Після гонки переслідування зі мною вже більше починають рахуватись суперники, і поглядають вже більш серйозно.

З одного боку будь-кому буде лестити перемога на Чемпіонаті світу, та головне, щоб це звання не тиснуло на свідомість. Щоб попри все — ти не піддавався жадібним амбіціям, дешевим рекламам і не забував хто був з тобою і ким ти був учора, до тріумфу.[6]

Я не знаю як це відчувати себе зіркою. До чемпіонства я сам собі не міг сказати, що я спортсмен. Для мене спортсмен — це людина, яка добилась високих результатів. Після гонки переслідування я увійшов в історію. Тепер я з гордістю можу говорити, що я спортсмен. До того я був просто хлопцем, який займається біатлоном. Я не вважаю себе супер-топом, я і далі є «середняком» в світовому біатлоні, який в певний момент може виграти гонку.[7]

Олімпійська медаль — мета всієї кар'єри. І весь підготовчий цикл треба провести так, щоб підійти до Ігор у Пекіні у найкращому стані.

Спорт — це моя робота, професія, якою я заробляю гроші, маю значні досягнення, але за єдиною умовою — чесно. Бо крім грошей, у мене є ще статус чоловіка, сина, батька і гвардійця… Це робить мене значимим, потрібним, корисним, а хіба не для цього ми тут?![6]

Біатлон не дуже популярний вид спорту. Він не розрекламований.  Про нього знають лише ті, хто ним цікавиться.[7]

Чесно кажучи, вона мені, по-перше, просто не подобається. Я розумію, що ця гонка якраз для нашого контингенту спортсменів, що точно стріляють, а бігти можуть посередньо і займати хороші місця. Просто я сам за своїми фізичними даними не такий спортсмен, мені легше короткі дистанції бігти на високій швидкості, ніж на нижчій швидкості довгі. І психологічно вона мені не дуже подобається, налаштуватись на неї треба вміти, а це у мене не дуже виходило останні роки. Через це я менше приділяю увагу їй, виходило, що, можливо, на тренуваннях навіть недопрацював над тим, щоб бігати її добре. Більше фокусувався на контактних гонках і більше тренував їх.[8]

Все залежить від того, як йде підготовка до основного старту, і які ми ставимо пріоритети. Якщо ми хочемо завоювати медаль чемпіонату світу, то Європу потрібно або взагалі пропускати, або розцінювати його як підвідний старт. Все залежить від того, коли він стоїть в календарі. У нас же виходить так, що нам ставлять завдання і на світі добре виступити, і на чемпіонаті Європи показати результат, тому що це потрібно для фінансування, і я це розумію. Тому, думаю, потрібно вибирати. Якби була велика перерва між цими двома стартами, то можна було б виходити на хороший рівень на обидва. А так, щоб бути і там на піку, і там — це дуже складно.[9]

Я завжди знаходив спільну мову практично з усіма тренерами. Можливо, коли був ще у юніорах, були якісь конфлікти, не завжди виходило знайти точки дотику. Але з тих пір як я в основній команді, у мене завжди були такі тренера, які ставилися до всіх спортсменів однаково, і мені було легко знайти з ними спільну мову. А з Юраєм взагалі якось по-особливому. Він сам по собі позитивна людина, легко йде на контакт, на комунікацію. Вміє вислухати, дає слово спортсменам. Якщо бачить, що спортсмен має свою думку, він до нього прислухається. У цьому сезоні [2018/2019] він мені давав багато можливостей самому думати щодо тренувального процесу, все обговорювати з ним. У тісному контакті ми і прийшли до результату.[9]

В один момент я зрозумів, що Madshus, на яких я бігав минулі сезони, почали випускати нові моделі лиж, які мені не підходять. Олімпійський сезон я просто промучався на тих лижах. У них хороші лижі, просто мені вони не підходять. Також я не можу бігати на Fisher, вони також мені не підходять. В кінці сезону 17/18 я взяв у фірмача Salomon черевики, спробував, мені сподобалося. Далі провели переговори, домовилися про умови співпраці. Мені сказали, оскільки ти перший сезон на наших лижах, то потрібно частину купити, а частину ми постараємося надати. Ну, от якось так і вийшло. Я вирішив, що потрібно собі купити трохи більше 20 пар, які потім можна міняти, відсівати погані. Частину, звичайно, допомогла Федерація придбати, частину сам.

Чесно, дуже сильно переживав, як пройде перший сезон на нових лижах. Не знав, яке відношення буде у самого фірмача до мене. Чи будуть хороші лижі давати або другосортні.

Але вже з перших гонок фірмачі побачили, що я досить непогано виступаю, можу добре бігти. Стали більше допомагати, я отримав багато хороших лиж. Дуже багато допомагали. З перших же гонок йшли на зустріч, ніколи не відмовляли.

