Презент Ісаак Ізраїльович

Закінчивши школу, викладав у залізничному училищі. 1921 р. — відповідальний секретар повітового комітету РКСМ, зав. політосвітвідділом губкому РКСМ у Пскові.

Закінчив Ленінградський державний університет в 1926 р. (за одними даними юридичне відділення, за іншими — біологічне)[1].

З 1925 р. І. І. Презент бере участь у роботі природничо-наукової секції створеного в 1919 р. Наукового товариства марксистів (НТМ). Працював у Всесоюзному інституті рослинництва, викладав у ЛДПІ ім. О. І. Герцена.

С 1930 р. — завідувач кафедри діалектики природи та еволюційного вчення ЛДУ. Обіймав посаду наукового консультанта Президента ВАСГНІЛ із філософських питань. В 1935—1941 рр. — заступник головного редактора журналу «Яровизация». У період з 1935 по 1938 рр. — науковий консультант при Всесоюзному селекційно-генетичному інституті.

В 1934 р. став співпрацювати з Т. Д. Лисенко і з 1938 року став його найближчим співробітником і ідеологом «мічуринців».

В 1943—1951 рр. — професор ЛДУ; в 1948—1951 рр. — завідувач кафедрою і декан біолого-ґрунтознавчого факультету МДУ; в 1951—1955 рр. — старший науковий співробітник ВАСГНІЛ.

В 1956—1965 рр. — старший науковий співробітник науково-дослідної бази АН СРСР «Горки Ленінські».

• Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1943).

У той час, коли І. Презент був деканом на біофаку Московського і Ленінградського університетів одночасно, саме він ініціював проведення першої шкільної біологічної олімпіади МДУ в 1951 р.[2]

Академік ВАСГНІЛ І. І. Презент — права рука ката вітчизняних генетиків академіка Т. Д. Лисенка, знаменитий не лише як організатор облав на повержених генетиків. Ця фігура є ключовою в організації ідеологічного цькування багатьох неугодних сталінському режиму учених. Метод ідеологічного цькування Презент в 1920-х роках випробував на видатному генетику Ю. О. Філіпченко. Потім зайнявся видатними екологами, носителями ідеї абсолютної заповідності, — професорами В. В. Станчинським, О. А. Янатою, С. І. Медведєвим, видатним педагогом-природоохоронцем, другом Г. О. Кожевникова — Б. Є. Райковим.

У 1933 р., бажаючи зганьбити одного із захисників ідеї абсолютної заповідності, видатного українського ботаніка і природоохоронця, д. б. н., проф. О. А. Янату, Презент писав у своїх доносах: «Яната всіляко вивертається, щоб по суті законсервувати цілинний степ» (мався на увазі асканійський степ)[3]. Після цих доносів О. А. Янату заарештували і він загинув у ГУЛагу[4]. Саме О. А. Яната був автором Положення про заповідники Наркомзему УРСР, в якому обґрунтовувалося створення абсолютно-заповідних ділянок[5].

"Ми повинні відкинути як вороже наше гасло «невтручання у баланс природи» і «краще за природу не придумаєш» — вказував у своїх виступах Презент[3].

Наприкінці 1920-х, початку 1930-х років заповідник Асканія-Нова був одним з форпостів молодої науки — екології. Для проведення екологічних досліджень їх науковий керівник, видатний російський і український еколог професор В. В. Станчинський використав ідею абсолютної заповідності, домігшись оголошення недоторканною територією 6600 га асканійської цілини[5]. Саме в Асканії народилася прекрасна ідея В. В. Станчинського про еталонну цінність абсолютно-заповідної ділянки дикої природи.

На початку січня 1930 р., разом із директором Асканії-Нова Ф. Бегою, Станчинський пише листа керівникам УРСР Косіору, Петровському і Чубарю з додатком на 113 сторінках, де викладає перспективний план розвитку заповідника, обґрунтовувавши необхідність проведення екологічних досліджень, доводячи необхідність посилення охорони заповідного степу: «В цих умовах цілинний степ Асканії, з великою абсолютно-заповідною ділянкою усередині його стає безмірною світовою цінністю. Будучи еталоном природних процесів, необхідним для порівняння з процесами, що відбуваються в природі під впливом людини, абсолютно заповідна ділянка вимагає до себе виняткового дбайливого ставлення»[5].

Про свою ідею учений повідомив на 4-му Всесоюзному з'їзді зоологів, анатомів і гістологів у травні 1930 року в Києві. Презент після доповіді В. В. Станчинського вигукнув: «Екологію треба перевірити в ЦК, що це за наука така!»?, на що В. В. Станчинський йому з гумором відповів[3]. Можливо, саме тоді Презент вирішив знищити асканійських екологів на чолі з В. В. Станчинським[3]. Влітку 1932 і літом 1933 рр. він приїздив в Асканію-Нова (другий раз разом із Лисенком), де влаштовував працівникам заповідника «чищення» і марксистсько-ленінські прочухани.

