Рапопорт Йосип Абрамович

Рапопорт Йосип Абрамович
Народився 14 березня 1912(1912-03-14)
Чернігів
Помер 31 грудня 1990(1990-12-31) (78 років)
Москва
·дорожньо-транспортна пригода
Поховання Троєкуровське кладовище
Країна Російська імперія
 СРСР
Національність єврей
Діяльність генетик
Alma mater Ленінградський універсітет (1935),
Галузь генетика
Заклад Інститут експериментальної біології імені М. К. Кольцова АН СРСР, Інститут загальної генетики імені М. І. Вавилова, Інститут хімічної фізики імені М. М. Семенова АН СРСР
Звання члени-кореспонденти РАНd
Ступінь доктор біологічних наук
Вчителі Кольцов Микола Костянтинович
Членство Академія наук СРСР
Нагороди

Йо́сип Абра́мович Рапопо́рт (14 березня 1912, Чернігів — 31 грудня 1990, Москва ) — радянський вчений-генетик, доктор біологичних наук, професор, член-корреспондент АН СРСР (з 1979). Лауреат Ленінської премії (1984), Герой Соціалістичної Праці (1990). Нобелівський комітет висував кандидатуру Рапопорта (спільно з Шарлоттою Ауербах) на Нобелівську премію за відкриття хімічного мутагенезу (1962).

Учасник Німецько-радянської війни, тричі представлявся до звання Героя Радянського Союзу.


Біографія

Період до Німецько-радянської війни

Йосип Рапопорт народився в Чернігові в єврейській родині. Батько - лікар-терапевт. Після закінчення школи в 1930 році був прийнятий на біофак Ленінградського державного університету, де після захисту дипломної роботи пройшов курс за фахом «генетика». Далі слідувала аспірантура в генетичній лабораторії Інституту експериментальної біології АН СРСР, яким керував біолог Микола Костянтинович Кольцов. Працював з 6 ранку до 11 вечора. Аспірантура була завершена в 1938 році. Дисертація на вчене звання кандидата біологічних наук була захищена в Інституті генетики АН СРСР. З 1 листопада 1938 року працював науковим співробітником Інституту експериментальної біології. В червні 1941 року була готова докторська дисертація.

Період Німецько-радянської війни

У перші дні Німецько-радянської війни Йосип Рапопорт, хоча мав "бронь", пішов добровольцем на фронт. Його направили в Солнечногорськ - на командирські курси «Постріл», що готували командирів батальйону.

З вересня по листопад 1941 року - командир 3-го батальйону 476-го стрілецького полку 320-ї стрілецької дивізії 51-ї Армії Кримського фронту. 2 листопада 1941 року в бою біля селища Сім колодязів був тяжко поранений (наскрізне кульове поранення з переломом лопатки і враженням руки). Був евакуйований на одному з останніх суден, що під вогнем виходили з Керчі. В листопаді - грудні 1941 року лікувався в евакогоспіталі.

З січня по грудень 1942 року Йосипа Рапопорт в Ірані - командир 2-го батальйону 28 стрілецького полку 75 стрілецької дивізії Кавказького (пізніше - Закавказького) фронту. Тяжко захворів тропічною лихоманкою і був евакуйований до Баку.

Після госпіталю (в грудні 1942 року) Йосипа Рапопорта направили на прискорені командирські курси при Військовій академії ім. М. В. Фрунзе (курс для начальників штабів полків). Одночасно з навчанням в академії він захистив підготовану до війни дисертацію і отримав вчене звання доктора біологічних наук. В липні 1943 року В Управління кадрів РСЧА надійшло клопотання від віце-президента Академії наук СРСР академіка Орбелі про відкликання капітана Рапопорта з армії, щоб надати йому можливість повернутися до наукової роботи. Водночас керівництво військовій академії, зважаючи на успіхи Рапопорта в навчанні і на його знання іноземних мов (читав приблизно на 20 мовах), запропонувало йому посаду викладача на кафедрі військової історії. Й. А. Рапопорт відмовився від обох пропозицій і заявив, що його місце на фронті.

З 16 серпня 1943 року по 18 вересня 1944 року Йосип Рапопорт на Воронезькому (пізніше - 2-му Українському) фронті. З 1943 по березень 1944 року Й. А. Рапопорт - начальник штабу 184 стрілецького полку 62-ї стрілецької дивізії 20-го стрілецького корпусу 37-ї армії 2-го Українського фронту.

