Проханов Олександр Андрійович

Олександр Андрійович Проханов (* 26 лютого 1938, Тбілісі, Грузинська РСР) — радянський і російський письменник, сценарист, публіцист, журналіст, політичний і громадський діяч, російський православний націоналіст-шовініст[2]. Член секретаріату Спілки письменників Росії. Головний редактор газети «Завтра». Лауреат премії Ленінського комсомолу (1982). Голова російської націоналістичної організації «Ізборський клуб».

Проханов Олександр Андрійович
Народився 26 лютого 1938(1938-02-26)[1] (83 роки)
Тбілісі, Грузинська РСР, СРСР[1]
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність журналіст, письменник, редактор, громадський діяч, сценарист, публіцист, прозаїк-романіст
Alma mater Московський авіаційний інститут (1960)
Знання мов російська
Членство Спілка письменників СРСР і Ізборський клуб
Роки активності 1967 — тепер. час
Жанр роман, Скетч і есей
Нагороди

Alexander Fadeyev Medald

IMDb ID 0698561

Біографія

Народився 26 лютого 1938 року у Тбілісі. Прадіди Проханова, молокани, рятуючись від релігійних переслідувань, пішли з Тамбовщини й Саратовської губернії у Північну Осетію й на Закавказзя. Його дід Олександр Степанович Проханов був молоканським богословом й доводився рідним братом Іванові Степановичу Проханова, — засновнику й керівнику Всеросійського союзу євангельських християн (1911—1931) й віце-президенту Всесвітнього баптистського альянсу (1911—1928). Дядько О. А. Проханова, вчений-ботанік, залишився у СРСР після еміграції І. С. Проханова, був репресований, але потім звільнений.

Закінчив Московський авіаційний інститут імені С. Орджонікідзе (1960). Працював інженером, лісником у Карелії і Підмосков'ї. У 1960—1970-х роках — співробітник газет «Правда», «Літературна газета». У 1971 році видав свої перші художньо-публіцистичні книги. У 1972 році був прийнятий до Спілки письменників СРСР.

З 1986 року активно виступав з публіцистичними нарисами в російських патріотичних та націоналістичних виданнях: журналах «Молода гвардія», «Наш сучасник», газеті «Літературна Росія». У 1989—1991 роках — головний редактор журналу «Радянська література». З грудня 1990 — головний редактор газети «День».

У серпні 1991 підтримав дії ГКЧП.

У вересні 1993, після указу президента про розпуск Верховної Ради Росії, закликав у газеті «День» скинути «антинародний режим Єльцина».

З листопада 1993 року — головний редактор газети «Завтра».

Під час російсько-української війни підтримував тісні зв'язки з терористами ДНР та ЛНР[3].

В червні 2015 виступив з ініціативою православної канонізації Йосипа Сталіна[4].

В квітні 2017 закликав завдати удару російськими крилатими ракетами по установках залпового вогню та артилерійським підрозділам України на території Донбасу[5][6].

Творчість

Автор романів:

  • «Вічне місто»;
  • «600 років після битви»;
  • «Ангел пролетів»;
  • «Палац»;
  • «Сон в Кабулі»;
  • «Третій тост»;
  • «Чеченський блюз»;
  • «Ті, що йдуть в ночі»;
  • «Червоно-коричневий»;
  • «Пан Гексоген»;
  • «Останній солдат імперії»;
  • «Крейсерова соната»;
  • «Напис»;
  • «Політолог» та інші[7].

Примітки
  1. Німецька національна бібліотека, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #119206528 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. «Завтра» не будет никогда (рос.)
  3. В «ДНР» приехал Проханов с книгой «Убийство городов» (рос.)
  4. Сталина предложили причислить к лику святых (рос.)
  5. У Росії пропонують завдати удару по Україні у відповідь на дії США в Сирії
  6. Проханов. «Асимметричный ответ на удар США — залп русских ракет по ВСУ в Донбассе»
  7. «Роман-газета». 2006, № 17.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.