Христинівка

Територія сучасного міста, як свідчать археологічні знахідки, була заселена ще з IV століття до нашої ери. Поблизу міста виявлено залишки 3 поселень трипільської, 2 — білогрудівської, 2 — зарубинецької та 4 — черняхівської культур.

До виникнення залізничної станції Христинівка тут знаходилися звичайні сільські поля, про що згодом згадував уманчанин Петро Курінний: «1888 року тут було відкрите поле й на ньому ріс хліб, трави та паслися корови. Я сам це бачив і мені у голову тоді не приходило, що у майбутньому тут буде такий прогрес».

Введення в експлуатацію залізничних ліній Вапнярка — Христинівка (1889 року), Козятин I — Умань (1890 року), Христинівка — Шпола (1891 року) і залізничного вузла у 1891 році, а також створення оборотного паровозного депо створило важливий транспортний осередок біля села Христинівка[4]. Христинівка стала значним хлібним ринком. Зросло її економічне значення, а це в свою чергу сприяло збільшенню населення. У 1900 році тут проживало 3475 чоловік.[5]

У другій половині лютого 1918 року село окупували радянські війська, а вже 5 березня воно перейшло під владу Директорії.

13 березня 1919 року село вдруге захопили війська Червоної армії. Тоді ж у Христинівці було створено трудову комуну. До її складу в травні входило близько 200 чоловік з місцевих селян, залізничників, учителів. Рада комуни складалася з агронома, 2 учителів і 2 залізничників. Комунари обробляли 15 десятин землі з колишнього маєтку Терещенка.[6] В вересні 1919 року до села ввійшли війська генерала Денікіна, які утримували владу до 14 січня 1920 року, коли частини 44-ї дивізії Червоної армії знову не захопили її.[7].

З кожним вимушеним відступом регулярних військових частин Української Народної Республіки в тилу противника залишались діючи повстанські загони. Загалом на Уманщині, у різних її районах, але без чіткого розмежування діяли отамани Петро Дерещук, Дмитро Цвітковський, Ананій Волинець. У перших числах січня 1921 року, під час партизанського протибільшовицького рейду Армії УНР під керівництвом отамана Андрія Гулого-Гуленка (8 листопада 1920 — початок 1921), на відстані близько 5 км на південь від Христинівки, переслідуваний частинами Червоної армії відділ полковника Сірка потрапив у оточення. У ході загалом вдалого прориву важко поранено А. Гулого-Гуленка. За свідченням учасника походу, автора спогадів «Рейд генерала Гулого-Гуленка», сотника О. Вдовиченка, пораненого отамана перевдягнено у цивільний одяг й на селянських санях укрито горою кожухів (самий бій та прорив відбувалися в умовах сильного морозу й хурделиці: «…Під тиском вітру коні заточувалися немов п'яні. Сухий, зірваний із поля, сніг проникав крізь одіж і колов тіло наче голками»). Перевдягнувся у цивільне також керівник контррозвідки рейдуючої групи сотник Гришний. Повстанці мали фальшиві документи згідно з якими генерал Гулий ставав «лісником», що його поранили «бандити». Як пише О. Вдовиченко, сотник та отаман планували дістатися найближчої цукроварні, де були лікар і амбулаторія, а відтак можливість отримати першу медичну допомогу. Врешті, Гришний та Гулий-Гуленко успішно дісталися річки Дністер і дочекавшись встановлення криги перейшли кордон із Румунією[8].

З квітня 1923 року Христинівка — районний центр. Восени 1924 року стала до ладу невеличка електростанція, що забезпечувала енергією підприємства і установи.

У 1927 році Христинівка стала селищем міського типу.

У 1931 році в селищі почали діяти маслоробний завод, нове вагонне депо, а також машино-тракторна станція. Працювала стаціонарна і 2 пересувні кіноустановки.

У 1937 році побудовано нову електростанцію.

Напередодні Другої світової війни в селищі працювала залізнична лікарня на 25 ліжок, почав діяти стаціонарне відділення районної лікарні. Діяло 2 постійних дитячих ясел, працювала початкова і дві середні школи.

27 липня 1941 року Христинівку окупували німецькі війська. 9 березня 1944 року бійці стрілецьких дивізій, гвардійської повітряно-десантної дивізії, механізованих бригад, самохідного артилерійського полку 2-го Українського фронту повернули контроль над Христинівкою радянській владі. У війні брали участь понад 600 мешканців селища, близько 200 з них загинули. 30 жовтня 1966 року на їхню честь було відкрито обеліск Слави. 593 осіб радянська влада відзначила бойовими нагородами.

У 1954 році закінчено спорудження нового залізничного вокзалу на місці старого, зі збереженням частини архітектурних особливостей колишнього, збудованого на початку XX століття та зруйнованого під час Вітчизняної війни. 1962 року завершено модернізацію та розширення залізничного вузла.

З 1956 року Христинівка набула статусу місто районного значення.

У 1959 році в місті споруджено районний будинок культури.

Станом на 1972 рік у місті працювали 2 лікарні (районна і залізнична), 2 поліклініки, 2 аптеки, 2 середні школи, 10 бібліотек з книжковим фондом 120,5 тисяч книг.

Населення — 18 671 мешканців (станом на 2010 рік), 14641 (2014)

• Голего Микола Лукич — український вчений-механік, доктор технічних наук, заслужений діяч науки і техніки УРСР, член-кореспондент НАН України.
• Корнійчук Олександр Євдокимович (* 25 травня 1905 — † 14 травня 1972) — громадський діяч, драматург, публіцист, академік АН СРСР, Герой Соціалістичної Праці[10].
• Костюк Нінель Трохимівна — доктор філософських наук, заслужений працівник культури.
• Панченко Юхим Миколайович — козак 4-ї Київської дивізії Армії УНР, Герой Другого Зимового походу
• Попик Сергій Іванович (1987—2015)— лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Смірнова Мирослава Михайлівна — український політик, державний діяч. З 22 квітня 2015 року — голова Києво-Святошинської РДА.
• Смешко Ігор Петрович — військовий та державний діяч, військовий інженер, голова Служби безпеки України (4 вересня 2003 — 4 лютого 2005).
• Заблонський Костянтин Іванович — доктор технічних наук, професор, ректор Одеського політехнічного інституту.
• Охріменко Ігор Станіславович — заслужений діяч мистецтв України, хормейстер, диригент, музично-громадський діяч.

• Наконечний Микола Петрович (24 червня 1962—17 лютого 2013), міський голова з 2006 до раптової смерті 17 лютого 2013 року[11].