Райгородок
Ра́йгородок — селище міського типу Слов'янського району Донецької області, розташоване поблизу річки Казенний Торець і Сіверський Донець. Населення 3 902 мешканців, у 1966 році мешкало 4600 жителів. На півночі селища розташований крейдяний кар'єр з насипами-териконами висотою понад 150 метрів.
| смт Райгородок | |
|---|---|
 Панорама містечка з крейдяних териконів | |
| Країна |  Україна |
| Область | Донецька область |
| Район/міськрада | Слов'янський район |
| Рада | Райгородоцька селищна рада |
| Код КАТОТТГ: | |
| Основні дані | |
| Засноване | 1685 |
| Статус | із 1938 року |
| Площа | 3.276 км² |
| Населення | ▼ 3428 (01.01.2017)[1] |
| Густота | 1046 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 84150 |
| Телефонний код | +380 6262 |
| Географічні координати | 48°54′01″ пн. ш. 37°43′26″ сх. д. |
| Висота над рівнем моря | 62 м |
| Водойма | р. Сіверський Донець, Казенний Торець |
| Відстань | |
| Найближча залізнична станція: | Соболівка |
| До станції: | 9 км |
| До райцентру: | |
| - фізична: | 13 км |
| До обл. центру: | |
| - фізична: | 101,9 км |
| Селищна влада | |
| Адреса | 84150, Донецька обл., Слов’янський р-н., смт. Райгородок, вул. Схiдна, 4 |
| Карта | |
  Райгородок | |
 Райгородок | |
 | |
|
| |
Географічне розташування
Селище міського типу Райгородок знаходиться на північний схід від Слов'янська, на річці Казенний Торець, поблизу впадання її в Сіверський Донець. Через селище проходить залізниця, станція Соболівка. Райгородок займає площу 327,6 га.
Історія
На початку XX ст. В. Ф. Спесивцевим було виявлено золотоординське поселення. В інформації про ці дослідження згадуються залишки мечеті, будівель з цегли. На пам'ятнику були знайдені золотоординські монети датовані 1356-1384 роками. В районі поселення досліджувалися і поховання кочівників.[2]
Райгородок лежав у землі бродників. Згодом відносився до Кальміуської паланки.
Згідно актів, Святогірський монастир, заснував під захистом Сухарєва городка, Рєпін юрт Хрестівський юрт, поселення у вигляді хуторів. Хрестівський юрт фігурував вже за переписними книгами монастирю від 1665 року. Ці землі пізніше відійшли до торських та Маяцьких козаків.
Орновський у своїй похвальній поемі Донцям-Захаржевським пише, що там де була Козацька пристань, ізюмським козацьким полковником Костянтином Донець-Захаржевським у 1685 році, було побудовано фортецю Райгородок, за що йому було надіслано схвальну грамоту від царів Петра та Івана. Райгородок спочатку розташований був при гирлі річки Торець. Ще у XIX столітті було видно залишки колишнього валу і будівель. Там же був храм.
При створенні Бахмутської провінції (1719 рік) у складі Азовської губернії Райгородок з іншими населеними пунктами, був включений до неї. У 1725 році Азовську губернію було перейменовано на Воронізьку.
У квітні 1735 року фортеця та храм Архангела Михаїла були перенесені на нове місце через розливи Донця. Старе місце носить назву Козацька пристань.
У 1759 році однодворці Райгородка, внаслідок клопотання полкової старшини Ізюмського козацького полку, були відділені від місцевих козаків -черкасів, та переселені на річку Айдар, де вони заснували нову слободу Райгородок. А у старому (теперішньому) Райгородку зосталося лише українське населення, до яких долучалися нові переселенці.
З 1787 року увійшло до складу Ізюмського повіту Харківського намісництва (з 1797 року Слобідсько-Українська губернія, з 1835 року Харківська губернія). Був у складі Харківської губернії), до самої ліквідації «повітово-губернського» поділу в 1925 році.
В 1831 році холера з'явилася на хуторі Піскуновці, а потім розповзлася по усьому приходу, померлих від хвороби налічувалося 99 осіб.
В 1833 році відбувся страшний неврожай хліба та голод, внаслідок якого люди вимушені були їсти навіть кору дерев. Від такої їжі померло у болісних страждання вісім людей, а від голоду померло 26 осіб.
В 1847 та 1848 роках знову появилася холера, від якої померли п'ятдесят людей.
Наприкінці 1848 року, початку 1849 року мешканців спіткала «скорбутна хвороба» (цинга), від якої загинуло 122 особи. Крім того внаслідок поганих врожаїв, та падежу скотини, довело мешканців до убожіння.