У вересні 1943 року війська Червоної Армії форсували Дніпро в декількох місцях. Але, з понад двох десятків плацдармів, з ходу захоплених нашими арміями на Дніпрі, тільки 2-3 могли претендувати за своєю площею на плацдарми з оперативним майбутнім. У створенні одного з них брав активну участь Й. А. Рапопорт. На відведеній полку ділянці для форсування Дніпра в районі села Мишурин Ріг низькому лівому березі протистояла добре укріплена і начинена вогневими засобами круча правого берега Дніпра. Переправа на цій ділянці була б неминуче пов'язана з величезними людськими жертвами атакуючих. Провівши рекогностування сусідньої ділянки берега, Й. А. Рапопорт наткнувся на групу солдатів на чолі з офіцером - залишки розбитої дивізії сусідньої нашої армії, якій була "нарізана" велика смуга з низьким і незахищеним протилежним берегом. Заручившись згодою офіцера, Й. А. Рапопорт вирішив переправити свої підрозділи на цій ділянці. В ніч з 27 на 28 вересня 1943 року, попри погрозу командира дивізії віддати його під трибунал за самовільну зміну місця переправи, полк форсував Дніпро майже без втрат. Не чекаючи на атаку з тилу, німці покинули свої укріпленя і в паніці побігли. Це полегшило дії інших підрозділів 62-ї дивізії, яка, переслідуючи ворога, створила на цій ділянці один з правобережних плацдармів великого тактичного значення.

В жовтні 1943 року радянські війська пішли в наступ і відірвались від своїх тилів і артилерії, підійшовши до Кривого Рогу, неподалік від річки Інгулець опинилися в дуже скрутному становищі. Ворог вирішив танковими силами і піхотою відрізати іх від тилів і взяти в оточення. Й. А. Рапопорт, взявши на себе командування над групою близько 300 осіб, вивів її зі зброєю та пораненими до своїх, врятувавши всю групу від неминучого оточення. Зустрівшись з командиром дивізії, Й. А. Рапопорт перед строєм звинуватив його в боягузстві.

За форсування Дніпра і розширення плацдарму Й. А. Рапопорт був представлений до звання Героя Радянського Союзу, але через конфлікт з командиром дивізії замість звання Героя він отримав орден Червоного Прапора.[1]

Продовження наукової діяльності

Після війни Йосип Рапопорт продовжив наукові дослідження в області генетики в Інституті цитології, гістології та ембріології АН СРСР. Головним науковим досягненням Рапопорта стало відкриття хімічних речовин, які володіли сильними мутагенними властивостями ( мутагенів і супермутагенов), і проведення на мухах - дрозофілах відповідних дослідів, які підтвердили початкові припущення і прозріння вченого, які згодом вилилися в появу самостійного розділу генетики, відомого як хімічний мутагенез.

На « серпневій сесії ВАСГНІЛ 1948 року» Йосип Рапопорт, будучі прихильником генетики, протистояв поглядам академіка Т. Д. Лисенко, котрого підтримував Сталін. А вже у вересні Й. А. Рапопорта звільнили з роботи, а лабораторію цитогенетики закрили. Тираж тому праць Інституту цитології, гістології та ембріології, що містив повний текст докторської дисертації Рапопорта "Феногенетічний аналіз незалежного і залежного диференціювання"; був вилучений з продажу і пізніше знищений.

У 1949 році за незгоду з рішеннями цієї сесії і «невизнання помилок» Рапопорт був виключений з ВКП (б) [2] (в партію він вступив на фронті в 1943 році).

З 1949 по 1957 рік Й. А. Рапопорт працював в якості співробітника експедицій нафтового і геологічного міністерств, займаючись палеонтологією та стратиграфією. Йосип Абрамович виступив з пропозицією використовувати в якості індикатора нафти наявність в пробах форамініфер, що відкривало нові перспективи. Йому запропонували підготувати за результатами цієї роботу дисертацію на здобуття ученого ступеня кандидата геолого-мінералогічних наук, але коли довідались, що він "нерозкаявшийся" генетик, звільнили з роботи. [3]

В 1957 році директор Інституту хімічної фізики АН СРСР академік М. М. Семенов від свого колеги Сиріла Гіншелвуда довідався про роботи Й. А. Рапопорта. Попри те, що Й. А. Рапопорт був в опалі, запросив його в свій інститут на роботу, а щоб захистити Й. А. Рапопорта від лисенківців, теми, якими він займався, засекретили.

Й. А. Рапопорт повертається до наукових досліджень в галузі генетики: веде пошук хімічних мутагенів, аналіз їх властивостей в порівнянні з радіаційними мутагенами, а також експерименти в області феногенетики.

