Програма «Марінер»

Програма «Марінер» (англ. Mariner program) — програма розробки та запуску космічних зондів, що розроблялись американською агенцією NASA спільно з Лабораторією реактивного руху (JPL) з метою вивчення Венери (Марінер-1,2,5), Марса (3,4,6-9) та Меркурія (10) з 1962 по 1973 роки. З її 10 апаратів 7 стали успішними та виконали цілі своїх польотів. Три запуски зазнали аварії, втративши Марінер-1, Марінер-3 та Марінер-8. Заради зниження ризиків більшість космічних апаратів розробляли та запускали парами.

Запуск Марінер-1 у 1962 році.

Марінери були спорядженні сонячними батареями, несли на собі набір наукових приладів, в тому числі й для виміру магнітних полів та фіксування заряджених частинок, а також телекамери. Марінер-8 та 9 мали стати штучними супутниками Марса, а всі інші - пролітними міжпланетними станціями. Апарати цієї програми, на відміну від Піонерів та Вояджерів, функціювали в космосі відносно невеликий термін — від декількох місяців до 3-х років.

Виділені кошти на апарат Марінер Юпітер-Санурн з часом перетворились на космічну програму Вояджер, в складі Вояджер-1 та Вояджер-2. А орбітальні частини космічних апаратів для дослідження Марса Вікінг-1 та Вікінг-2 являли собою збільшену та модернізовану версію Марінер-9. Розробка другого покоління міжпланетних станцій Марінер під назвою Марінер Марк II зрештою втілилась в зонд Кассіні — Гюйгенс.

Загальна вартість Програми «Марінер» склала приблизно 554 $ млн.[1]

Марінер-1 та 2

Основна мета проекту була в розробці та запуску двох космічних кораблів, що мали б пролетіти в безпосередній близькості з планетою Венера, отримати інформацію про її радіометричну температуру. Іншим завданням місії було невдала спроба знайти магнітне поле Венери та зробити виміри сонячного вітру й кількості космічного пилу у Космосі[2].

Статус:

  • Марінер-1: був запущений 22 липня 1962 року до Венери, але через 5 хвилин після старту підірваний внаслідок відхилення ракети-носія Atlas-Agena від заданого курсу.
  • Марінер-2: запущений 27 серпня 1962 року ракетою-носієм Atlas-Agena, відправивши його на 3,5-місячний політ до Венери. Став першим космічним апаратом, що здійснив вивчення іншої планети з пролітної траєкторії. Місія визнана успішною[3].

Марінер-3 та 4

Марінер 3 та 4 призначались для здійснення польоту в безпосередній близькості з Марсом[4]. Марінер-3 був втрачений через не від'єднаний обтічник, що захищав апарат від перегріву при зльоті. Його корабель-близнюк, Марінер-4, успішно завершив свою місію, зробивши перший успішний проліт поряд з Марсом, чим дав нам уявлення як виглядає ця планета з близької відстані[4].

Статус:

  • Марінер-3: запущений 5 листопада 1964 року, але обтічник, що захищав автоматичну міжпланетну станцію від перегріву в перші хвилини польоту в атмосфері, не відділився. Апарат не досяг потрібної швидкості для виходу на траєкторію польоту до Марса через зайву вагу цього обтічника. Окрім цього, він не дозволив розкритись панелям з сонячними елементами, що позбавило станцію свого основного джерела живлення. Марінер-3, не отримавши потрібної для своєї роботи енергії, вимкнувся, залишившись кружляти по геліоцентричній орбіті[4].
  • Марінер-4: був запущений 28 листопада 1964 року. 14-15 липня 1965 р. пролетів на відстані 9 846 км від поверхні Марса та став першим апаратом, що зробив і передав на Землю знімки (було зроблено 22 знімки) Марса з близької відстані. Після виконання місії був закинутий на геліоцентричній орбіті[5].

