Пудлівці

Село Пудлівці розташоване за 6 кілометрів на північ від м. Кам'янця-Подільського, частково на березі річки Смотрич і частково на скелястій території.

В основі назви села як, вважають дослідники (зокрема І.Гарнага) лежить архаїчне слово з місцевої говірки «пудло» із значенням «коробка», «ящик». Пудлом мабуть прозивався один із засновників села. Стосовно назви «івці» то села з такими назвами утворювались тоді, коли мешканці з спустошених сіл переселялись у важкодоступні для татар місця і поселення отримувало назву від імені чи прізвища власника.

Отже, як бачимо Пудлівці, очевидно утворились внаслідок переселення мешканців із спустошених сіл.

Село вперше згадується 21 травня 1444 року.[1]

Далі письмову згадку про село бачимо під 1460 роком, коли біскуп Павло одержує право від короля Казимира Ягайловича брати десятину з сіл, які розташовані в околицях Кам'янця. Серед 34 сіл згадуються Пудлівці. Частину десятини біскуп повинен платити королю.

Згодом мешканці села почали сплачувати податок, який називався «дим», їх у 1493 році в селі було 64. Здавна кам'янецькі міщани на підставі давнього руського права користувалися правом вільного в'їзду в ліси сусідніх землевласників. Міщани вільно вивозили з лісів дерево на будівлю й опалення. Але на початку XVI ст. землевласники-пани стали не допускати їх до своїх лісів. Через це виникла судова справа у 1500 році, і завершилась вона тим, що в 1513 році кам'янецьким громадянам було знову надано право на Lignorum (вирубку лісів) в межах милі. Це було підтверджено королем Сигизмундом І у 1515 році такими словами: — «Кам'янецькі міщани мають право вільного в'їзду в панські ліси на доволі великому просторі кругом 20-30 верств по радіусі від Кам'янця».

Є в Пудлівцях урочище Біла Криничка легенда розповідає … В 1542 році «вогнем і мечем» по селі пройшли татари і село deserta (знищено). В цей час як свідчить одна із легенд, татари багато людей забрали у полон. Туди потрапила й дівчина, наречена одного хлопця. Дізнавшись, що його кохану схопили татари, хлопець вирішив її врятувати. Підкравшись до табору ворогів, він звільнив свою дівчину з полону, але був важко поранений. Знесилений доповз до кринички. Від місячного сяйва вода вигравала чистим сріблом, здавалась білою. Парубок вгамував спрагу, облив водою рани. Кілька днів він промивав рани. Сили повернулися до нього. Криничка врятувала його від неминучої смерті. З тих пір і стали називати цю криничку білою. Ще й досі говорять у селі, що в криниці не вода, а ліки для людини. Багато людей було взято в ясир, вивезено як товар в неволю в далекий Крим, звідти їх переправляли в Туреччину.

• Горков Іван Іванович — (1898–1921) — козак 2-го куреня 1-ї бригади 4-ї Київської дивізії Армії УНР, Герой Другого Зимового походу
• Горшков Георгій Петрович (1909–1984) — доктор геолого-мінералогічних наук.
• Сорокатий Леонід Олексійович (1942 ) — член спілки художників-майстрів України.
• Циприуз Анатолій Іванович (1944–1986) — полковник, учасник війни в Афганістані

• Село Пудлівці на Поділлі: сторінки історії : краєзнавчий нарис / В. О. Воронюк. – Кам‘янець-Подільський : Вид. ПП Зволейко Д.Г., 2018. – 144 с. – ISBN 617-620-281-3.

1. Михайло Грушевський. Матеріали до історії суспільно-політичних і економічних відносин Західньої України. Серія перша (ч. 1-80) (1361—1530). — С. 44-45.