Повітряні сили Тунісу

Військово-повітряні сили Тунісу були сформовані у 1959, через три роки після отримання державою незалежності від Франції. Перший літак, шведський гвинтовий навчально-бойовий Saab 91 «Сафір», надійшов на озброєння у 1960. В подальшому туніська авіація поповнилася ще сімома Саабами-91.

В епоху реактивної авіації ВПС Тунісу увійшли у 1965, після покупки 13 італійських Аермаккі MB-326B/LT. У 1969 році туніська авіація поповнилася п'ятнадцятьма екс-американськими «сайберджетами» F-86F. В період з 1974 до 1978 року парк навчально-бойових літаків оновився 21 Marchetti SF.260W/C (12/9 відповідно). У 1977—1978 — закуплено ще вісім одномісних штурмовиків MB-326KT.

У 1981 році Туніс підписав контракт на закупку дванадцяти легких багатоцільових винищувачів-бомбардувальників F-5E/F (8 F-5E і 4 F-5F), поставки яких відбулися у 1984—1985. Потім до них додалося ще п'ять F-5E (до 1989). У 1985 Туніс законтрактував два транспортники С-130Н «Геркулес», а у 1995 розмістив велике замовлення в Чехії на 12 навчальних L-59 «Супер Альбатрос» і три L-410 «Турболіт». У 1997 у США отримані п'ять C-130B, а у 2013—2014 — два C-130J-30.

ВПС Тунісу є самостійним видом збройних сил, очолюваним штабом ВПС і підпорядковані міністерству національної оборони. Начальник штабу ВМС — командувач відповідає за бойову та мобілізаційну готовність сил, організацію бойової підготовки, політико-моральний стан особового складу і виконання планів будівництва та модернізації ВПС. Повітряні сили здатні виконувати покладені на нього завдання як самостійно, так і у взаємодії з іншими видами збройних сил.

Перед національними ВПС стоять наступні завдання:

• надання безпосередньої підтримки сухопутним військам і військово-морським силам;
• проведення самостійних повітряних операцій, завдавання ударів по наземних і морських цілях;
• протиповітряна оборона важливих державних, військових і економічних об'єктів, угруповань військ;
• висадка повітряних десантів, доставка та перевезення вантажів;
• порятунок екіпажів літаків, вертольотів і кораблів, що терплять лихо;
• захист морських комунікацій, прилеглих морських акваторій.

У мирний час ВПС також залучаються до проведення спільних з МВС операцій з виявлення і перехоплення морських транспортних засобів контрабандистів і перевізників нелегальної робочої сили в Європу, ведуть спостереження за діяльністю іноземних держав на континентальному шельфі Тунісу, беруть участь у ліквідації наслідків стихійних лих, організують контроль наземної обстановки під час поїздок президента Тунісу країною.

Туніські повітряні сили складаються з чотирьох родів авіації: винищувально-бомбардувальної, штурмової, транспортної і розвідувальної. Армійська авіація представлена вертольотами різного призначення.

Основу організаційної структури ВПС складають авіаційні бази і авіаційні ескадрильї. Залежно від оперативно-тактичного призначення авіаланок однієї ескадрильї вони можуть бути дислоковані на різних авіабазах та організаційно підпорядковані їх командирам.

Основні авіабази: Бізерта/Сіді Ахмед, Бізерта/Ла-Каруба, Ель-Аюн, Гафса, Габес та Сфакс. Всі вони оснащені радіо- і світлосигнальним обладнанням для забезпечення польотів у складних метеоумовах вдень і вночі[1].

• M. М. Юрьев. Вооруженные силы Туниса (рос.). Інститут Близького Сходу.