Поташ (Уманський район)

Назва села ймовірно походить від стародавнього промислового продукту — поташу, який добувався шляхом спалювання лісу і послідовного відпарювання попелу. Найкращі його сорти виготовляли із попелу, яку випалювали з різних порід дерева і змішували разом. Щоб одержати приблизно 50 кг попелу, необхідно було затратити до 4 м³ деревини. Крім промислового виробництва поташу, його збирали також селяни у своїх домашніх печах, виконуючи таким чином покладену на них панську данину[2].

Залізничну станцію Поташ з однойменною назвою відкрито 27 червня (за ст. стилем 15 червня) 1891 року, що розташована на ділянці Христинівка — Шпола.

У 1910 році місцева влада, у зв'язку з потребою робочих рук для праці на станції, виділила землю для розбудови села. Першими поселенцями, які одержали тут наділи й почали будуватися, стали: Тимофій Степанович Черній і його дружина Євдокія Григорівна, Дмитро Захарович Задорожко із дружиною Надією, маньківчани — Терентій Коцюбинський і Йосип Табачківський, що був сторожем на станції, та інші. Під час громадянської війни станція Поташ теж була у вирі трагічних подій того часу — про це свідчить братська могила на місцевому кладовищі за якою дбайливо доглядають школярі. Напис на табличці свідчить: «Тут поховано 19 червоноармійців та жінку з дитиною». І це свідчить, що на станції був жорстокий бій.

У роки примусової колективізації в Поташі було засновано колгосп імені Т. Шевченка, головою якого обрали Євмена Павловича Мельниченка. 1931 року створено Потаську механізовану тракторну станцію.

12-16 січня 1944 року неподалік станції в поєдинку з нацистами загинули Герої Радянського Союзу: сержант Павло Семенович Свєчніков та артилерист Олексій Григорович Федюков. Його тлін перезахоронено в Братській могилі Маньківки; ім'ям Героя названо одну з вулиць районного центру. 8 березня 1944 року 936-й Червонопрапорний ордена Суворова стрілецький полк під командуванням Героя Радянського Союзу Г. Ф. Короленка і танковий батальйон під командуванням Прокопа Калашникова (згодом — Героя Радянського Союзу) увірвався на станцію, гітлерівці в паніці залишили велику кількість бойової техніки.

У роки нациської окупації на станції Поташ діяла підпільна група, до якої входили: В. К. Зінчук, Ю. К. Кривонос, М. М. Левченко, І. С. Шейко, В. Василевський та інші. Вони вчиняли диверсії на залізниці, розповсюджували листівки, підпалювали німецькі склади. Керівником групи була 19-річна Віра Зінчук. Однак провокатор видав підпільників: вони були схоплені гестапівцями й страчені в Уманській в'язниці. Іменем Віри Зінчук у селі Поташ названо центральну вулицю.

6 травня 1948 року бригадирові тракторної бригади Потаської МТС Йосипові Прокоповичу Мальованому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці.

• 
  Центр села
• 
  Сільрада
• 
  Школа
• 
  Елеватор
• 
  Залізничний вокзал (1891 р.)
• 
  Водонапірна башта (1891 р.)
• 
  Братська могила радянських воїнів
• 
  Пам'ятний знак на честь 35-річчя звільнення України від н/ф загарбників

Поблизу села виявлено залишки поселень епохи бронзи 2-го тисячоліття до нашої ери та черняхівської культури II—V століть нашої ери.

• Жадько В. Маньківщина. Не забуваймо рідного порогу.-К.,2006.-С.295 — 300.
• Універсальна енциклопедія «Черкащина». Упорядник Віктор Жадько.-К.,2010.-С.720.

• Поташ на сайті mankivka.com.ua
• Розклад руху поїздів далекого слідування.
• Розклад руху приміських поїздів