Протестантизм у Франції

Перші протестанти з'явилися у Франції на початку 1520-х років. Ідеї Реформації проникали в країну як з Німеччини, так і з франкомовної Швейцарії. Незважаючи на заборони, переслідування і масові страти, гугенотська громада Франції зросла. До 1557 року 35 % населення Франції були гугенотами[5], в країні діяло 2 тисячі протестантських церков. До протестантизму перейшли і деякі члени королівської сім'ї. У 1562 році серія насильницьких інцидентів, в тому числі різанина у Вассі спровокувала початок першої з численних воєн гугенотів. Одним з найвідоміших епізодів протистояння католиків і гугенотів Франції стала Варфоломіївська ніч, жертвами якої стали 30 тис. протестантів. Тридцятирічний період релігійних воєн у Франції був завершений Нантським едиктом, що дарував 1,25 млн гугенотам віросповідні права. Едикт був скасований Людовіком XIV у 1685 році. Тільки в 1787 році за правління Людовику XVI вийшов новий указ про віротерпимість. Незабаром після цього були знову відкриті протестантські церкви.

Близько 1580 року у Франції з'являється перша громада Англіканської церкви.

Після завершення Тридцятилітньої війни, до складу Франції увійшов Ельзас, на території якого проживали меноніти. Наприкінці XVII століття серед менонітів проповідував Якоб Амман. Його проповідь призвела до створення громад Амішів.

У 1938 році від Реформатської церкви відкололася частина громад, які створили Національна спілка незалежних євангельських реформаторських церков. У 2009 році організація змінила назву на Національний союз євангельських протестантських реформаторських церков Франції.

1970 року студенти з Мадагаскару, які на своїй батьківщині були прихожанами Церкви Ісуса Христа на Мадагаскарі і Малагійської лютеранської церкви, заснували Малагійську протестантську церкву у Франції.

2006 року в результаті злиття Євангелічної церкви аугсбурзького віросповідання Ельзасу і Лотарингії і Протестантської реформаторської церкви Ельзасу і Лотарингії був утворений Союз протестантських церков Ельзасу і Лотарингії.

2013 року, після шестирічних переговорів, Реформаторська і Лютеранська церкви створили Об'єднану протестантську церкву Франції[6] .

Лютеранський храм у місті Мец (світлина близько 1900 року)

Перший методиський місіонер прибув до Франції з Англії в 1791 році. Церкви, створені його служінням, проіснували аж до Другої світової війни, поки більша частина з них не увійшла до складу Реформаторської церкви Франції. У 1868 році методистської церква утворилася в Страсбурзі, поклавши початок сучасному Союзу євангельських методистських церков Франції.

1810 року у Французькій Фландрії утворилася група віруючих, що самостійно вивчали Біблію. У 1819 році баптист Генрі Пайт організував серед них першу церкву[7]. 1835 року в Дуе був побудований перший баптистський храм. У 1919 році в країні була утворена Французька баптистська федерація. Уже через два роки з неї вийшли шість церков, сформувавши Асоціацію євангельських церков баптистів (на початку XXI століття в Асоціацію влився Євангельський баптистський альянс півночі і сходу Парижа). 1962 року американська асоціація консервативних баптистів початку церква в Парижі. 1967 року було утворено Євангельське співтовариство незалежних баптистів, що об'єднало різні баптистські незалежні громади[8] .

1834 року в країні починають місіонерську діяльність дарбісти.

1874 року Джон Ендрюс став проповідувати адвентизм серед франкомовних жителів Швейцарії. Також, адвентизм починає поширюватися в Ельзасі, який на той час належав Німеччині. У 1907 році була створена Французька конференція церкви адвентистів сьомого дня, що об'єднала 16 церков із 227 членами[9] .

1881 року в Парижі започаткувала служіння Армія Порятунку. 1931 року французькою владою було зареєстровано Армію спасіння як асоціацію соціального служіння. За часів режиму Віші організація була заборонена. В 1944 році майор Армії Порятунку Жорж Фландре, учасник Опору, був розстріляний. Після війни організацію очолив Вікліф Бут, онук засновника Армії Порятунку[10] .

Після геноциду вірмен у Франції втікла велика кількість представників цього народу, серед яких було чимало протестантів — нащадків духовного відродження вірмен у середині XIX століття. У 1920 році вірмени-протестанти створили першу церкву, в 1924 році — Союз вірменських євангелічних церков Франції[11]. Союз належить до конгрегаціоналістськоїго типу протестантизму.

1930 року англієць-п'ятдесятник Дуглас Скотт прибув до Франції, щоб вивчити французьку мову і надалі відправитися місіонером до французького Конго. І хоча на той час в країні вже існували п'ятдесятницькі громади (так, в 1926 році Томас Робертс почав у Парижі громаду Апостольської церкви), саме з ім'ям Скотта пов'язують масове поширення пятдесятництва у Франції[12]. Заснована ним у 1932 році в Гаврі громада незабаром стане частиною Асамблей Бога, а сам Скотт залишиться служити у Франції. До 1937 року в країні будуть відкриті 26 церков Асамблей Бога, в 1947 році — 60[13] .

«Апостол циган» Клемент Ле Коссек (1991 рік)

1952 року в Бресті пастор Асамблей Бога Клемент Ле Коссек заснував Євангельську місію серед циган «Життя і світло». Пробудження серед циган, супроводжувалося масовими зверненнями, зціленнями і соціальними перетвореннями, пізніше назвуть «найбільшим пробудженням у післявоєнній Європі»[14]. Під керівництвом Ле Коссека «Життя і світло» розширить географію свого служіння, відкривши філії в Іспанії, Великій Британії, Індії, Північній і Південній Америці[15].

Після Другої світової війни у Франції виникає ряд місцевих п'ятдесятницьких церков. 1963 року Альдо Бензі заснував Євангельську місіонерську церкву Безансона. У 1975 році вихідці з Асамблей Бога об'єдналися в Федерацію вільних п'ятдесятницьких церков. У 1990 році вона була перейменована на Федерацію церков повного Євангелія у Франції, в 2009 році — на Федерацію франкомовних церков повного Євангелія.

У 1983 році була створена Федерація баптистських харизматичних церков. У 1987 році в Мюлузі була заснована незалежна повноєвангельська церква «Відкриті двері християн», що стала згодом однією з найбільших французьких мегацерков. У 1989 році виник Союз місіонерських церков, в 1990 році Вінсент Естерман заснував Союз протестантських громад на місії. У 1996 році П'єр Ланнуа заснував Союз незалежних п'ятдесятницьких церков.

П'ятдесятництво широко поширюється серед іммігрантів у Франції, перш за все африканців і вихідців з Антильських островів. У 1989 році португалець Нуно Педро, колишній пастор Асамблей Бога, почав служіння серед паризьких іммігрантів. Результатом його служіння стала християнська церква «Харизма», що є найбільшою французькою мегацерквою. У 1993 році переселенцями з Гани у Франції була створена філія Церкви П'ятдесятниці. Дещо пізніше вихідці з Нігерії сформували Спокуту церкву.

Після Другої світової війни до Франції проникли й інші конфесії. Так, у 1962 році серед біженців з Південно-Східної Азії почав служіння Християнський і місіонерський альянси. Виникали і незалежні євангельські церкви, такі як Альянс незалежних євангельських церков Франції (1952) і Франція за Христа (1977).

У 1990-х роках, після масового самогубства членів невеликої езотеричної секти «Храм Сонця», французький уряд переглянув список небезпечних культів, у результаті чого в ньому з'явилися деякі євангельські церкви [16]. 2007 року уряд визнав список застарілим[17] .