Північнокримський канал

Півні́чнокри́мський кана́л (колишній Північно-Кримський канал імені ЛКСМУ[1]) — іригаційна споруда, зрошувально-обводнювальний канал на півдні України (Херсонська область і АР Крим). Одна з найбільших іригаційних споруд колишнього СРСР[2]. Бере води в річці Дніпро (Каховське водосховище)[1]. До 2014 року канал забезпечував до 85 % потреб Криму прісної води[3]. З квітня 2014 року відключений. Не судноплавний[1].

Північнокримський канал
Канал поблизу Джанкоя

Канал поблизу Джанкоя

Країна  Україна
Відкрито 1963
Закрито 2014 (тільки до Криму)
Початок з Каховського водосховища, з західної частини міста Таврійськ
Координати 46°45′55″ пн. ш. 33°23′40″ сх. д.
Гирло водоочисні споруди міста Керч
Протяжність 402,6 км
Середньорічний стік 380 м³/с
Споріднені канали Каховський, Краснознам'янський
 Північнокримський канал у Вікісховищі

Історія

1846 року директор Нікітського ботанічного саду Християн Стевен, згадуючи посуху і голод 1833 року, вперше запропонував використовувати води Дніпра в степовій частині Кримського півострова шляхом будівництва каналу. Проєкт потребував 40 мільйонів російських рублів, які так і не виділив уряд. 1916 року аналогічний проект запропонував начальник Нижньо-Дніпровських досліджень В. Чіков[4].

Канал споруджено для перекидання зарегульованого стоку Дніпра в посушливі степові райони Півдня України з метою зрошування сільгоспугідь, водопостачання Сімферополя, Севастополя, Судака, Феодосії та Керченського півострову[1]. Рішення про будівництво прийняли 21 вересня 1950 року постановою ЦК ВКП(б) і Ради Міністрів СРСР про будівництво Каховської гідроелектростанції на річці Дніпро, Південноукраїнського та Північнокримського каналів[5][4]. У лютому 1961 року пленум Кримського обкому партії оголосив будівництво Північнокримського каналу всенародним будівництвом. За комсомольськими путівками[що це?] на півострів прибуло 10 тисяч будівельників. Для організації будівництва зрошувальних систем 1963 року створили потужну будівельну організацію «Укрводбуд»[5]. Проектні та вишукувальні роботи щодо будівництва Північнокримського каналу та його зрошувальних систем виконував колектив українського проектно-вишукувального інституту «Укрдніпроводгосп» (м. Київ).

Черги будівництва

Будівництво каналу та зрошувальних систем розпочато в 1957 році[2] і здійснювалось у три черги:

Пам'ятний знак на місці вибуху 17 жовтня 1963 року, який відкрив Північнокримський канал
  • Відкриття першої черги відбулося 17 жовтня 1963 року об 11:45, вибухом було зруйновано останній земляний пересип на Перекопі[6]. Червону стрічку на відкритті перерізав перший секретар ЦК КПРС Микита Хрущов[7]. На згадку про цю подію у Красноперекопську зведено меморіальний комплекс «Три штурми Перекопу». У 1963 році вода самопливом почала транспортуватися до Красноперекопська[4], у вересні 1965 року — до Джанкоя, у 1971 році, за допомогою помпових станцій — до Керчі[1] Будівництво завершено 29 грудня 1975 року із вводом в експлуатацію Станційного водосховища. Проектна площа зрошення — 187,7 тис. га Присиваської низовини, південного узбережжя Каркінітської затоки, центральної частини степового Криму, Тарханкутського плато[4][1]. Довжина магістралі 402,6 км; проектна потужність 294 м³/с води; середня ширина — 10—15 м; максимальна глибина — до 6 м[6].
  • У квітні 1979 року розпочалося будівництво другої черги[6]. Проєктна площа зрошення — 80 тис. га[2]. Головною метою цієї черги було забезпечення водою Сімферополя і Південного узбережжя Криму, поблизу села Скворцове зведено Міжгірне водосховище (50 млн м³)[6][4]. Будівництво другої черги було завершено у 1986 році[4]. З'єднувальний канал (46 км) поєднав Роздольненський і Чорноморський канали 5 насосними станціями, що піднімали воду на висоту 88 м[4]. Заплановані водосховища Заповідне-1 і Заповідне-2, південніше Сімферополя, через брак коштів так і не були побудовані[6].
  • 15 липня 1983 року розпочалося будівництво третьої черги каналу. Проектна площа зрошення — 89,3 тис.га. Проектна потужність 100 м³/с води. Через складну економічну ситуацію в СРСР в 1980-х роках третя черга залишилась недобудованою, а будівництво четвертої черги так і не розпочато[6].

