Петро Монтигердович

Петро (Петраш[1]) Монтигердович (Монтигірдович[2]) (пом. після грудня 1456[3]) — литовський боярин, військовий та державний діяч ВКЛ. Намісник (або воєвода) новогрудський (ймовірно: 1) 1424 року, перед 1430; 2) був до смерті), маршалок земський литовський (від 1433 року до кінця життя).

Петро Монтигердович
лит. Petras Mangirdaitis
Староста Подільський
1422 — 1426
Монарх Вітовт Великий
Попередник Юрій Гедигольд
Наступник Ян Довгірд
Маршалок надвірний литовський
1422 — 1431
Монарх Вітовт Великий
Намісник новогрудський
1431 — 1455
Наступник Мартин Гаштольд
Маршалок великий литовський
1434 — 1459
Монарх Казимир Ягелончик
Попередник Радзивілл Остікович
Наступник Радзивілл Остікович
Народився бл. 1390
Помер 1459
Країна Велике князівство Литовське
Династія Монтигердовичі
Батько Монтигерд
У шлюбі з Анна Федорівна
Діти Іван

Життєпис

Син литовського боярина, полоцького намісника Монтигерда (бл. 1396—1409?).

У 1413 році отримав від Яна Менжика з Домброви герб Вадвич; тоді не посідав жодного вагомого уряду. В 1418 році згаданий як подільський староста великого князя Вітовта. У 1422 році згаданий в документах уже як маршалок надвірний литовський Вітовта. У 1424 році проводив за дорученням Вітовта розмежування володінь Лавришівського монастиря.

На початку правління у ВКЛ Свидригайла був його прихильником. Брав участь в укладенні перемир'я між Свидригайлом та ханом Ул-Махметом, за яким останній підтримав дії литовців проти Польської Корони. Брав участь в укладенні домовленостей у Скірстимоні з Тевтонським орденом; свідок у договорі від червня 1431 року між тевтонцями та литовцями. У вересні 1431 року підписав акт мир з Короною після закінчення Луцької війни; В травні 1432 року підписав акт відновлення перемир'я з Орденом.

Невдовзі через невдалу внутрішню та зовнішню політику Свидригайла перейшов до табору його суперника — великого князя Сигізмунда Кейстутовича. Підписав акти: гродненські (15 жовтня 1432 року, 27 лютого 1434 року), троцький (30 січня 1433), в яких Сигізмунд Кейстутович підтверджував вірність королю Ягайлу та Польщі. Влітку 1433 року командував військом Сигізмунда у війні зі Свидригайлом; був розбитий київським воєводою, князем Михайлом Івановичем Гольшанським. В 1435 став копильським старостою.

Належав до табору литовських бояр, який паралізував ворожу Польщі політику великого князя Сигізмунда, але не покидав намірів автономії ВКЛ; його голос мав значну вагу. Під час суперечок між ВКЛ та Польщою щодо Волині та Поділля був серед тих, хто відіслав до Корони прийняті у 1413 році на Городельській унії шляхетські герби. Брав участь в налагодженні стосунків з Орденом у 1453 році.

Маєтності, фундації

Отримав від великого князя Казимира Ягеллончика маєток Ів'є в Ошмянському повіті; від Сигізмунда — Марцинковичі та Трубецьк.

Був фундатором першого мурованого парафіяльного костелу св. Петра в Олиці.[4][5]

Сім'я

Був одружений двічі. З першою дружиною (походження невідоме) мав сина Івана (Яна). Друга дружина — донька князя Федора Корибутовича, Анна. З нею: дітей не мали, отримали від її матері Анастасії містечко Лоськ (Ошмянський повіт, 1444—1447 роки; тепер село Воложинського району Мінської області) з обов'язком дожиттєвого утримання, опіки, надання посагу двом її донькам.

Див. також

Примітки
  1. Гісторыя Беларусі IX—XVIII стагоддзяў. Першакрыніцы. Архів оригіналу за 23 вересня 2016. Процитовано 22 вересня 2016.
  2. Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти Архівовано 29 березня 2017 у Wayback Machine.. — Біла Церква : Видавець Олександр Пшонківський, 2006. — С. 649, 651. — ISBN 966-8545-52-4.
  3. Krupska A. Montygierdowicz Piotr (Petrassius, Pietrasz, Petrasy), (zm. po r. 1456)… — S. 675.
  4. Боярчук П. Заступила славу Чемерина і зрівнялася з Луцьком // Про що мовчить стара Олика.
  5. Grzegorz Rąkowski. Przewodnik po Ukrainie Zachodniej. Wołyń. — S. 260. (пол.)

Джерела

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.