Етатизм

Етатизм, статизм (від фр. État або англ. State — держава) — напрям політичної думки, який розглядає державу як найвищий результат і мету суспільного розвитку. В деяких країнах (наприклад, у Туреччині) цей термін позначав офіційну державну політику. У політичній науці етатизм — це переконання, що держава повинна контролювати як економічну, так і соціальну політику, або кожну з них до певної міри. Етатизм позиціонується як противага анархізму.[1] Етатизм може набувати різних форм — від монархізму до тоталітаризму. Етатизм — соціологічна теорія, що обґрунтовує необхідність активного втручання держави в економічне та політичне життя суспільства, яка розглядає його як вищий результат і мету товариств, розвитку.[2]

Етатизація (від фр. l’etat — держава) — посилення втручання держави в економічне та політичне життя[3].

В юриспруденції етатизм ставить існування права в нерозривний зв'язок з існуванням держави і не визнає іншого права, крім як санкціонованого державою. В економіці «етатистськими» називають концепції та моделі, побудовані на жорсткому державному регулюванні економіки — тобто дирижизм (що може бути, а може і не бути тісно пов'язано з політичним авторитаризмом). Етатизм розглядає державу як вищий інститут, який стоїть над усіма іншими інститутами.

Генеза поняття етатизм

Ідеї етатизму були властиві соціальним концепціям ще в давнину, однак придбали артикульований характер з формуванням самого поняття держави як безособового соціального інституту, що має статус суб'єкта певних соціальних відносин і дій, що, в свою чергу, стало можливим з закінченням епохи абсолютних монархій. Формування абстракції держави мало велике теоретичне і політичне значення. В.Орландо представляв державу у вигляді юридичної особи, і це відкриття, мало для правознавства значення не менше, ніж декартове «cogito ergo sum» (Мислю, а отже й існую.) для філософії. Етатизм колишніх епох не міг виділити державу як таку, відмежувати її від государя. Так, ще Н. П. Огарев вважав немислимою ідею державної власності на землю і абстрактного поняття держави-власника, яка володіє землею на правах приватної людини, і вважав можливим говорити або про государєву, або про приватну власність: до поняття держави-власника, по його словами, не додумалися ні практична Англія, ні Французька революція і французький соціалізм, ні прусська філософія, хоча вони й "додали відверненому поняттю держави всілякі абстрактні властивості, або сили; держава могла бути вищим розумом, вищим правосуддям, вищою ідеєю, якій кожен був зобов'язаний жертвувати життям … ".[4]

Розбираючи погляди «економістів», А. де Токвіль дійшов висновку: «Велетенська соціальна влада, яка малюється в уяві економістів, не тільки ширше всіх тих, які були у них перед очима, вона, крім того, відрізняється від них своїм походженням і характером. Вона не благословення безпосередньо від Бога і не пов'язана з наслідуванням, вона безособова і ім'я їй вже не король, а Держава; вона не становить спадкового надбання будь-якої "фамілії"; вона виходить від сукупності усіх факторів, представляє всіх і має на меті підпорядкувати права окремої особи загальній волі. З цією особливою формою тиранії, званою демократичним деспотизмом і невідомої в середньовіччі, їх думка вже дуже добре освоїлася»[5]

Етатизм неоднорідний. Втілення в тій чи іншій мірі і формі етатистських ідей пов'язують з тоталітаризмом, соціалізмом, державним патерналізмом (концепція державної опіки, установлюваної над індивідами, підприємствами і організаціями) і інтервенціонізмом (доктрина адміністративного втручання в ринкову економіку). «Утопічний етатизм» (за висловом Н. А. Бердяева) властивий концепціям євразійців. В 30-ті роки 20 ст. етатизм становив одне з основних положень ідеології кемалізма в Туреччині.