Одночасно з будівництвом каналу та його зрошувальних систем розвивалась інфраструктура степових районiв Криму та Херсонщини, збільшувалась чисельність сільського населення в районах інтенсивного зрошувального землеробства.

Головне управління ПКК знаходиться у місті Таврійськ Херсонської області.

Панорама початку каналу
Панорама Каховського водосховища та гідроелектростанції, від яких починається канал

Характеристики
Ділянка Північнокримського каналу
Стела з характеристикою каналу

Починається Північнокримський канал з Каховського водосховища (витрати води 294 м³/с[4]), від міста Таврійськ і тече на південь, через Причорноморську низовину і Перекопський перешийок, до Криму[8]. Довжина каналу становить 402,6 км[1], ширина від 110—120 м (до Краснознам'янського каналу) до 25-30 м (поблизу міста Джанкой), середня глибина 4,6м[9]. Максимальна пропускна здатність становить 380 м³/с. Перша ділянка каналу (208,9 км) — самопливна, на інших ділянках працює чотирисхідчастий машинний водопідйом[1]. Площа систем з самопливним зрошенням — 35 тис. га. Далі вода по магістральному каналу подається за допомогою 4-х насосних станцій: № 1 Джанкой (висота підйому води — 9,2 м); № 2 смт Совєтський (висота підйому води — 25,6 м); № 3 та № 4 біля Зеленого Яру подають воду трубопроводом (довжиною 30 км, діаметром 900 і 1200 мм) на водоочисні споруди міста Керч[6] та в резервне водосховище Станційне (Керченське).

Від магіcтрального Північнокримського каналу відходять Краснознам'янський канал, а на території Криму, наряду з іншими розподільчими каналами, — три великі зрошувально-обводнювальні гілки загальною довжиною 300 км: Роздольненська (яка далі переходить в З'єднувальний канал, від якого відходить Західно-Чорноморська гілка, та Сакський канал), Червоногвардійська гілка та Азовський рисовий канал[1]. В Криму загальна довжина канальної мережі систем зрошення Північно-Кримського каналу становить 10761,1 км[4]. З Північнокримського каналу одержує живлення також Чаплинська зрошувальна система Херсонської області (17,2 тис. га)[1].

На ділянках магістрального каналу, його відгалужень і розподільників, де у зв'язку з геологічними умовами втрати води на фільтрацію дуже великі, є захисні антифільтраційні екрани (бетонне облицювання (200 км[9]), поліетиленова плівка, прикрита монолітним або збірним залізобетоном, ущільнений суглинковий екран тощо), а в інших випадках канали проходять в природних ґрунтах[2][4]. Внутрішньогосподарські канали були виконані у залізобетонних лотках і закритих трубопроводах[2].

Загальний об'єм води, що подавався по каналу в радянські часи становив: для потреб побутового і технічного водопостачання, — 0,41 млрд м³, для зрошування — 3,51 млрд м³ на рік. Кожен рік (до 2014 року) на Кримський півострів на потреби питного водопостачання та зрошення каналом подавалось понад 1,2 млрд м³ дніпровської води, що становить 85 % від загального обсягу водоспоживання в Автономній Республіці Крим. Для забезпечення гарантованого водопостачання побудовано та наповнювалось 6 наливних водоймищ в Криму (Феодосійське, Фронтове, Ленінське, Самарлинське, Старокримське, Керченське (Станційне), Міжгірне)[2], 126 насосних станцій для подачі води на зрошувальні землі, 256 інших великих гідротехнічних споруд; здійснювалось телемеханічне керування гідротехнічними затворами й автоматичне керування великими насосними станціями[1]. Для запобігання підйому ґрунто-іригаційних вод та вторинного засолення ґрунтів у зоні зрошення Північнокримського каналу було побудовано дренажні системи[1], загальна довжина колекторно-дренажних мереж яких в АР Крим становить близько 14 тисяч кілометрів[4].