Виступаючи на Пеpшому всесоюзному з'їзді по охоpоні пpиpоди в січні 1933 року, в пpеніях про Асканію-Hова, її диpектоp Ф. Бега заявив:

Ось яка думка керуючих працівників Комуністичної Академії, яка є у справі маpксистско- ленінської методології і у справі діалектично пpавильного підходу до таких питань, як постановка науково-дослідної pоботи, оpганом, якому паpтія доpучила керувати цією справою. Тов. Пpезент ось що говоpить (він пpобув в Асканії близько 2 тижнів): «Треба пpидати Асканії єдиний пpофиль. До цього часу по-справжньому ясно бачив свої завдання Інститут гібpидизації і акліматизація, але цього сказати не можна пpо Степовий інститут (…). Аскания повинна стати потужним центpом гібpидизації і акліматизації, але не лише тварин, а й рослин. Треба розширити цю установу, пpичому тварини повинні залишитися ведучою і вирішальною частиною Асканії, а заповідний степ повинен сам з ділянки охоpони від людини $3 стати вогнищем інтpодукції в культуpу нових, невиявлених pослин[6][7].

Саме останній візит Презента в Асканію мав для асканійських екологів і поборників заповідності катастрофічні наслідки. Буквально через декілька тижнів двадцять один асканійський еколог на чолі з В. В. Станчинським був заарештований ОГПУ. Усі учені потрапили в Гулаг. С. І. Медведєву поталанило, пізніше він звільнився, очолив у Харківському університеті кафедру ентомології, на базі якої організував харківську школу поборників заповідності[5]. А ось його учителеві — В. В. Станчинському, пощастило менше. Вийшовши на свободу, він через декілька років знову був заарештований і загинув у Гулазі[4]. Перебуваючи під слідством, В. В. Станчинський як приклад своїй «шкідницької» діяльності визнав посилення заповідності шляхом «обгороджування 5400 га заповідного степу дротяною сіткою на залізних стовпах із бетонною основою»[4].

Істоpія зберегла цікавий документ — статтю нового диpектоpа Інституту Асканія-Hова А. А. Hуpинова, що мала хаpактеpний для того часу заголовок — «Вище класову пильність у науці».

Hуpинов писав:

Проте досягнення Інституту могли бути значно більшими, якби своєчасно було розкрито і викрито групу злочинців, яка на певний час захопила найважливіші ділянки науково-дослідної роботи Інституту (Яната — науковий керівник, Фортунатов — науковий керівник, Станчинський — еколог, старший науковий співробітник, Никольський — генетик, Гуналі — еколог, Медведєв — ентомолог, Підлуцький — науковий співробітник по штучному заплідненню і др.). Ці ублюдки людського суспільства, пролізши в Інститут, поставили своєю метою зірвати, а якщо не вдасться, то, у крайньому разі, утруднити науково-дослідну роботу Інституту. Треба прямо сказати, що цим шкідникам вдалося на певний час відірвати Інститут від його прямих завдань... Тільки завдяки чищенню партії, проведеному в Інституті в 1934 р., була розкрито, викрито і ізольовано злочинну групу на чолі із Станчинським... Очищення партії допомогло Інституту не лише викорчувати шкідників, але і посилити колектив новими більшовицькими кадрами (проф. Гребінь, ветлікар Степанов, генетик Мокеєв)... Чищення партії вказало і на те, що в друкованих працях Інституту просувалися шкідливі теорії, зокрема навіть в № 1 Праць Інституту, виданому в 1934 р., була поміщена по суті контрреволюційна стаття Станчинського («Теоретичні основи акліматизації тварин»), а сам Станчинський і його учні — Гуналі і Никольський — підносилися як передові радянські учені. Усе це зараз викорчувано з Інституту[8].

Правда через певний час сам Нуринов опинився в Гулазі[6].

У лютому 1932 р., на Всесоюзній фауністичній конференції в Ленінграді, Презент влаштував цькування найголовнішим теоретикам ідеї абсолютної заповідності і прав дикої природы — професорам Г. О. Кожевникову і О. П. Семенову-Тян-Шанському: «Усе наше будівництво в очах Семенова-Тян-Шанського виглядає як шкідлива діяльність, відчувається охорона природи від настання діяльності соціалістичного будівництва», — обрушився Презент, як ведучий конференції, на видатного російського еколога і природоохоронця О. П. Семенова-Тян-Шанського[3]. О. П. Семенов-Тян-Шанский відкинув звинувачення Презенту, а ось Г. О. Кожевников здався, заявивши, що він хотів перевидати свої статті по заповідності, але бачить, що зараз вони не є актуальними[6].

