Рогожин Анатолій Йосипович

Анато́лій Йо́сипович Рого́жин (27 жовтня 1923 — 17 грудня 2000) — радянський і український науковець-правник, доктор юридичних наук, професор кафедри історії держави і права Харківського юридичного інституту. Академік Національної академії правових наук України.

Анатолій Йосипович Рогожин
Народився 27 жовтня 1923(1923-10-27)
Тифліс, СРСР
Помер 17 грудня 2000(2000-12-17) (77 років)
Харків, Україна
Поховання
Міське кладовище № 2 (Харків) : 
Країна  СРСР
 Україна
Alma mater Харківський юридичний інститут
Галузь правознавство
Заклад Харківський юридичний інститут
Звання академік
Ступінь доктор юридичних наук
Науковий керівник Фукс Савелій Львович
Відомі учні Мурман Оманідзе
Нагороди

Життєпис

Анатолій Рогожин народився 27 жовтня 1923 року у Тбілісі у сім'ї службовця[1]. З грудня 1941 року служив у лавах Червоної армії, брав участь у Німецько-радянській війні. Воював на Південному, Сталінградському і 4-му Українському фронтах. Послідовно командував взводом, батареєю і дивізіоном. Був нагороджений двома орденами та сімома медалями[2]. 1943 року став членом ВКП (б)[1]. 1944 року отримав тяжке поранення і був направлений у шпиталь, а 1945 (згідно з іншими джерелами 1944[3]) року був демобілізований через інвалідність[2].

1945 року почав навчання у Харківському філіалі Всесоюзного заочного юридичного інституту, котрий закінчив 1947 і вступив до аспірантури. 1950 року закінчив аспірантуру у Харківському юридичному інституті та почав у ньому працювати деканом факультету[4]. З 1952 до 1962[3] (згідно з іншими джерелами з 1953 до 1964[5]) роки перебував на посаді заступника директора (проректора) з навчальної та наукової роботи, деякий час був виконувачем обов'язків ректора ХЮІ[3]. 1964 року вступив на докторантуру. 1966 став завідувачем кафедри теорії держави і права, а 1969 (за іншими даними 1971[1]) став завідувачем кафедри історії держави і права, з 1992 року професор цієї кафедри[5][4].

У 1992 році був обраний членом Президії та академіком-секретарем відділу теорії і історії держави і права Академії правових наук України[5][4].

Анатолій Йосипович Рогожин помер 27 грудня 2000 року у Харкові[4][5].

Наукова діяльність

Анатолій Йосипович спеціалізувався на дослідженні проблем історії держави і права Київської Русі, періодів Повстання Хмельницького, СРСР, України XX століття і країн Давнього Сходу[4]. 1958 року захистив кандидатську дисертацію з теми «Соціалістична законність в УРСР під час проведення Великої Жовтневої соціалістичної революції, громадянської війни й іноземної воєнної інтервенції», а 1967 року захистив дисертацію на отримання наукового ступеня доктора юридичних наук на тему «Держава і право УРСР під час іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни». 1968 року Рогожину було надано професорське звання.

Займався підготовленням нових педагогів-правників[6], був науковим керівником 5 докторів і 13 кандидатів юридичних наук[3].

Написав понад 180 наукових праць, серед яких: «Історія держави і права Української РСР (1917—1960)» (1961, у співавторстві), «Нариси історії соціалістичної законності в Україні під час іноземної воєнної інтервенції і громадянської війни» (1963, у співавторстві), «Всеукраїнська надзвичайна комісія» (1990, у співавторстві), «Історія України. Всесвітня історія XX віку» (1991, у співавторстві), «Національна державність союзної республіки (історично-правовий аспект національно-державного будівництва в УРСР)» (1991, у співавторстві), «Історія держави і права України» (1993 і 1995, у співавторстві)[4][7][3].

Був двічі нагороджений державною премією України (1976 та 2000).[джерело?]

З 1993 року був членом редакційної колегії журналу «Вісник Академії правових наук України».[джерело?]

Нагороди

Анатолія Йосиповича було вшановано такими нагородами:

  • Орден «За заслуги» III ступеня (8 травня 1999) — «за вагомі досягнення у професійній діяльності, високий професіоналізм»;[8]
  • Орден Вітчизняної війни I ступеня (6 квітня 1985);
  • Орден Червоної Зірки (19 вересня 1943);
  • Державна премія УРСР у галузі науки і техніки (1981)[7];
  • Державна премія України у галузі науки і техніки (2002)[7];
  • Заслужений працівник вищої школи Української РСР (1981)[4][9];
  • інші нагороди.

Примітки
  1. Радянська енциклопедія історії України, 1971, с. 570.
  2. Розенфельд, 1998, с. 511.
  3. library.nlu.edu.ua.
  4. Сташис, 2003, с. 341.
  5. Рум'янцев, 2016, с. 630.
  6. Розенфельд, 1998, с. 511—512.
  7. Рум'янцев, 2016, с. 631.
  8. Указ Президента України (укр.). Верховна Рада України. 08-05-1997. Процитовано 1 грудня 2019.
  9. Заслужений працівник освіти України. http://library.nlu.edu.ua/ (укр.). Наукова бібліотека Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Процитовано 5 грудня 2019.

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.