Марінер-5

Статус: був запущений 14 червня 1967 року до Венери. 19 жовтня 1967 року станція пролетіла на відстані 3 990 км від поверхні планети. Хоч телекамери апарат і мав, проте провів додаткові досліди атмосфери Венери з пролітної траєкторії. Після виконання місії був закинутий на геліоцентричній орбіті.

Марінер-6 та 7
  • Місія: проліт планети Марс.
  • Маса: 420 кг.
  • Обладнання: цифрові камери з широко- та вузьконаправленими лінзами, інфрачервоний спектрометр та радіометр, ультрафіолетовий спектрометр, датчики радіозатінення та вивчення небесної механіки.

Статус:

  • Марінер-6: був запущений 24 лютого 1969 року. 31 липня 1969 року пролетів на відстані 3 431 км від Марса. Займався переважно фотографуванням планети та дослідженням складу її атмосфери. Після виконання місії був закинутий на геліоцентричній орбіті.
  • Марінер-7: запущений 27 березня 1969 року. 5 серпня того ж року апарат пролетів на відстані у 3 430 км від Марса. Займався переважно фотографуванням планети та дослідженням складу її атмосфери. Після виконання місії був закинутий на геліоцентричній орбіті.

Марінер-8 та 9
  • Місія: вихід на орбіту Марса.
  • Маса: 1000 кг.
  • Обладнання: цифрові камери з широко- та вузьконаправленими лінзами, інфрачервоний спектрометр та радіометр, ультрафіолетовий спектрометр, датчики радіозатінення та вивчення небесної механіки.

Статус:

  • Марінер-8: був запущений 8 травня 1971 року. Однак, верхній ступінь ракети-носія почала здійснювати кругові коливання та вийшла з-під контролю. Після чого вона разом з корисним багажем увійшла в атмосферу Землі й на відстані у 1 500 км від стартового майданчика впала у Атлантичний океан.
  • Марінер-9: запущений 30 травня 1971 року. 13 листопада 1971 року вийшов на орбіту Марса, ставши першим штучним супутником іншої планети. Сфотографував близько 85% поверхні Марса та передав фотографії його супутників — Деймоса та Фобоса. Наразі вже є вимкненим. Перебуватиме на орбіті Марса принаймні до 2022 року, коли він, за прогнозами, зійде зі своєї орбіти та впаде у атмосферу планети.

Марінер-10

Марінер-10 став першим космічним апаратом, що здійснив міжпланетний гравітаційний маневр прискорення. Увійшовши в гравітаційне поле Венери він здійснив прискорення від її орбіти в сторону траєкторії польоту Меркурія. Це також був перший космічний апарат, що пролетів поруч з двома планетами та перший (і єдиний аж до 2008 року) пристрій, який сфотографував Меркурій з близької відстані[2].

Статус: був запущений 3 листопада 1973 року до Меркурія. Під час свого маршруту також здійснив проліт поруч з Венерою з метою її вивчення. Став першим космічним апаратом, що здійснив фотографування Меркурія з близької відстані. Після виконання місії був закинутий на геліоцентричній орбіті.

Примітки
  1. Mariner 4, NSSDC Master Catalog(англ.)
  2. Відьмаченко А. П., Мороженко О. В. Огляд супутникових місій та результати їх польотів (PDF) // Вісник Астрономічної школи : журнал. — 2014. — Т. 10. — С. 6-19.
  3. „Марінер II“ досліджує космічні простори (PDF) // Свобода : газета. — 1962. — № 238 (15 грудня). — С. 1.
  4. Пайл, Род (2012). англ. Destination Mars [Пункт призначення — Марс] (англійська). Prometheus Books. с. 51. ISBN 978-1-61614-589-7. «Mariner 3, dead and still ensnared in its faulty launch shroud, in a large orbit around the sun.»
  5. Пайл, Род (2012). англ. Destination Mars [Пункт призначення — Марс] (англійська). Prometheus Books. с. 56. ISBN 978-1-61614-589-7. «It eventually joined its sibling, Mariner 3, dead ... in a large orbit around the sun.»
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.