П'єр Леметр

Ще в дитинстві П'єр Леметр захопився читанням кишенькових видань, які мало не щотижня купувала його мати. «Читати й писати — це завжди становило частину мого життя», — сказав він в інтерв'ю[1]. Здобувши філологічну освіту, викладав французьку й американську літературу. Згодом став працювати вільним письменником і сценаристом. Його романи перекладено більш ніж двадцятьма мовами. З 2011 року він очолює Спілку літераторів (Société des gens de lettres)[2].

П'єр Леметр бачить свою роботу як ненастанну «практику захоплення літературою»[3]. У дебютному романі «Ретельна робота» він віддав належне своїм учителям у цій справі — письменникам, головним героям твору. Це Брет Істон Елліс, Еміль Ґаборіо, Джеймс Еллрой, Вільям Мак-Ілванні та інші.

У своєму другому романі «Плаття для нареченого» (2009), написаному в дусі Альфреда Гічкока[4], йдеться про божевільну Софі, серійну вбивцю, що не пам'ятає своїх жертв.

Третьою книжкою Леметра став соціальний трилер «Чорні кадри» (2010) про безробітного, що погодився взяти участь як заручник у рольовій грі. Автора надихнули події, які сталися 2005 року в програмі телереальності студії «Франс телевізйон пюблісіте» (France Télévisions Publicité)[5], керівником якої тоді був Філіп Сантіні. За насильство, що сталося в цій грі, студію засуджено Кримінальною палатою Касаційного суду 7 квітня 2010 року[6].

У четвертому з ліку романі „Алекс“ інтрига полягає в тому, що героїня спершу стає жертвою, а тоді вбивцею. Леметр дає знати про вплив на нього таких авторів, як Луї Араґон, Марсель Пруст, Ролан Барт і Борис Пастернак, цитуючи їх.

„Великі свідки“ — це роман, що складається з окремих оповідань. Належить до циклу творів про слідчого Каміля Вергувена — „Ретельної роботи“, „Алекс“ і „Жертв“. „Розі і Джон“ — це зведений в одне ціле варіант „Великих свідків“.

Стівен Кінг вважає П'єра Леметра письменнником, який справді може захопити читача напругою й гостротою твору (англ. a really excellent suspense novelist)[7].

Останній твір „До побачення там, нагорі“ ознаменував значну зміну у творчості письменника. Це пригодницький роман[8], а не історичний, як підкреслив П'єр Ассулін[9].

Полишивши детективний жанр, Леметр залишається вірним духу своїх перших книжок. Цитує, зокрема, Еміля Ажара, Френсіса Крейна, Гюго та Ларошфуко) й віддає шану Луї Ґію та Карсон Маккалерс.

За „До побачення там, нагорі“ Леметр одержав Ґонкурівську премію[10]. У передостанньому турі на неї претендували він, Жан-Філіпп Туссен («Nue», видавництво Éditions de Minuit), Каріна Тюїль («L'invention de nos vies», видавництво Grasset) і Фредерік Верже («Arden», видавництво Gallimard). В останньому турі за Леметра проголосувало шість членів журі, а за Верже — чотири. Один із членів, Бернар Піво сказав, що «До побачення там, нагорі» — «популярний роман, у хорошому значенні цього терміна», написаний «виразно по-кінематографічному». І ствердив, що в автора «водночас повільна й швидка манера писати, бо він знаходить час описати вчинки та дії блискавичними словами»[11].

2013 року роман «До побачення там, нагорі» посів перше місце у списку бестселерів тижневика «Експрес»[12]. У 2016 році Альбер Дюпонтель екранізував роман під тією ж назвою.

У 2016-му вийшов роман Леметра «Три дні і життя», у якому ідеться про долю дванадцятирічного хлопчика-вбивці.

2012 року П'єр Леметр підтримав Жана-Люка Меланшона, кандидатуру якого на президентські вибори висунув «Лівий фронт»[13].

У 2015-му Леметр став представником «Французької народної допомоги» («фр. Secours populaire français»), яка бореться проти бідності й дискримінації[14]. 2014 року письменник підтримав діяльність організації «Міжнародний нагляд за в'язницями» («l'Observatoire International des Prisons»), опублікувавши в журналі «Декуверт» («Découverte») статтю «Питання слів» («Une question de mots»), яка становить частину колективної збірки «Passés par la case prison»[15].

• До побачення там, на горі. Переклала Лілія Прусік.— Харків: Фоліо, 2016.
• Три дні й життя. Переклав Ярослав Коваль.— Харків: Фоліо, 2019.

„Ретельна робота“

• 2006 — Prix du premier roman du festival de Cognac — Премія за найкращий роман Фестивалю в Коньяку
• 2014 — Nominé au CWA Daggers International 2014[16] — номінація на премію „Міжнародний кинджал СВА“

„Тога одруженого“:

• 2009 — Prix des lectrices Confidentielles — Премія читачок „Секретної“
• 2009 — Prix Sang d'encre et Prix des lecteurs Goutte de Sang d'encre, Vienne — Премія „Кров із чорнила“ і Читацька премія „Крапля крові з чорнила“ (Відень)
• 2009 — Prix du polar francophone de Montigny les Cormeilles — Премія франкомовного детективу міста Монтіньї-ле-Кормей

„Чорні кадри“:

• 2010 — Prix Le Point du polar européen — Премія „Точка європейського детективу“

„Алекс“:

• 2012 — Prix des lecteurs policier du Livre de poche — Премія читачів детективних книжок видавництва „Лівр де пош“
• 2013 — CWA International Dagger — Премія „Міжнародний кинджал СВА“

„До побачення там, нагорі“:

• 2013 — Prix des libraires de Nancy Le Point — Бібліотечна премія Нансі „Точка“
• 2013 — Roman français préféré des libraires à la rentrée[17] — Осіння бібліотечна премія за улюблений французький роман
• 2013 — Meilleur roman français 2013 décerné par le magazine Lire[18] — Премія журналу «Лір» за найкращий французький роман року
• 2013 — Prix Goncourt[10] — Ґонкурівська премія
• 2013 — Prix roman France Télévisions[19] — Літературна премія «Франс телевізйон»
• 2013 — Goncourt des étudiants de Serbie 2013[20] — Ґонкурівська премія студентів Сербії
• 2014 — Coup de coeur 2014 de l'Académie Charles Cros pour l'enregistrement audio[21] — Премія «Удар серця» від Академії Шарля Кро
• 2014 — Prix Tulipe du meilleur roman français 2014[22] — Премія «Тюльпан» за найкращий французький роман
• 2014 — Premio Letterario Internazionale Raffaelo Brignetti 2014[23] — Міжнародна літературна премія Раффаело Бріньєтті

«Жертви»:

• 2015 — CWA International Dagger — премія «Міжнародний кинджал СВА», за англійський переклад під назвою «Camille»

«Розі і Джон»:

• 2016 — Prix Attrap'coeur — премія «Ловець у житі»[24]

• Каталог творів П'єра Леметра на сайті IdRef