В 1962 році[4] Нобелівський комітет повідомив радянським властям про висунення[5] кандидатури Рапопорта (спільно з Шарлоттю Ауербах) на Нобелівську премію за відкриття хімічного мутагенезу. Й. А. Рапопорт був викликаний у відділ науки ЦК КПРС, де йому було поставлено умову: для того, щоб влада не заперечувала проти присудження йому премії, подати заяву про вступ до партії. Однак Рапопорт наполягав на тому, щоб його виключення з партії було визнано неправомірним і він був відновлений зі збереженням стажу, а не прийнятий заново. У цьому йому було відмовлено, і в результаті премія за відкриття хімічного мутагенезу не була присуджена взагалі[5][6][7]. Певно, справа не дійшла і до офіційного висунення Рапопорта і Ауербах на присудження премії, так як база даних номінантів Нобелівської премії не містить їх імен[8].

З початку 1960-х років розгорнулося впровадження отриманих результатів в сільськогосподарську селекцію, в промислову мікробіологію і ряд інших напрямків.

У 1965 році за пропозицією академіка М. М. Семенова в тому ж Інституті хімічної фізики починається створення відділу хімгенетики в складі чотирьох лабораторій. Це дозволило розгорнути дослідження з ряду напрямків теоретичної та експериментальної генетики, але головною темою залишилося вивчення спадкової і неспадкової мінливості. Відбулась перша Всесоюзна нарада по хімічному мутагенезу, створена Й. А. Рапопортом як щорічні збори селекціонерів і наукових співробітників, що працюють в області хімічного мутагенезу в країні. Робота зі створення сортів принесла близько 120 районованих сортів, з них більше третини - це зернові. Серед них такі чудові форми, як сорт пшениці на Кубані, врожайність якої - 100 центнерів з га; сорт соняшнику, з якого виробляється оливкова олія. Є й ряд інших дуже цікавих сортів.

На початку 1970-х років Йосип Рапопорт був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора; в 1979 році - обраний членом-кореспондентом АН СРСР по відділенню біології. В 1984 році йому була присуджена Ленінська премія.

Указом Президента СРСР від 16 жовтня 1990 року Йосипу Рапопорту було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з формулюванням «за особливий внесок в збереження і розвиток генетики та селекції, підготовку висококваліфікованих наукових кадрів».

25 грудня 1990 року Й. А. Рапопорт був збитий вантажівкою при переході дороги (машина рухалася з боку втраченого в бою ока). 31 грудня він помер в лікарні. Похований на Троєкуровському кладовищі в Москві.

Відзнаки [9]
  • Звання Герой Соціалістичної Праці «За особливий внесок в збереження й розвиток генетики й селекції, підготовку висококваліфікованих наукових кадрів» (16.10.1990);
  • Ордена Леніна (16.10.1990);
  • Ленінська премія за цикл робіт «Явище хімічного мутагенезу та його генетичне вивчення» (1984);
  • Орден Червоного Прапора (15.11.1943, 07.01.1945);
  • Орден Трудового Червоного Прапора (17.09.1975);
  • Орден Суворова III ступеня (22.02.1945);
  • Орден Вітчизняної війни 1-го ступеня (16.07.1945, 11.03.1985);
  • Орден Вітчизняної війни 2-го ступеня (15.12.1944);
  • Орден Легіону Пошани (Legion of Merit) США (1945);
  • Орден Червоної Зірки Угорської народної республіки (1970).

Пам'ять

У Чернігові (район Олександрівка) є вулиця імені Йосипа Рапопорта.

Йосипу Рапопорту присвячені кілька документальних фільмів:

Примітки
  1. | ИОСИФ АБРАМОВИЧ РАПОПОРТ - УЧЕНЫЙ, ВОИН, ГРАЖДАНИН
  2. Рапопорт, 2001.
  3. | Илья Куксин. Ученый, воин, человек Иосиф Абрамович Рапопорт
  4. Строева О. Г. 2003. Открытие химических мутагенов // Иосиф Абрамович Рапопорт — учёный, воин, гражданин. с. 81.
  5. Раменский Е. В. 2003. Возвращение с войны // Иосиф Абрамович Рапопорт — учёный, воин, гражданин. с. 77
  6. Рапопорт И. А. 2003. Академик Н. Н. Семёнов и генетика // Иосиф Абрамович Рапопорт — учёный, воин, гражданин. с. 150.
  7. Не за награды. Он защищал Отчизну и науку. Архів оригіналу за 21 вересня 2013. Процитовано 16 лютого 2013.
  8. Nomination Database. www.nobelprize.org. Процитовано 13 лютого 2016.
  9. Рапопорт Иосиф Абрамович 1912г.р. Герои страны
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.