Держава, суспільство і індивіди

Деякі аналітики використовують дихотомію між державою і ринком, перегляд стану в вигляді однорідного інституту, здатного за допомогою політичної влади, щоб змусити політику на ринку, який є сумою мирного людської діяльності. Такий аналіз залежить від елітарної теорії влади, а не плюралістичної теорії влади; що влада здійснюється осіб та конкуруючих організацій в суспільстві.[6]

Авторитаризм, з іншого боку, розглядає сильну, авторитетну владу відповідно до вимог законодавства або застосовування моралі і культурних практик. Ідеологія етатизму підтримував фашизм вважає, що суверенітет не належить народу, але в національній державі, і що всі люди і асоціації існують тільки для підвищення потужності, престиж і добробут держави. Це відкидає індивідуалізм і сім'ю та звеличує націю як органічне тіла на чолі з Верховного лідера і підживлюються єдності, сили і дисципліни. Фашизм і деякі форми корпоративізму звеличувати моральну позицію, що корпоративна група, як правило, держава, це більше, ніж сума його частин, і що люди мають моральне зобов'язання служити державі.

Економічний етатизм

Економічний етатизм сприяє думці, що держава має велику, необхідну, і законну роль в керівництві економікою, або безпосередньо через державні підприємства та інших видів техніки уряду або побічно, через економічне планування.[7]

Державний інтервенціонізм

Термін етатизм іноді використовується для позначення ринкової економіки з великою кількістю втручання уряду, регулювання або впливу над ринком або змішаної ринкової економіки. Економічний інтервенціонізм стверджує, що держава має законну або необхідну роль в рамках капіталістичної економіки, втручаючись в ринках, намагаючись сприяти економічному зростанню і намагається підвищити рівень зайнятості.

Державний соціалізм

Державний соціалізм в цілому відноситься до форм соціалізму, заснованих на державній власності на засоби виробництва і державної спрямовані розподілу ресурсів. Він часто використовується відносно радянського типу економічних систем колишніх комуністичних держав.

В деяких випадках, коли використовується по відношенню до економіки радянського типу, державний соціалізм використовується нарівні з державною капіталізмом на підставі того, що радянська модель економіки була фактично на основі процесу державного спрямовані накопичення капіталу і соціальної ієрархії.

Політично, державний соціалізм часто використовується для позначення будь-якого соціалістичного політичної ідеологій або рухів, які виступають за використання державної влади для побудови соціалізму, або до переконання, що держава повинна бути привласнив і використовується для забезпечення успіху соціалістичної революції. Це, як правило, використовується стосовно марксистсько-ленінських соціалістів, що ратують стану однопартійності.

Державний капіталізм

Мустафа Кемаль Ататюрк — основоположник турецького етатизму

Статика може бути використана для позначення державного капіталізму. Державний капіталізм відноситься до форм капіталізму, які показують високі концентрації державних комерційних підприємств( але слід зазначити що "Державний капіталізм" хоч і має частку "капіталізм" але не підходить під його традиційне визначення). В деяких випадках, державний капіталізм, відноситься до економічної політики, таких як керованістю, яка існувала у Франції в другій половині 20-го століття; і в сучасних економіках Китайської Народної Республіки і Сингапур, де уряд володіє контрольними пакетами акцій у публічних компаній. Деякі автори також визначають колишні економіки Східного блоку, які утворюють форму державного капіталізму.

Етатизм в Туреччині

Принцип етатизму був прийнятий Кемалем Ататюрком і включений (в 1931) в програму Народно-республіканської партії і (в 1937) в Конституцію Турецької Республіки як офіційна економічна доктрина. Політика етатизму дозволила Туреччині домогтися прискореного розвитку національної економіки. Після 2-й світової війни 1939—1945 років у зв'язку з посиленням впливу крупної буржуазії уряд Туреччини відійшов від політики етатизму, доктрина етатизму була витіснена теорією «змішаної економіки». В 60-ті роки було висунуте гасло «нового етатизму».

