочатку поїхав до Унева, а з наступного року виїхав до Теребовлі, пройшов бухгалтерські курси і від липня 1949 року працював бухгалтером. У травні 1950 року його заарештували та заслали до Сибіру, у поселення Білий Яр Томської області. Звільнили отця Петра в жовтні 1960 року, а навесні наступного року він повернувся додому. Якийсь час проживав у батьків, а пізніше оселився у селі Водяне. До пенсійного віку треба було ще чекати 10 років, тому влаштувався на роботу кочегаром, опісля — столяром, слюсарем. А поміж тим душпастирював по Львівщині, Тернопільщині та Івано-Франківщині. Крім цього він навчав у підпільній семінарії як своїх співбратів, так і світських священиків[2].

Пам'ятник на могилі о. Петра Козака в с. Водяне

Восени 1969 року арештували владику Василя Величковського, і тому, правдоподібно, що саме тоді отець Петро отримав єпископські свячення з рук владики Володимира (Стернюка) як його помічник, хоча в інших джерелах зазначено, що це відбулося 1983 року[3]. В останні роки свого життя хворів на серце. Трагічно помер владика Петро 9 грудня 1984 року[1] та похований на цвинтарі у с. Водяне.