— Пpофесоp Кожевников:

Я сюди пpивіз окремі відбитки своїх статей щодо охорони пpиpоди, які були надруковані багато років тому. Я думав видавати їх знову, тому, що вони пpосто залежалися, але після того, що пpочитали на секції, я зрозумів, що їх видавати не можна (Оплески)[6][7]

Не без участі цькування, організованого Презентом і його підручними, автор ідеї абсолютної заповідності і батько багатьох заповідників професор Г. О. Кожевников в 1929 р. втратив кафедру зоології хребетних у Московському університеті, а в 1930 р. був знятий із посади завідувача Зоологічним музеєм Московського університету[4].

Презент поламав долю ще одного видатного ученого, педагога, природоохоронця, захисника заповідності — лениградского професора Б. Є. Райкова. У своїх доносах Презент критикував Райкова за те, що той учить педагогів і школярів зберігати «осколки незайманної природи», а проти ентузіазму соціалістичного будівництва виставляє пафос «любові до природи в її чистому, незаплямованоиу господарським вторгненням виді (…) Абсолютно зрозуміло, як пролетаріат повинен був на це реагувати. Він повинен був розжареним залізом випалити цю контрреволюцію, яка була відкрита в галузі методики природознавства», — закликав Презент[9]. До речі, в цій книзі Презент цитує листи, конфісковані чекістами у Райкова і підшиті до «справи» Райкова, що вказує на прямий зв'язок Презенту з ОГПУ[4]. Не без «допомоги» Презента в травні 1930 р. Б. Є. Райков і ще 11 педагогів-біологів було заарештовано і потрапили до Гулагу[4].

• «Як ніхто інший, Презент умів надати будь-якій дискусії характер загостреної класової боротьби, будь-то обговорення методики викладання або розгляд питань охорони природи. На першому засіданні Біологічної секції ЛОКА він віщував: „Жовтнева революція щодо перетрушування теоретичних установок тільки починається … Треба взяти на критику всіх. Чернової перегляд, збирання матеріалу повинні вестися широко і масово в усіх установах“».[10]
• «Від учених він вимагав посилання на партійні документи, заявляючи, що в біології немає наукових шкіл, є тільки школи партійні і антипартійні. Діяльність Презента яскраво відобразила нові тенденції в діалектизації біології — заламання традиційних наукових шкіл. Образ карликового самця $3, намальований у сучасній літературі, мало відповідає дійсності. Блискучий талант оратора і полеміста, активна позиція, що межує з авантюризмом сміливість, розповіді про героїчне революційне минуломе $3, турбота про ближніх, успіх у жінок і т. д. — все це приваблювало до Презента багатьох людей» (там само).
• Офіційним філософом ВАСГНІЛ став відомий Ісай Презент, плутаник і базіка, не раз битий за лівацькі фрази і справи … У той час як лисенківці продовжували безсоромно кричати, що Лисенко— це світильник істини «вчені-агрономи говорили між собою, що сільськогосподарська наука „облисіла“»[11].
• З інтерв'ю д. т. н. І. Г. Абрамсона у академіка О. Д. Александрова, який у минулі роки очолював Ленінградський університет[12]:

І. Г. Так, Ісай Презент. Його всі боялися.

О. Д. Ну, не всі боялися. Огидний тип. Але вигнали його все-таки з університету. Правда, шляхом підлого прийому, в його дусі. Використали один його текст, де він суперечить точці зору Сталіна. Сказали йому: «Або Ви йдете, або ми це опублікуємо». А потім, коли настала відлига, Презент повернувся. Був наказ міністерства відновити його, знявши з завідування кафедрою дарвінізму Завадського. Я цей наказ не виконав, сказав про це на партактиві, мені стали аплодувати.

І. Г. Як Вам це вдалося?

О. Д. Кажуть, що в ті часи нічого не можна було зробити всупереч вказівкам зверху. Взагалі кажучи, справа в тому, що найбільше обурюються минулим найпідліші люди, лакеї. Лакей ненавидить пана і тільки. На тому партактиві був Хрущов. Він у заключному слові кричав мені: «Як так — ректор наказів не виконує? За це з партії виключають, з роботи знімають, а у воєнний час розстрілюють». Покричав, і на цьому справа закінчилася. Презент був упевнений, що буде відновлений. Я його не допустив до Університету. Не треба було занадто боятися.

