Полуношниця

Полуношниця (грец. Μεσονύκτικον) — у візантійському обряді одна із служб добового кола богослужінь, присвячена майбутньому Пришестю Ісуса Христа і Страшному суду. Здійснюється опівночі або у всякий час ночі до ранку; в монастирях Російської православної церкви зазвичай буває рано вранці в поєднанні з Братнім молебнем, а в сучасній парафіяльній практиці майже не зустрічається.

У латинському обряді полуношниця відповідає ранній (лат. Matutinum) і в давнину називалася «бдінням» (лат. Vigiliae). Спочатку вона починалася близько 2 години ночі, але в епоху зрілого Середньовіччя була перенесена на вечір напередодні. В ході богослужбових реформ II Ватиканського собору деякі елементи латинської ранньої і хвалитні були об'єднані в одне богослужіння — «Хвали ранкові» (лат. Laudes Matutinae), а інші елементи ранньої трансформовані в особливе богослужіння добового кола — «Година Читань» (лат. Officium lectionis).

Історія, склад і види

Під час гонінь на християн в Римській імперії нічний час був найбезпечнішим для богослужіння. Разом з тим церква завжди мала на увазі, що північ є переважно зручним часом по своїй тиші для зосереджених молитовних бесід з Богом і для роздумів про гріхи та їх виправлення. Так дивиться на встановлення полуношного богослужіння Василь Великий (Друге послання до Григорія Богослова).

На думку тлумачів, полуношниця встановлена, по-перше, з тим, щоб нагадати віруючим молитовний опівнічний подвиг Ісуса Христа перед Його вільними стражданнями (моління про чашу — Мв 26:36-44; Мк 14:32-39; Лк 22:41-46); по-друге, для постійного нагадування про день Другого пришестя Христового, яке, за загальним віруванням церкви, заснованому на притчі Спасителя Про десять дів (Мф 25:1—13), має бути опівночі; по-третє, нарешті, для призову віруючих і опівночі до наслідування ангелам, які прославляють Господа.

Полуношниця, як і будь-яке інше чинопослідування добового кола богослужінь, може відбуватися тільки один раз в день. Залежно від цього, вона буває вседенною, суботньою, святковою, недільною і великодньою. Сучасний часослов починається з послідування саме полуношниць.[1]

Вседенна полуношниця складається з початкових молитв, покаянного 50-го псалма, 17-ї кафизми, що зображає блаженство людей непорочних, Символу віри, пісні «Ось Жених гряде опівночі»[2] з іншими тропарями, молитви годин «Ти, що повсякчас», молитви Єфрема Сирина,[3] молитов «Господи Вседержителю, Боже сил» і «Благословляємо Тебе, Небесний Боже» (тепер в Ранішніх молитвах), псалмів 120-го і 133-го, Трисвятого по Отче наш, заупокійних тропарів з молитвою, відпустом і заключною ектенією.

Суботня полуношниця відрізняється тропарями і молитвами; на ній замість 17-ї кафизми читається 9-та кафизма.

Святкову полуношницю повинні служити, коли по Типікону має бути Всенічне бдіння, яке з якоїсь причини не відбувається, а також і в деякі інші православні свята.[4] На них по першому Трисвятому тропар свята, по другому — кондак свята; заупокійна молитва опускається.

Недільна (і великодня) полуношниця складається тільки з першої частини, замість тропарів іпакої, каноном замість 17-ї кафизми, молитвою Трійці — замість Символу віри.

Пасхальна — єдина полуношниця, яка відбувається у всіх православних храмах - перед пасхальним хресним ходом і наступною за ним ранньою. Архиєпископ Фессалонікійський Симеон Солунський описує полуношницю наступним чином:[5]

В полночь, или немного спустя, когда пробьют в доску, как бы изображая последнюю трубу Ангела, все пробуждаются ото сна, как от смерти.

Потом, когда священник, изображающий Христа и имеющий Его священство, в притворе храма, словно на земле пред небом, благословит (так как должно начинать молитвы священнику, притом же и ему, как и всем, надлежит начинать от Бога), тогда братия все вместе говорят: слава Тебе, Боже наш, слава Тебе, и читают, что следует по порядку. Первым делом до́лжно воздать славу Богу и потом уже продолжать то, что следует.

— Симеон Солунський

У Греції і в деяких інших православних країнах (в тому числі у російських старообрядців) полуношниця досі замінює ранішні молитви. У період Великодньої седмиці замість полуношниці здійснюються Пасхальні часи.

Примітки

  1. Азбука веры. Часослов. Оглавлeніе возсле́дованій святы́я книги сея́.
  2. Її текст див. у Великий понеділок
  3. Якщо є алілуйна служба в цей день (зазвичай у дні багатоденних постів)
  4. Наприклад у Понеділок Святого Духа
  5. Объяснение православных богослужений, обрядов и таинств. Блаженный Симеон Солунский. стр. 362. Изд-во Оранта. 2010.

Література

  • К. Никольский. Пособие к изучению Устава богослужения православной церкви. — СПб., 1888.
[Перевидання]. — М : Издательский совет Русской Православной Церкви, 2008. — (Серия «Литургическая библиотека») — ISBN 978-5-94625-295-9. — Репринт 7-го изд. (СПб.: Синодальная типография, 1907)
  • П. Лебедев. Наука о богослужении православной церкви. — М., 1890.
  • Полунощница // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890—1907.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.