Піктська мова

Існує кілька більш або менш переконливих теорій щодо походження та класифікації піктської мови.

• Піктська є гілкою бритських мов. Найбільш поширена на сьогодні теорія.
• Належить до гойдельських мов. Теорія панувала в 19 столітті.
• Мова була германською і є предком сучасної шотландської германської мови. Теорія переважала у 18 столітті.
• Доіндоєвропейська теорія. Була популярною в середині та кінці 20 століття.

На сьогодні більшість учених схиляється до думки, що піктська мова належить до бритських. Значний вплив на піктську мала староірландська мова, яка належить до гойдельських[2]. Вважають, що піктська вплинула на розвиток шотландської гельської мови[3]. Юлій Цезар вважав піктів народом, близьким до іберів. З огляду на це піктів можна розглядати як народ, близький до басків, тобто доіндоєвропейського населення Європи[4].

Особові імена правителів піктських земель Римського періоду, зокрема Кальгака, мали кельтське походження

Аналіз географічних назв та власних імен показав, що кельтська мова, яка була поширена на території Королівства піктів, була близькою до бритських зі значним гойдельським впливом. У 1582 році шотландський історик та гуманіст Джордж Б'юкенен уперше висунув теорію про те, що піктська мова була бритською, яка тісно контактувала зі староірландською. Подібну думку висловив Джордж Чалмерс у 19 столітті, який ототожнював піктську з спільнобритською. Свою теорію він мотивував тим, що орфографія бритських мов збігається з орфографією географічних назв та особистих імен Королівства піктів.

Кельтолог Вітлі Стоукс у своєму філологічному дослідженні ірландських хронік твердив, що піктська мова була близькою до валлійської[5]. Цю думку так само висловив філолог Александр Макбейн, який проаналізував назви племен і місцевостей у праці 2 століття «Географія», автором якої був Птолемей[6].

Ретельне дослідження шотландських назв місцевостей типолога Вільяма Вотсона беззаперечно доводило, що p-кельтська мова панувала на історичних теренах піктів. Він, зокрема, твердив, що піктська була північним предком спільнобритської мови, водночас твердив, що саме остання пізніше була витіснена староірландською[7]. 

Вільям Форбс Скін твердив, що піктська мова була гойдельською, предком шотландської гельської[8]. Він також твердив, що місіонер Колумба потребував перекладача не через різницю між піктською та староірландською, а через те, що він проголошував промови латиною[9]. Думка набула популярності в 19 столітті, проте на сьогодні її ставлять під сумнів[10].

Приблизно у 5 століття пікти жили під політичним, суспільним та мовним гнітом з боку Дал Ріади. Під кінець існування королівства пікти вже говорили шотландською гельською[11]. Кетрін Форсайт вважає, що двомовність піктів на периферії Королівства піктів тривала кілька поколінь[12]. Шотландська гельська, на відміну від ірландської (включаючи староірландську), має великий пласт бритських запозичень. Що цікаво, має систему дієслів, побудовану на тих же основах, що і валлійська[13].

1892 року валлійський кельтолог Джон Ріс висунув теорію, що піктська мова була неіндоєвропейською. Його теорія спиралась на незрозумілість огамічних написів, знайдених на колишніх теренах Королівства піктів[14]. Подібну тезу озвучив Гайнріх Ціммер, який твердив, що екзотичні звичаї піктів (татуювання та матрилінійність) вказують на те, що мова була неіндоєвропейською[15]. Теорія досить позитивно сприймалась до 20 століття[16].

Оновлена версія цієї ж теорії була презентована Кеннетом Джексоном, який у 1955 році зробив доповідь про цю мову. Джексон висунув версію, що існувало дві піктські мови:

• мова p-кельтська, яка могла мати некельтський субстрат;
• друга мова могла використовуватись для ритуальних цілей і використовуватись на письмі[17].

Гіпотеза Джексона спиралась на теорію, що бритська еліта, знана як «будівельники Броху» прийшла з півдня Британії на територію піктів та стала панувати там.[18]. Джексон тим самим намагався пояснити незрозумілість огамічних написів, вважаючи, що мова піктів була p-кельтською, а написи на каменях зроблені писемною мовою еліти[19].

Пізніше завдяки дослідженням, результатами яких стало краще розуміння огамічного письма, було доведено, що мова на каменях є кельтською[20]. Крім того, у 2012 році Ерік Гамп також висунув теорію, що піктська мова була неіндоєвропейською[21].

Британія та Ірландія в перші століття нашої ери до прибуття англів та саксів.

   Переважно гойдельські землі

   Переважно піктські землі

   Переважно бритські землі.