Канал працює сезонно — з березня по грудень.

Організація, що здійснює технічну експлуатацію магістрального Північнокримського каналу — Управління ПКК (місто Таврійськ).

Економіка

Вже перша черга Північнокримської зрошувальної системи збільшили вчетверо зрошувальні площі Кримської області УРСР[4]. Було започатковане риборозведення, закладені садки та виноградники, врожайність зернових зросла в 4-5 разів[6]. У 1990 році виробництво зерна і м'яса в порівнянні з 1963 роком збільшилось в 2 рази, молока — в 2,7 рази, фруктів — в 5 разів, овочів — в 2,2 рази, кормів — в 3,3 рази (що дозволило збільшити поголів'я великої рогатої худоби в 1,4, а свиней — в 1,6 рази). Завдяки зрошуваному землеробству в 1990 році Крим виробляв 38 % винограду, 15 % плодів і ягід, 6 % овочів, 4,6 % м'яса СРСР[7]. 80 % води каналу використовується для потреб аграріїв, з них 60 % — для вирощування рису[10].

Для потреб іригації в Сімферополі був побудований Сімферопольський завод крапельного зрошення — «Сізакор»[7].

Недостатнє фінансування, відсутність постійного контролю за технічним станом каналу, несвоєчасне технічне обслуговування можуть призвести до руйнування окремих ділянок каналу і виникнення надзвичайних ситуацій, пов'язаної із затопленням великих територій, руйнуванням будівель, загрозою загибелі людей. Тому вкрай необхідне термінове проведення технічного аудиту усіх зрошувальних систем[4]. Зношення каналу перетнуло межу 80 %.

Станом на 2013 рік в АР Крим з 400 тис. зрошувальних земель використовувалось 141 тис. га; з 30 тис. га рисових чек — лише 15,5 тис. га.[7]

Директори Управління будівництвом ПКК

Генеральні директори будівництва Північнокримського каналу:

  • 1963—1985 роки — Лабунець М. Т.;
  • 1985-

Екологія

Вже в перші роки побудови зрошувальної системи внаслідок особливих гідрогеологічних умов під впливом зрошення рівні ґрунтових вод почали різко підніматися. Для локалізації цих шкідливих наслідків почали прокладати закритий горизонтальний дренаж. У побут увійшла фраза: «Зрошення на фоні дренажу»[6]. До 1981 року зрошувана площа з дренажем займала близько 100 тис. га[2]. Того ж року створене Міжрайонне управління колекторно-дренажних систем[6].

31 жовтня 1966 року на 92 км Північнокримського каналу через недбалість при будівництві сталася аварія, внаслідок якої було затоплено 1,8 тис. га поблизу селища Ставки Херсонської області. Через 2 роки аварія трапилась в Джанкойському районі[7].

Рисові сівозміни (майже 25 тис. га) розміщені на зрошуваних солончакових землях, які раніше не використовувались у сільському господарстві[2]. Урожайність рису за часів Радянського Союзу становила пересічно 40—50 ц/га[2].

Загальні втрати води через випаровування на відкритих ділянках і просочування в ґрунт на земляних становить 50 %[4].

Важливою проблемою залишається засолення ґрунтів, забруднення природних водойм мінеральними добривами (фосфатами) і гербіцидами[6].

Мапа частини каналу

Перекриття каналу

Після анексії Криму Росією місцева влада не уклала відповідної угоди з Держводагентством і не розрахувалася з боргами за перекачування води (близько 1,5 млн гривень). Натомість здійснювався несанкціонований забір води. У зв'язку з цим Україна нібито перекрила надходження води до анексованого Росією півострову з річки Дніпро через Північнокримський канал[3].

Згодом ця інформація не підтвердилася. Держводагентство заявило, що вода по Північно-Кримському каналу до півострова надходить самопливом. У травні 2014 року Україна почала будувати поблизу Каланчака, на мосту поблизу траси Херсон — Армянськ, пункт обліку подачі води до Криму і остаточно перекрила подачу води на півострів[11].

На думку почесного меліоратора України Георгія Капшука: «Якщо ще рік не буде використовуватися канал — прощавай, Північнокримський! Цей залізобетон — він як живий організм. Влітку, коли ґрунт нагрівається до 60 градусів, а води немає — його коробить, веде. Одинадцять тисяч кілометрів каналів міжгосподарських, зрошувальних і трубопроводів! Як звідси до Аляски! Йому без води стояти влітку не можна»[12].