Навесні 1849 року, рівень води піднявся так високо, що підтопила церков, та зруйнувала церковну огорожу, вигнала священнослужителів з дому. Також було пошкоджено будинки мешканців. Самий високий рівень води був 16 квітня.
В 1932 році у СРСР вводиться новий адміністративний поділ (район-область). 2 липня було утворено Донецьку область УРСР, до складу якої потрапляє Слов'янський район з Райгородком.
Релігія
В 1713 році митрополитом Білгородським Іларіоном (Властелинським), було посвячено у священики храму Архангела Михаїла села Ізюмського козацького полку, Райгородок, Іллю Боярського.
Через те, що у 1718 році церкву розмило водою, а нова не побудована, а у самому селі зосталася тільки одинадцять дворів, священик Ілля Боярський просився перевести його до села Гусинки.
В 1746 році при Архангельській церкві села Райгородка, вказано вже 77 дворів. Священиком на той час був Михайло Боярський.
В 1749 році, було побудовано новий храм, замість майже зруйнованого старого.
В 1780 році було побудовано новий храм, на честь собору Архістратига Михаїла.
В 1841 році, зусиллями райгородського мешканця Іоанна Васильовича Качконоженка було відновлено храм, на це він пожертвував 1722 карбованців асигнаціями.
В 1874 році, храм було відновлено.
В 1885 році було призначено священика Василя Спесивцева (1863 року народження).
В 1887 році, за проектом Ф. І. Данилова силами священика Василя Спесивцева, було побудовано на місці старої, нову дерев'яну однопрестольну церкву.
В 1893 році було призначено псаломщика Іоанна Павлова (з 1897 року, також диякон).
З 1902 року церковний староста селянин Онисим Чалий.
За штатом 1904 року, при храмі мали бути: священик, диякон та псаломщик. Зарплатня священика становила 141 карбованець, 12 копійок; псаломщика — 35 карбованців, 28 копійок[3].
Райгородок відносився до Харківської єпархії і входив до четвертого округу Ізюмського повіту.
Населення
За переписом 1732 року, у Райгородку налічувалося 45 осіб чоловічої статі.
У 1750 році населення села вже становило 630 осіб чоловічої статі та 603 жіночої.
У 1770 році населення села становило 719 осіб чоловічої статі та 670 жіночої.
У 1790 році населення села становило 1196 осіб чоловічої статі та 1162 жіночої.
У 1810 році населення села становило 1511 осіб чоловічої статі та 1536 жіночої.
У 1830 році населення села становило 1640 осіб чоловічої статі та 1748 жіночої.
У 1850 році населення села становило 1718 осіб чоловічої статі та 1851 жіночої.
Населення у 1903 році становило 2,5 тисячі осіб.
У 1904 році населення села становило 1388 осіб чоловічої статі та 1314 жіночої[3].
Чисельність населення по переписом 2001 року становила 3 902 особи.
Персоналії
- Білецький Євген Миколайович — генерал-хорунжий Армії УНР.
Примітки
- Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
- Цибін М. В. Південно-Схід Російських Земель в другій половині XIII—XIV ст. (до вивчення етнокультурних процесів) // Праці VI Міжнародного Конгресу слов'янської археології. Том 3: Етногенез та етнокультурні контакти слов'ян. — М.: Християнське видавництво, 1997.
- Самойлович Иванъ. Справочная книга для Харьковской епархіи. — Х. : И.М. Варшавчика, 1904. — С. 281 – 471с.(рос. дореф.)
Література
- Филарет (Гумилевский Д.Г.). Историко-статистическое описание Харьковской епархии. В трех томах. — Х. : Харьковский частный музей городской усадьбы, 2005. — Т. ІІ. — 108 с.(рос.)
- Филарет (Гумилевский Д.Г.). Историко-статистическое описание Харьковской епархии. В трех томах. — Х. : Харьковский частный музей городской усадьбы, 2006. — Т. ІІІ. — 278 с.(рос.)
- Филарет (Гумилевский Д.Г.). Историко-статистическое описаніе Харьковской епархіи. — Х. : Университетская типографія, 1858. — Т. 5. — С. 161-164 -462с. (рос. дореф.)
- Щелковъ К.П. Историческая хронологія Харьковской губерніи. — Х. : Университетськая типографія, 1882. — 365 с.(рос. дореф.)
- Самойлович Иванъ. Справочная книга для Харьковской епархіи. — Х. : И.М. Варшавчика, 1904. — 471 с.(рос. дореф.)