Побутувала думка, що пікти прибули в Шотландію зі Скіфії, регіону, яким називали степову територію від України до Середньої Азії[22]. Б'юкенен шукав кандидатів на предків піктів серед кельтських племен Центральної та Східної Європи, сконцентрувавшись на згадуваних Тацітом котінах. Роберт Сіббальт у 1710 році, продовживши теорію Б'юкенена, ототожнив котінів з готами[23]. В 1789 році Джон Пінкертон заявив, що піктська мова є попередником скотсу[24]. Його аргументи мали хаотичний і часто дивний характер, зводячись до думки, що пікти були германцями, а кельти були нижчою расою людей. На сьогодні ця теорія є повністю спростованою[25].

Важливим джерелом для дослідження піктської мови є топоніми частини Шотландії, колись населеною піктами. Найбільш характерними топонімами цієї місцевості є назви з префіксами Aber- «лагуна, затока», Lhan- «цвинтар, погост», Pit- «господарство, ферма», Fin- «пагорб» (?). Наприклад: Aberdeen або Aberdon (Абердин «лагуна річки Дон»), Lhanbryde (Ланбрайд «погост святого Брайда»), Pitmedden (Пітмедден), Pittodrie (Піттодрі), Findochty (Фінехті). Префікс Pit- є унікальним для цієї місцевості, на відміну від Aber-, аналоги якого можна знайти і в інших бритських мовах, наприклад: Aberystwyth (Абериствіт), Abertawe (Суонсі) — в Уельсі, Aberfala (Фалмут) — в графстві Корнуолл, Aber Wrac'h (Абер Урах) — в Бретані. Деякі піктські елементи в топонімах, як, наприклад, префікс Pit-, сформувалися вже після падіння Королівства піктів і могли з'явитися завдяки легендам та переказам.[26][27]. Іншими характерними елементами топонімії колишніх земель піктів є pert «ярмарок» (Перт), carden - «бур'ян, кущ» (Плускарден, Кінкарден), pevr - «діамант» (Стратпефер, Пефері)[28].

Завдяки топонімам також можна прослідкувати просування гойдельських мов на територію піктів. Таким топонімом є, приміром, Атолл (староірл. Ath-fhotla «Нова Ірландія»), область у центральній Шотландії. Назва відома з 8 століття. На території колишнього піктського королівства Фортріу також зафіксовані топоніми, які мали гойдельське походження[29].

Топонім Peanfahel (суч. Kinneil House) містить бритські та гойдельські елементи (бритське penn «кінець», гойдельське fal «стіна, мур»).

Існує 32, до кінця не розшифрованих, написи, які вважаються піктськими.

 2) новий: ENDDACTANIM

Існує всього 7 написів латиницею[31].

Silver Hoard з острова Святого Нініана

Resad jili Spusscio[32]

або:

resad fili spusscio[33]

The Saint Vigeans Stone, біля м. Арброт, Форфаршир.