В. О. Шенберг[13]:

Ісаак Ізраїлевич Презент читав курс біології. Він немов вихор вривався у зал, заряджаючи всіх студентів своєю енергією. Це був прекрасний оратор, всі з задоволенням слухали його лекції. Щоправда, ось іспит йому здавати було не так-то просто. Студенти ніколи заздалегідь не знали, що він може у них запитати, він міг задати будь-яке питання, яке тільки захоче.

С. Є. Шноль[14]:

Ісай Ізраїлевич Презент — головний ідеолог безграмотного Лисенка. Презент — людина блискуча. Як гарно і полум'яно він говорить. Як різко і відповідно до стилю зборів, як грубий і демагогічний його виступ! … Наскільки він безпардонний і дрібний!

Як він, упоєний собою, був необережний. Він повторив частина тексту, вставленого ним раніше у доповідь Лисенка. Він сказав, «коли ми, коли вся країна проливала кров на фронтах Великої Вітчизняної війни, ці муховоди…». Договорити він не зумів. Як тигр, з першого ряду кинувся до трибуни Рапопорт — він знав, що таке «брати язика». Презент на війні не був — він був занадто цінним, щоб воювати — там же можуть і вбити … Рапопорт був всю війну на фронті. З чорною пов'язкою на вибитому кулею оці він був страшний. Рапопорт схопив Презента за горло і, стискаючи це горло, запитав люто: «Це ти, наволоч, проливав кров?» Відповісти майже задушеному Презенту було неможливо.

• Презент И. И. Программа-конспект по историческому материализму. — Л.: Б. и., 1927. — ? с.
• Презент И. И. Происхождение речи и мышления. (К вопросу об их приоритете). Предисл. Б. А. Фингерта. — Л.: Прибой, 1928. — 128 с.
• Даров И.[15] Бехаизм. (Новая религия Востока). — Л.: Прибой, 1930. — 55 с.
• Презент И. И. Теория Дарвина в свете диалектического материализма. [Тез. к 50-летию со дня смерти Ч. Дарвина. 1882—1932]. — Л.: Леногиз-Ленмедиздат, 1932. — 32 с.
• Презент И. И. Классовая борьба на естественно-научном фронте. Обработанная стенограмма доклада на Конференции педагогов-естественников г. Ленинграда. — М.-Л.: Огиз-Учпедгиз, 1932. — 72 с.
• Хрестоматия по эволюционному учению. Под ред. И. И. Презента. — Л.: Б. и., 1934. — ? с.
• Лысенко Т. Д., Презент И. И. Селекция и теория стадийного развития растения. — М.: Сельхозгиз, 1935. — 64 с.
• Хрестоматия по эволюционному учению. Под ред. И. И. Презента. — Л.: Б. и., 1935. — ? с.
• Презент И. И. Замечательный новатор Трофим Денисович Лысенко. — Р.-н / Д: Ростиздат, 1939. — 28 с.
• Презент И. И. Резервы картофельного клубня. — М.: Пищепромиздат, 1943. — 15 с.
• Презент И. И. В содружестве с природой. И. В. Мичурин и его учение. — Л.: Лениздат, 1946. — 132 с.
• Презент И. И. В содружестве с природой. И. В. Мичурин и его учение. — М.-Л.: Сельхозгиз, 1948. — 190 с.
• Презент И. И. Материалы по дарвинизму к зимней экзаменационной сессии 1948 года для студентов Московского и Ленинградского университетов. — М.: Б. и., 1949. — ? с.
• Презент И. И. Великий преобразователь природы И. В. Мичурин. — М.-Л.: Детгиз, 1949. — 63 с.
• Презент И. И. И. В. Мичурин — основоположник советского творческого дарвинизма. [Стенограмма доклада, посвященного 15-летию со дня смерти И. В. Мичурина]. — М.: «Правда», 1951. — 24 с.
• Презент И. И. Биолог-материалист Ж. Б. Ламарк. — М.: Изд-во АН СССР, 1960. — 59 с.
• Презент И. И. И. В. Мичурин и его учение. — М.: Изд-во АН СССР, 1961. — 198 с.

Ісай Презент є прототипом Саула Брузжака, правої руки «народного академіка» К. Рядно в романі «Белые одежды» Дудинцева[16]. У романі Саул Брузжак носить прізвисько «карликовий самець».

• Презент Исаак Израилевич (фонд 1593) // Архив Академии наук СССР. Обозрение архивных материалов. Т. VIII. / Труды Архива. Вып. 28. Под. ред. Б. В. Левшина и Н. Я. Московченко. — Л.: Наука, 1986. — С. 83.