Приз принца Уельського

Принц Уельський (король Георг V) подарував приз лізі у 1924 році. Вперше був подарований переможцю плей-оф НХЛ (замінив Приз О'Браєна), а потім став нагородою для переможців плей-оф Західної хокейної ліги (ЗХЛ)[2].

Коли ж ЗХЛ припинила своє існування, Кубок Стенлі вручався лише переможцям плей-оф НХЛ, а Призом принца Уельського почали нагороджувати переможців регулярного сезону НХЛ. Починаючи з сезону 1927—1928 його вручали переможцю регулярного сезону Американського дивізіону, а приз О'Браєна у Канадському дивізіоні. Після того, як у лізі скасовувати поділ на дивізіони (сезон 1937—1938), нагороду почали вручати переможцю регулярного сезону НХЛ[2].

З приходом Нової Ери та розширенням ліги (сезон 1967—1968), створено нові дивізіони: Східний та Західний. Проте лише переможці регулярного чемпіонату Східного дивізіону отримували приз принца Уельського. У 1975 році знову змінився поділ команд у лізі: замість дивізіонів створено конференції Принца Уельського (Уельс) і Кемпбела відповідно. Тепер володарем призу міг стати клуб-переможець регулярного чемпіону конференції Уельс. У 1981 році було вирішено вручати нагороду переможцю конференції Уельс за результатами плей-оф. У сезоні 1993—1994 конференцію Уельс перейменували на Східну, і до сьогоднішніх днів Приз принца Уельського отримує команда, яка пройшла до фіналу Кубку Стенлі від Східної конференції.[2]

Приз вручає заступник комісіонера НХЛ капітанові команди. Проте, серед гравців НХЛ є повір'я, що неможна торкатися чи підіймати трофей (аналогічно у Західній конференції та з призом Кларенса С.Кемпбела), коли вони виграли звання чемпіонів конференції. Вони вважають, що Кубок Стенлі — єдина нагорода у НХЛ і лише його можна підіймати.[3]