Вже після чемпіонату світу мені відразу запропонували контракт, повне забезпечення. Хлопцям, які теж на Salomon бігають — Тарасу Лесюку та Антону Дудченку, теж поліпшили умови.[9]

Чесно кажучи, я ніколи не любив його . Мені не зовсім подобається змагатись на лижоролерах. Це десь як індивідуальна гонка. Змагатись може й непогано, але робити по цьому якість аналізи не зовсім коректно, якщо порівнювати з лижами. Літній чемпіонат світу має право на існування, але мені здається, він проходить не зовсім у ті терміни, в які хотілося б. Якби його перенесли на середину вересня чи кінець вересня, думаю, набагато більше команд брали б у ньому участь. А так він проводиться у другій половині серпня — період, коли біатлоністи ще не зовсім готові до чемпіонату світу, а спеціально готуватись під літній чемпіонат світу, робити акцент на нього, а не на зиму — це не зовсім коректно.[8]

Ви, мабуть, знаєте: мало того, що у нас немає сучасних баз, але і старі тренувальні місця теж в жахливому стані. Якби ви знали, як я хочу відновити спортивний комплекс для дітей, які хочуть займатися біатлоном![6]

Дитячий біатлоні в Україні — швидше мертвий, ніж живий… Ось говорив з Володимиром Михайловичем, він розповідав, що елементарно важко закупити патрони для дітей. Навіть якщо просто подивитися на ті бази, які у нас є, і на ту інфраструктуру на початковому рівні, то відповідь на питання «мертвий або живий?» напрошується сама собою. Тому лише сподіваємося, що дитячий біатлон буде тільки розвиватися. Що стосується національної команди, то вона, по суті, забезпечена всім, єдине, чого точно не вистачає — так це свого домашнього стадіону. Хотілося б, щоб і у дітей ніяких проблем не було.

Зі скількох років можна віддавати дитину в біатлон? Ну, я думаю, що з 7-8 років можна починати потроху, а вже з 10 серйозно займатися. У кожного своя логіка в цьому питанні, як на мене, то чим раніше — тим краще.[10]

Дуже цікавлюсь політикою, я завжди намагаюся бути в курсі всіх подій і стежити за політичним життям своєї країни. Я публічно не підтримую жодного з кандидатів, і вважаю, що якщо навіть я маю якийсь мінімальний вплив на вибір людей, то не повинен цим користуватися. Кожна людина має зробити свій вибір і вирішити, що вона хоче від наступного президента.[5]

Чи з приходом до влади нового президента в країні щось зміниться найближчим часом? Дуже сумніваюсь. В нас люди дуже наївні. Зміниться країна лише тоді, коли кожен з нас почне змінюватись: перестане смітити в лісі, до людей дійде свідомість — лише тоді зміниться життя. На мою думку, зі зміною владу найближчі 4-5 років ніяких змін не буде. Можливо воно буде змінюватися на краще, поступово, але в один момент нічого не зміниться, я в це не вірю.  Варто розуміти, що президент в нас не відповідає за комунальні послуги, дороги. В нього є дві основні задачі: армія та міжнародна політика. Так, безперечно він назначає різних посадових осіб, але за дороги він точно не відповідає. Варто розрізняти повноваження президента та інших осіб при владі.[7]

З огляду на те, що Росія веде з нами війну, звичайно, їхати на етапи Кубка світу в Росії не треба. Вважаю, що з країною, яка на нас напала, потрібно припинити будь-які відносини. У той же час спорт називають послом миру. Можливо, варто було поїхати туди й довести, що ми сильніші, ніж вони? Але це припущення. Загалом вважаю, що рішення не їхати в Тюмень (на етап Кубка світу) було правильним.[11]

Хочеться поїхати в ООС, поговорити з хлопцями та підтримати їх, але часу як завжди мало… Не знаю чи зміг би бути в команді снайперів. Це не мій темперамент. Я багато думаю про наслідки своїх вчинків, слів, та й амбіції у мене трохи інші. Тому, тільки спорт.[6]

У дитинстві я мріяв бути офіцером, тому після закінчення спортивної кар'єри я задумаюся над тренерством у Нацгвардії. Покидати службу я не хочу. Для мене, спортсмен-офіцер, звучить гордо і цікаво. Правда! Тому чемпіонське звання дає стимул реалізовувати себе всебічно.[6]

Думки такі іноді проскакували, але не можу сказати, що я ось точно хочу стати депутатом. Це дуже непроста і важка праця. У парламенті, я думаю, повинні бути фахівці своєї справи, як і в спорті. А якщо хочеш допомогти спорту, то варіантів може бути багато. Можливо, я працював би і тренером, але працював на місці, з дітьми в спортивній школі в Тернополі. Я тепер та часто у від'їздах, пропускаю життя своєї доньки, своєї сім'ї. Незабаром я вдруге стану батьком, так що в майбутньому хотілось б вести більш осілий спосіб життя і приділяти більше часу рідним.[3]

16 травня Дмитро Підручний отримав звання «Заслужений майстер спорту України»

Новину про присвоєння почесного звання капітану чоловічої збірної повідомив у Facebook Міністр молоді та спорту України Ігор Жданов:

Із задоволенням і гордістю за український спорт підписав наказ і посвідчення про присвоєння нашому біатлоністу Дмитру Підручному звання «Заслужений майстер спорту України». Блискуча і вольова перемога Дмитра на чемпіонаті світу з біатлону вже увійшла в історію звершень всього українського народу. Вітаю, Дмитро! Пишаємося твоїми досягненнями! Бажаю нових перемог!

• Профіль на сайті IBU
• Профіль на сайті ФБУ
• Дмитро Підручний Чемпіон світу з біатлону / Гонка переслідування в Естерсунді // 10.03.2019 / Відео
• Біатлоніст Дмитро Підручний вперше в історії України став чемпіоном світу серед чоловіків / ВВС, 10.03.2019