Див. також

Примітки

Levy, Jonah D (2006). The State After Statism: New State Activities in the Age of Liberalization. Cambridge, MA: Harvard University Press. p. 469. ISBN 978-0-674-02276-8.
Antinazi. Энциклопедия социологии, 2009
Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2. «Філософський словник» / За ред. В. І. Шинкарука. — 2.вид., перероб. і доп. — К.: Голов. Ред. УРЕ, 1986.
Огарьов Н. П. Избр. соціально-політичні і філософські произв., т. 1. М., 1952, с. 598
Токвіль А. де. Старий порядок і революція. Пг., 1918, с. 134
Timothy Mitchell (March 1991). «The Limits of the State: Beyond Statist Approaches and Their Critics». The American Political Science Review 85 (1): 75-96. JSTOR 1962879. "The state has always been difficult to define. Its boundary with society appears elusive, porous, and mobile. I argue that this elusiveness should not be overcome by sharper definitions, but explored as a clue to the state's nature. Analysis of the literature shows that neither rejecting the state in favor of such concepts as the political system, nor " bringing it back in «, has dealt with this boundary problem. The former approach founders on it, the latter avoids it by a narrow idealism that construes the state-society distinction as an external relation between subjective and objective entities. A third approach, presented here can account for both the salience of the state and its elusiveness. Reanalyzing evidence presented by recent theorists, state-society boundaries are shown to be distinctions erected internally, as an aspect of more complex power relations. Their appearance can be historically traced to technical innovations of the modern social order, whereby methods of organization and control internal to the social processes they govern create the effect of a state structure external to those processes»
Jones, R. J. Barry. «STATISM.» Routledge Encyclopedia of International Political Economy. 1st. Volume 3. New York, New York: Taylor & Francis, 2001. Print.

Література

С. Здіорук. Етатизм // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.243 ISBN 978-966-611-818-2
Золотарьов, Володимир. О том, что действует автоматически. - Контракти.UA - 22.08.2019 (рос.)
«Філософський словник» / За ред. В. І. Шинкарука. — 2.вид., перероб. і доп. — К.: Голов. Ред. УРЕ, 1986.
Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. За ред. М. П. Требіна. — Х. : Право, 2015
Етатизм //Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.

Посилання

Етатизм // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 420-421. — 1000 екз.

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] Levy, Jonah D (2006). The State After Statism: New State Activities in the Age of Liberalization. Cambridge, MA: Harvard University Press. p. 469. ISBN 978-0-674-02276-8.

[2] Antinazi. Энциклопедия социологии, 2009

[3] Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2. «Філософський словник» / За ред. В. І. Шинкарука. — 2.вид., перероб. і доп. — К.: Голов. Ред. УРЕ, 1986.

[4] Огарьов Н. П. Избр. соціально-політичні і філософські произв., т. 1. М., 1952, с. 598

[5] Токвіль А. де. Старий порядок і революція. Пг., 1918, с. 134

[6] Timothy Mitchell (March 1991). «The Limits of the State: Beyond Statist Approaches and Their Critics». The American Political Science Review 85 (1): 75-96. JSTOR 1962879. "The state has always been difficult to define. Its boundary with society appears elusive, porous, and mobile. I argue that this elusiveness should not be overcome by sharper definitions, but explored as a clue to the state's nature. Analysis of the literature shows that neither rejecting the state in favor of such concepts as the political system, nor " bringing it back in «, has dealt with this boundary problem. The former approach founders on it, the latter avoids it by a narrow idealism that construes the state-society distinction as an external relation between subjective and objective entities. A third approach, presented here can account for both the salience of the state and its elusiveness. Reanalyzing evidence presented by recent theorists, state-society boundaries are shown to be distinctions erected internally, as an aspect of more complex power relations. Their appearance can be historically traced to technical innovations of the modern social order, whereby methods of organization and control internal to the social processes they govern create the effect of a state structure external to those processes»

[7] Jones, R. J. Barry. «STATISM.» Routledge Encyclopedia of International Political Economy. 1st. Volume 3. New York, New York: Taylor & Francis, 2001. Print.