Пінське князівство

Пінське князівство виокремилося зі складу Турово-Пінського князівства у середині XII ст. Після Батиєвого нашестя Турів занепав, і центр політичного життя Турово-Пінської землі перемістився до Пінська. В середині XIV ст. влада в Пінському князівстві перейшла до рук литовських князів. Згідно заповіту Гедиміна князівство мав отримати його син Наримунт. В подальшому воно збереглось за його нащадками до середини XV ст. Після смерті останнього з них, Юрія Семеновича перейшло у склад великокняжих володінь.

У 1471 році Казимир Ягелончик передав князівство Марії Гаштольд, вдові київського князя Семена Олельковича. Після її смерті володарем князівства став чоловік її дочки, князь Федір Іванович Боровський з московських Рюриковичів. У 1519 році Сигізмунд І Старий передав князівство своїй дружині Боні Сфорца. Після її від'їзду до Італії у 1556 р. князівство знову було повернуте до володінь великого князя і перетворене у староство. У 1566 р. на його основі був утворений Пінський повіт Берестейського воєводства.

В наші часи більша частина території Пінського князівства знаходиться у складі Республіки Білорусь, південні райони у складі України. В етнографічному плані територія князівства відноситься до україно-білоруської етнічної межі. Деякі українські науковці об'єднують Пінщину і Берестейщину в єдиний український етнокультурний регіон Західне Полісся.

• Войтович Л. В. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історико-генеалогічне дослідження. — Львів: Інститут українознавства ім. І.Крип'якевича, 2000. — 649 с.
• Лысенка П. Пінскае княства // Вялікае Княства Літоўскае. Энцыклапедыя у 3 т. — Мн.: БелЭн, 2005. — Т. 1: Абаленскі — Кадэнцыя. — С. 433.