Шпола

Неподалік міста виявлено кургани трипільської культури, скіфські кургани та ранньослов'янське поселення черняхівської культури.

Вперше Шпола згадується в документах 1594 року. В другій половині XVII століття Шпола була зруйнована татаро-турецькими військами і в друге відродилося на початку XVIII століття. Як село Звенигородського староства Речі Посполитої згадується в XVIII столітті.[4]

В 1768 році жителі Шполи і її околиць під проводом ватажків Степана Главацького і Савки Плиханенка брали активну участь у селянсько-козацькому повстанні — Коліївщині.

З 1793 року Шпола входила до складу Російської імперії, як містечко Брацлавського намісництва, з 1795 Вознесенського, а з 1797 Звенигородського повіту Київської губернії.[4]

Основним заняттям жителів було сільське господарство. На початку XIX століття в Шполі налічувалося 459 селянських дворів і 2181 десятина землі.

Цукровий завод. Кінець XIX ст.

Поступово в Шполі розвивалась промисловість. В 1812 році тут виникла полотняна мануфактура — на 12 верстатах 24 кріпаки виготовляли полотно та інші вироби для потреб поміщицького двору. 1851 року засновано цукровий завод, при якому жили у двох бараках 500 робітників. 1858 року почав діяти паровий млин, 1860 року — механічна майстерня, де працювало 80 робітників.[5]

1866 року Шпола стала центром Шполянської волості Звенигородського повіту. Її розвитку сприяло будівництво залізничної станції, що розгорнулося 1874 року. Через рік тут уже були поштова контора, телеграфна станція.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі мешкало 3069 осіб, налічувалось 529 дворових господарств, існували 2 православні церкви, синагога, 2 єврейських молитовних будинки, 2 школи, 2 лікарні, залізнична станція, 3 постоялих двори, трактир, рейнський погріб, 27 постоялих будинків, 147 лавок, базари, 23 вітряних млина[6]. За 3 версти — бурякоцукровий завод з механічними майстернями.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 11933 осіб (5727 чоловічої статі та 6206 — жіночої), з яких 6509 — православної віри, 5388 — юдейської[7].

Після низки змін влади під час Громадянської війни, 22 червня 1920 року Перша кінна армія під командуванням С. М. Будьонного оволоділа містом. У місті встановилась радянська влада. На той час у Шполі мешкало 12 250 жителів, діяли 43 дрібні промислові підприємства з 409 робітниками. Того ж року 50 бідняцьких і середняцьких господарств Шполи об'єдналися в артіль «Червоний хлібороб».

Від 1923 року — Шпола районний центр.

Відкриття пам'ятника Шевченку. 1926 рік.

У 1922–1923 роках у Шполі проживало понад 10 000 православних віруючих, які належали до двох парафій. Діяло 2 храми. Дерев'яний храм був побудований коштом шполян, а мурований — збудував князь Урусов, маєток якого був поблизу Шполи. Кожна парафія мала свого священика.[12]

У 1926 року у Шполі запущено в дію власну електростанцію. Населення на 1 січня 1926 року становило 15170 осіб.[13]

Під час суцільної колективізації в Шполі виникли ще дві сільськогосподарські артілі: «Червона Нива» (1929 рік) та ім. Сталіна (1934 рік). Також в 1929 році в місті утворена МТС, яка через три роки мала 49 тракторів. В 1932 році при цукрозаводі створено радгосп, що спеціалізувався на вирощуванні цукрових буряків.

Не оминув Шполу Голодомор 1932—1933 років. Від голоду померло, тільки за офіційними даними близько 150 мешканців.[14]

Напередодні ІІ світової війни Олекса Коваль започаткував у Шполі (1938 р.) автошколу.

Діяло 2 лікарні, дитяча поліклініка, жіноча консультація. Діти навчалися в 2 середніх і 3 семирічних школах.

Перший набір до шполянської автошколи (керівник Олекса Коваль. 1938 рік).

27 січня 1944 року місто було визволене від німецьких військ 155-тою Червонопрапорною танковою бригадою під командуванням підполковника І. І. Прошина.

З 1 по 18 березня 1944 року на місцевій залізничній станції розміщувалася тилова база 4-ї гвардійської армії 2-го Українського фронту.

За мужність і героїзм, проявлені на фронтах війни 1021 шполянина нагороджено урядовими нагородами. Почалася відбудова міста.

Вже 1944 року з 20 довоєнних торговельних підприємств відновили роботу 17. Було відкрито лікарню на 75 ліжок, поліклініку, клінічну лаболаторію, дитячі ясла, середню та семирічну школи. Працювали міський кінотеатр, бібліотеки.

Стадіон «Колос»

1950 року три шполянські колгоспи об'єдналися в один — ім. Жданова. Наприкінці цього ж року вже були повністю відбудовані всі промислові підприємства.

1963 року в місті збудовано двоповерховий магазин продовольчих товарів, міський стадіон на 10 тисяч місць. 1966 року здано в експлуатацію готель, будинок побуту, середню школу на 960 місць.

Парк «Даріївка» садиби Абази в Шполі

Станом на 1972 рік у місті працювали районна лікарня на 160 ліжок, поліклініки для дорослих і дітей, рентген-кабінет, три аптеки, станція швидкої допомоги. У місті було 9 шкіл (4 середні, 3 восьмирічні, школа-інтернат, середня школа робітничої молоді та заочна), 7 бібліотек з книжковим фондом понад 131 тисячу книг, широкоекранний кінотеатр на 600 місць. У місті діє теле-радіомовна студія, випускається три газети — «Шполяночка», «Шполянські вісті», «Центр України».

У 1990–1991 роках видавався часопис шполянського осередку Народного руху України «Поклик долі».

У травні 2011 р. на околиці міста встановили 14-метровий монумент, яким стверджено, що Шпола є географічним центром України.[15]

19 червня 2012 року за рішенням Шполянської міськради було демонтовано пам'ятник В. Леніну, який до цього стояв біля Шполянського цукрового заводу.[20][21]

22 лютого 2014 року було демонтовано пам'ятник В. Леніну, що стояв на центральній площі міста. На постаменті, що залишився, встановлено меморіальну дошку на честь Небесної сотні.[22]