Рене де Обальдія

Рене́ де Обальдія́ (фр. René de Obaldia; 22 жовтня 1918, Гонконг 27 січня 2022) французький прозаїк і драматург. Член Французької академії з 1999 року.

Рене де Обальдія
фр. René de Obaldia
Псевдо Maurice Ygor
Народився 22 жовтня 1918(1918-10-22)[1][2][…]
Британський Гонконг, Британська імперія
Помер 27 січня 2022(2022-01-27)[3] (103 роки)
Париж, Іль-де-Франс
Поховання цвинтар Монпарнас
Країна  Франція
Діяльність драматург, поет, письменник
Alma mater Кондорсе
Мова творів французька[4]
Роки активності 19612017
Членство Французька академія[5] і Comité des intellectuels pour l'Europe des libertésd
Брати, сестри Giselle de Obaldiad
У шлюбі з Diane de Obaldiad і Mildred Claryd
Діти Claire de Obaldiad[6] і Gilles de Obaldiad[6]
Автограф
Нагороди

Prix de la langue françaised (1996)

Q3405611? (2008)


 Рене де Обальдія у Вікісховищі

Біографія

Рене де Обальдія — правнук другого президента Республіки Панама і син панамського дипломата та француженки з Пікардії. Рене де Обальдія виріс в Амьєні та Парижі, де відвідував Ліцей Кондорсе. 1940 року він був призваний на військову службу і потрапив у полон. До 1944 р. перебував у таборі Сталаг VIII с у Жагані, де працював спочатку на брикетній фабриці, а потім на Одері як лісник. 1944 року важко захворів і був репатрійований до Франції.

У післявоєнний період де Обальдія працював у невеликому видавництві. Його друзями в ті роки були Ален Робб-Гріє, Ролан Барт і Жан-Мішель Атлан. 1961 року Жан Вілар зробив постановку першої великої п'єси Обальдія «Женузі» в Національному народному театрі у Віллербанні поблизу Ліона. 1963 року відбулася скандальна постановка п'єси «Сатирка де ла Вілетт», режисером-постановником якої був Андре Барсак. Ця п'єса зробила Обальдія одним із найпопулярніших авторів французького театру у світі. Твори Обальдія перекладені загалом на 28 мов[7]. Обальдіія є також автором пісень Луї Маріано та працював кіноактором.

Дружина де Обальдія померла 2012 року.

Обальдія був обраний членом Французької академії 22 лютого 1999 року як наступник Жульєна Гріна. З 2012 року після смерті Фелікена Марсо він був дуаєном Академії.

Інші відзнаки

  • Військовий хрест 1939—1945.
  • Офіцер ордена «За заслуги» .
  • Командор французького Ордена мистецтв та літератури .
  • Командор панамського Ордена Васко Нуньеса де Бальбоа .
  • 1985: Гран-прі театру Французької академії за життєвий доробок.
  • 1992: Премія французького PEN клубу.
  • 1993: Prix Novembre за Exobiograph .
  • 1993: Відзнаки «Почесний Мольєр» та «Мольєр автора» для п'єсу «Мсьє Клебс та Розалі».
  • 1996: Премія французької мови .
  • 2000: Почесний громадянин Ватерлоо, Бельгія .
  • 2008: Командор Ордена за заслуги перед культурою (Мадагаскар)

Проза

  • Les Richesses naturelles, récits-éclairs. Grasset, Paris 1952.
  • Tamerlan des cœurs, Roman; 1955.
  • Fugue à Waterloo; 1956.
  • Le Graf Zeppelin ou la passion d'Émile; 1956.
  • Le Centenaire, Roman; 1959.
  • Exobiographie, Memoiren, 1993.
  • Fantasmes des demoiselles, femmes faites ou défaites cherchant l’âme sœr, Gedichte; 2006.
  • Le secret, Gedicht; 2010.

П'єси

  • Genousie; 1960.
  • 7 Impromptus à loisir, sieben Theaterstücke; 1961.
  • Le Satyre et la Villette; 1963.
  • Du vent dans les branches du Sassafras 1966.
  • L'Air du large 1966.
  • Monsieur Klebs et Rozalie; 1975.
  • Endives et miséricorde; 1986.
  • Les Innocentines; 1993.

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.