drosten ipe uoret ett forcus

The Fordoun Stone, Кінкардіншир

pidarnoin

• Piotr Stalmaszczyk, Stanowisko języka kumbryjskiego i piktyjskiego w podgrupie brytańskiej języków celtyckich, Biuletyn Polskiego Towarzystwa Językoznawczego 53, 1997, s. 81-93.
• Armit, Ian (1990), Beyond the Brochs: Changing Perspectives on the Atlantic Scottish Iron Age, Edinburgh: Edinburgh University Press
• Bede, Ecclesiastical History of England Book 1, retrieved 18 December 2012
• Chalmers, George (1807). Caledonia: or a historical and topographicalaccount of North Britain, from the most ancient to the present times with a dictionary of places chorographical and philological 1 (new ed.). Paisley: Alex. Gardner.
• Cowan, E.J. (2000), "The invention of Celtic Scotland", in Cowan, E.J.; McDonald, R.A., Alba: Celtic Scotland in the Medieval era, East Linton, Scotland: Tuckwell Press Ltd, pp. 1–23
• Ferguson, William (1991), "George Buchanan and the Picts", Scottish Tradition XVI: 18–32, retrieved 16 December 2012
• Forsyth, K. (1995a), Nicoll, E.H.; Forsyth, K., eds., "Language in Pictland: spoken and written", A Pictish panorama: the story of the Picts (Brechin, Scotland: Pinkfoot Press), retrieved 13 December 2012
• Forsyth, K. (1995b), "The ogham-inscribed spindle-whorl from Buckquoy: evidence for the Irish language in pre-Viking Orkney?", Proceedings of the Society of Antiquaries of Scotland 125: 677–96, retrieved 13 December 2012
• Forsyth, K. (1997), Language in Pictland : the case against 'non-Indo-European Pictish, Utrecht: de Keltische Draak, retrieved 4 February 2010
• Forsyth, K. (1998), "Literacy in Pictish", in Pryce, H., Literacy in medieval Celtic societies, Cambridge: Cambridge University Press, retrieved 13 December 2012
• Forsyth, K. (2006), Koch, John T., ed., "Pictish Language and Documents", Celtic culture: A historical encyclopedia, Volume 1 (Santa Barbara, California: ABC-CLIO, Inc.)
• Fraser, J. (1923), History and etymology : an inaugaral lecture delivered before the University of Oxford on 3 March 1923, Oxford: Clarendon Press
• Fraser, James E. (2009), "From Caledonia to Pictland: Scotland to 795", The New Edinburgh History of Scotland (Edinburgh University Press) 1
• Greene, D (1966), "The Making of Insular Celtic", Proceedings of the Second International Congress of Celtic Studies (Cardiff: University of Wales Press): 123–136
• Hamp, Eric P. (2013), "The Expansion of the Indo-European Languages: An Indo-Europeanist’s Evolving View", Sino-Platonic Papers 239: 6–14, retrieved 8 February 2014
• Jackson, K. (1955), "The Pictish Language", in Wainwright, F.T., The Problem of the Picts, Edinburgh: Nelson, pp. 129–166
• Jackson, Kenneth (1977), "The ogam inscription on the spindle whorl from Buckquoy, Orkney", Proceedings of the Society of Antiquaries of Scotland 108: 221–222, retrieved 13 December 2012
• Koch, John T. (1983), "The Loss of Final Syllables and Loss of Declension in Brittonic", The Bulletin of the Board of Celtic Studies (University of Wales Press.) XXX
• Macalister, R.A.S. (1940), "The Inscriptions and Language of the Picts", in Ryan, J, Essays and Studies Presented to Professor Eoin MacNeill (Feil-Sgribhinn Edin mhic Neill), Dublin, pp. 184–226
• MacBain, Alexander (1892), "Ptolemy's geography of Scotland", Transactions of the Gaelic Society of Inverness 18: 267–288, retrieved 14 December 2012
• MacNeill, E. (1938-9), "The Language of the Picts", Yorkshire Celtic Studies 2: 3–45
• Nicolaisen, W.F.H. (2001), Scottish Place-Names, Edinburgh: John Donald
• Okasha, E. (1985), "The Non-Ogam Inscriptions of Pictland", Cambridge Medieval Celtic Studies 9: 43–69
• Piggot, S (1955), "The Archaeological Background", in Wainwright, F.T., The Problem of the Picts, Edinburgh: Nelson, pp. 54–65
• Pinkerton, John (1789), An enquiry into the history of Scotland: preceding the reign of Malcolm III or the year 1056 including the authentic history of that period (new (1814) ed.), Edinburgh: James Ballantyne and co., retrieved 8 February 2010
• Price, G (2000), Languages in Britain and Ireland, Oxford: Blackwell,retrieved 3 February 2010
• Rhys, J (1892), "The inscriptions and language of the Northern Picts", Proceedings of the Society of Antiquaries of Scotland 26: 263–351
• Rhys, J (1898), "A revised account of the inscriptions of the Northern Picts", Proceedings of the Society of Antiquaries of Scotland 32: 324–398
• Servius, Servii Grammatici in Vergilii Aeneidos Librum Quartum Commentarius, retrieved July 14, 2014
• Sibbald, Robert (1710), The history, ancient and modern, of the Sheriffdoms of Fife and Kinross., retrieved 17 December 2012
• Skene, W.F. (1836), The Highlanders of Scotland, their origin, history and antiquities; with a sketch of their manners and customs and an account of the clans into which they were divided and the state of society which existed among them 1, London: John Murray
• Smyth, Alfred P. (1984), "Warlords and Holy Men", New History of Scotland (Edinburgh: Edward Arnold (Publishers) Ltd.)
• Stokes, W. (1890), "On the Linguistic Value of the Irish Annals", Transactions of the Philological Society of London 21: 365–433, retrieved 8 February 2010
• Virgil, Aeneid, retrieved July 14, 2014
• Watson, W.J. (1926), Celtic Place Names of Scotland, Birlinn (2004 reprint)
• Williams, I. (1961), Y Gododdin, Cardiff: University of Wales Press
• Woolf, Alex (1998), "Pictish matriliny reconsidered", The Innes Review 49: 147–167, retrieved 17 December 2012
• Woolf, Alex (2007), "From Pictland to Alba 789 - 1070", The New Edinburgh History of Scotland (Edinburgh University Press) 2
• Zimmer, H. (1898), "Matriarchy among the Picts", in Henderson, G., Leabhar nan Gleann, Edinburgh: Norman Macleod, retrieved 4 February 2010