Прохоров Семен Маркович
Семе́н Ма́ркович Про́хоров (30 січня (11 лютого) 1873, Малоярославець, тепер місто Калузької області, Росія — 23 липня 1948, Харків) — український живописець. Заслужений діяч мистецтв УРСР (1941).
| Прохоров Семен Маркович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження |
30 січня (11 лютого) 1873 Малоярославець, Калузька губернія, Російська імперія | |||
| Смерть | 23 липня 1948 (75 років) | |||
| Харків, Українська РСР, СРСР | ||||
| Поховання | Міське кладовище № 2 (Харків) | |||
| Країна |
 Російська імперія.svg.png.webp){kind=small} СРСР | |||
| Навчання | Московське училище живопису, скульптури та зодчества (1904) і Вище художнє училище при Російській імператорській академії мистецтв (1909) | |||
| Діяльність | художник | |||
| Відомі учні | Нагай Олександр Григорович, Карась Йосип Ілліч, Борисенко Павло Федорович, Молоштанов Микола Іванович, Голембієвська Ангеліна Володимирівна, Ходченко Лев Павлович, Балановський Юрій Васильович, Бондаренко Володимир Іванович, Світличний Єфрем Павлович, Томенко Григорій Олексійович, Городецька Інна Олександрівна і Лівшиць Слава Наумівна | |||
| Працівник | Томський державний педагогічний університетd | |||
| Нагороди |
 | |||
| Премії | ||||
|
| ||||
Біографія
Народився Семен Прохоров в родині ткача. Ранні спогади митця пов'язані саме з робітничою казармою, де жила родина.
1904 року закінчив Московське училище живопису, скульптури та архітектури, 1909 року — Петербурзьку академію мистецтв (у Іллі Рєпіна). Навчання пройшло успішно. Будучи студентом, митець одержав премію А. Куїнджі за роботу «Без панів». З чотирьох його конкурсних ескізів два було примійовані. Картина «Хвора дитина», за яку він одержав звання художника, була придбана Академією мистецтв.
Викладав у Харківському художньому училищі (у 1913—1922 роках), у Харківському художньому інституті (у 1922—1948 роках, від 1936 року — професор).
Під час революційних подій 1905 року Прохоров бере участь у студентських сходках. Вражений цими подіями, повертається з літніх канікул до Академії з великою кількістю етюдів і картиною «Агітатор на селі».
1907 року Рєпін залишив Академію і Прохоров закінчував навчання у Чистякова, спеціалізуючись на жанрі портрета. Потім два роки вчився на педагогічних курсах при Академії, всерйоз захопившись викладанням. Відгукнувся на заклик Рєпіна і вирушив до Томська з метою організації художньої школи, яка згодом зажила доброї слави. 1911 року він влаштовує виставку своїх робіт у Томську, яка стала помітною подією в житті міста.
Серед учнів: Інна Городецька, Віктор Савенков, Єфрем Світличний, Олександр Довгаль, Сергій Стешенко.
Творчість
З весни до осені 1910 року художник відвідує Німеччину, Францію, Італію, Грецію, Туреччину. Під час поїздки на Капрі знайомиться з Горьким, де й пише його портрет.
Пізніше, внаслідок побачених жахів війни, на світ з'явилися психологічно місткі роботи — «Портрет чеського композитора», «Солдати» «Чекання», «У колонії» (1915-1918). Коли 1918 року Прохоров повертається до Харкова, настає пора розквіту його мистецтва насамперед у портреті і картині. Серед чисельних творів цього періоду: «Автопортрет», «Жіночий портрет», «Чотири пори року», «Жниці».
Художник прагне осмислити нові зміни в житті країни, шукає нові прийоми, засоби втілення свого бачення. Ігор Шаров зазначає, що Прохоров багато експерементує з матеріалами, захоплюється темперою, аквареллю, мішаною технікою. Його твори експонуються на чисельних виставках у Харкові, Москві і Ленінграді. Тематичні твори 20-х років «Сільська комуна» (1927), «Перше травня» (1927), «Жінвідділ» (1928) підкреслено декоративні. Їхній образний лад і композиційна побудова співвіднесені з традиційними рішеннями, де велика увага приділяється деталі, орнаментально-узагальненому силуету. На зламі 20-30-х років у творах митця переважає широта і безпосередність бачення людини, що знайшло втілення в циклі проникливих і поетичних жіночих образів.
Твори
- «Хвора дитина» (1909).
- «Портрет О. М. Горького» (1910).
- Цикл «В колонії» (1915—1918)
- «Жниці» (1922—1923).
- «На Дніпробуді» (1929).
- «Виступ С. Орджонікідзе в робітничому клубі» (1937).
- «Повернення демобілізованого воїна» (1947).
Література
- Прохоров С. М. Каталог. — 1950.
- Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 493.
Посилання
- Прохоров Семен Маркович // Шевченківська енциклопедія: — Т.5:Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 379.