П'єр Ріко де Тірргей
П'єр Ріко де Тірргей[1] (фр. Pierre Ricaud de Tirregaille; 1725 — після 1772) — французький інженер і архітектор доби рококо. У 1752 році, або дещо раніше, прибув з Іспанії до Варшави, де оселився та створив сім'ю. Від 29 серпня 1752 року — поручник пішого полку гетьмана військ коронних Яна Клеменса Браніцького. Від 1753 року — капітан. В осінньо-літній період 1753—1757 років працював при спорудженні резиденції Я. К. Браніцького в Білостоку. При цьому, ймовірно, мав невідомі нині замовлення у Варшаві. У 1752—1754 роках навчав одного з архітекторів, зайнятих при роботах у Білостоку. 1762 року видав докладну мапу Варшави, яка вперше базувалась на обмірах. Протягом 1757–1760 років проживав у Львові, виконав ряд проектів магнатських резиденцій Львівщини. Працював на території Польщі до 1763 року.
П'єр Ріко де Тірргей | |
---|---|
фр. Pierre Ricaud de Tirregaille | |
Народження | 1725 |
Смерть | після 1772 |
Країна (підданство) |
Франція Річ Посполита |
Діяльність | архітектор |
Праця в містах | Варшава, Білосток, Львів |
Архітектурний стиль | рококо |
П'єр Ріко де Тірргей у Вікісховищі |
Гостро критикував останню фазу робіт під час спорудження Бернардом Меретином собору святого Юра. Зачеплений за живе як провідний львівський архітектор, 3 листопада 1756 року Меретин вніс до міського суду маніфестацію, в котрій відкидав несправедливу критику, попереджав про початок судового процесу. Епілог цієї справи, яка ледь не примусила єпископа Лева Шептицького 14 листопада 1754 року розірвати з ним контракт, невідомий; мусіла вона дуже негативно вплинути на здоров'я Меретина[2].
- Відомі роботи
- Гідроспоруди резиденції Браніцьких у Білостоку (1753—1757). Зокрема роботи з упорядкування ставів, будівництво машини для помпування води, фонтани. Зробив детальні рисунки саду при палаці.
- Ймовірно перебудував палац Бесядецьких у Львові (1756).
- Проект палацу Чацького—Фелінського на Галицькому передмісті Львова за Єзуїтською хвірткою (1758, не зберігся).
- Палац і сад Францішка Салезія Потоцького у Кристинополі (нині Червоноград) у 1757—1760 роках.
- Володимир Вуйцик припускав, що автором первинного проєкту львівського палацу греко-католицьких митрополитів також міг бути Ріко де Тіррґай, а не Клеменс Фесінґер[3].
- Палац у Переспі (на думку В. Вуйцика, був автором[3], однак Єжи Ковальчик тільки припускав таку можливість[4]).
- Перебудова палацу Мнішеків у Варшаві (до 1768).
- Єжи Ковальчик вважав, що де Тіррґай близько 1759 року опрацював проєкт модернізації палацу для надвірного ловчого Антонія Бельського поблизу Галицької брами Львова[4]. Орест Лильо стверджує, що він керував будівництвом цього палацу, розташованого на Галицькому передмісті Львова[5].
Примітки
- Іноді — Тірреґайль, Тірреджеллі; див.: Гринів Ю. П'єр Ріко де Тірргей — французький архітектор.
- Hornung Z. Merenyn Bernard (zm. 1759) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1978. — t. ХХ/3, zeszyt 86. — S. 443—444. (пол.)
- Вуйцик В. С. Львівські барокові палаци. Палац Більських // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — 2003. — № 13. — С. 68. — ISBN 966-95066-4-10.
- Kowalczyk J. Ricaud de Tirregaille Pierre… — S. 271.
- Лильо О. Майстер-будівничий Мартин Урбанік // Діяльність будівничих Львова першої половини XVIII ст. в контексті європейських зв'язків: особливості формування і розбудови Архівовано 4 січня 2017 у Wayback Machine..
Джерела
- Ковальчик Є. Пізньобарокові магнатські резидентції на Волині та Львівщині // Українське бароко та європейський контекст. — Київ : Наукова думка, 1991. — С. 51, 55, 62. — ISBN 5-12-002279-0.
- Лильо О. Майстер-будівничий Мартин Урбанік // Діяльність будівничих Львова першої половини XVIII ст. в контексті європейських зв'язків: особливості формування і розбудови.
- Kowalczyk J. Ricaud de Tirregaille Pierre // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1988—1989. — T. XXXI. — S. 270—272. (пол.)
- Ricaud de Tirregaille P. // Encyklopedyja powszechna. — Warszawa, 1867. — T. 25. — S. 297—298. (пол.)