Задля забезпечення питною водою Судаксько-Феодосійського регіону за дорученням Уряду Російської Федерації і незаконної Ради Міністрів окупованого Криму Рескомводгосп організував у травні 2014 року перекидання частини стоку річки Біюк-Карасу (5 м³/с) до Північно-Кримського каналу, задля наповнення Феодосійського водосховища[13].

Філателія
Поштова марка Пошти СРСР, 1951 рік

У 1951 році Міністерство зв'язку СРСР випустило марку, присвячену Північно-Кримському каналу, як одному з об'єктів т. зв. "великих будівництв комунізму», які з 1920-х років будувалися головним чином в'язнями комуністичних концтаборів під наглядом Управління водного будівницва НКВС СССР. Ця марка є цікавим історичним документом, який підтверджує той факт, що більшість об'єктів будувалися не планово, а навмання; такий фрівольний стиль будівництва пояснювався повною відсутністю витрат на оплату праці в'язнів, яких утримували у жахливих умовах і які тисячами гинули на подібних об'єктах «комунізму»[джерело?]. На марці червоними лініями позначено маршрут Краснознам'янського каналу з лівої сторони, що виходив від Дніпра і йшов в західному напрямку до села Краснознам'янка (який був фактично побудований), а на певній відстані від нього у східному напрямку позначений ще один вихід з Дніпра для Північно-Кримського каналу, який планувався як окрема магістраль, але внаслідок численних перекроїв і децентралізацій за часів СССР не був побудований згідно маршрута, вказаного на марці[джерело?]в. Пізніше для ПКК було відібрано головну магістраль Краснознам'янського каналу. До того ж ця марка має таку особливість — замість Каховської ГЕС, яка ще не існувала у 1951 році, автори марки поставили зображення Дніпрогесу. На той час така маніпуляція не сприймалася негативно, але з часом набула певної одіозності. Хоча марка й не є раритетом (негашена марка має каталогову вартість біля 6 Євро), але примірники, які мають гарний стан, котуються значно вище[джерело?].

Див. також

Примітки
  1. Северо-Крымский канал // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
  2. Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  3. Україна перекрила канал надходження води до Криму — Економічна правда, 26 квітня 2014, 13:25.
  4. (рос.) Березовский Э. М. Северо-Крымский — дорога куда? Архівовано 2 квітня 2013 у Wayback Machine.
  5. Історія розвитку меліорації і водного господарства в Херсонській області на сайті Херсонського обласного управління водних ресурсів.
  6. Тимченко З. Третий «штурм» Перекопа Архівовано 2016-03-04 у Wayback Machine. // Крымские известия. — 2012. — 27 лист. — 10:46. (рос.)
  7. Мальцев О. Третий штурм Перекопа. // Коммунист Крыма. — 2013. — 17 жовт. — 09:30. (рос.)
  8. (рос.) Словарь современных географических названий. Под общей редакцией академика В. М. Котлякова. — Екатеринбург: У-Фактория, 2006.
  9. (рос.) Северо-Крымский канал им. комсомола Украины / Сельскохозяйственная энциклопедия. Главные редакторы В. В. Мацкевич и П. П. Лобанов. 4-е изд., перераб. и доп. Том 5. «Природа» — Судза. — М., «Советская энциклопедия», 1974.
  10. (рос.) Крыму не грозит дефицит воды, сообщают в Минприроды РФ. — РИА Новости від 22 березня 2014 року, о 18:40.
  11. Північнокримський канал припинив подачу води до Криму — Економічна правда, 13 травня 2014, 17:38.
  12. Перекрытая артерия жизни: почему степной Крым может стать пустыней // Беседовала Алла ДРУЖИНОВИЧ. «Крымский ТелеграфЪ» № 331 от 5 июня 2015 года. Фото Архив «КТ» // mirror, bigmir.net, 8 июня 2015, 13:08 // Меліоратор: Крим чекає загибель без дніпровської води (mirror), obozrevatel, 08 червня 2015, 11:24
  13. (рос.) До Феодосійського водосховища почали закачувати воду.[недоступне посилання з червня 2019] — Республіканський комітет Республіки Крим з водогосподарського будівництва і зрошуваному землеробству.

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.