Скаба Андрій Данилович

Андрі́й Дани́лович Скаба́ (30 листопада [12 грудня] 1905(19051212), Хорішки, тепер Козельщинського району Полтавської області — 26 червня 1986, Київ) — український радянський партійний і державний діяч, історик. Дійсний член АН УРСР (обрано 20 грудня 1967 року). Член ЦК КП України з 19 лютого 1960 по 17 березня 1971 року. Кандидат у члени Президії ЦК КПУ і секретар ЦК КПУ з 24 жовтня 1959 по 29 березня 1968. Депутат Верховної Ради УРСР 5—6-го скликань. Депутат Верховної Ради СРСР 5—7-го скликань.

Андрій Данилович Скаба
Народився 30 листопада (12 грудня) 1905(1905-12-12)
Хорішки
Помер 26 червня 1986(1986-06-26) (80 років)
Київ
Поховання Байкове кладовище
Місце проживання Київ
Країна  СРСР
Діяльність журналіст, політик, історик
Alma mater Харківський університет
Галузь історія
Заклад Львівський національний університет імені Івана Франка і ХНУ імені В. Н. Каразіна
Посада депутат Верховної ради СРСР
Членство НАН України
Нагороди
академік АН УРСР

Життєпис

Народився 30 листопада (12 грудня) 1905(19051212) року в бідній селянській родині в селі Хорішках Кобеляцького повіту Полтавської губернії.

У 1925 році закінчив Полтавський педагогічний технікум. Працював вчителем, завідувачем семирічної школи на Харківщині.

З 1930 по 1934 рік — студент соціально-економічного факультету Харківського державного університету.

У 1934—1935 роках — у Червоній армії. Потім працював інспектором шкіл у місті Харкові. У 1935—1940 роках перебував на педагогічній роботі: викладав у Харківському педагогічному інституті і Харківському державному університеті. Одночасно, у 1936—1939 роках навчався у аспірантурі.

Член ВКП(б) з 1940 року.

У 1940—1941 роках очолював кафедру нової історії у Львівському державному університеті імені Івана Франка. У 1941—1942 роках працював лектором Іжевського міського комітету ВКП(б) та викладав в Удмуртському державному педагогічному інституті.

У 1942—1946 роках — у Червоній армії, учасник німецько-радянської війни. У 1942 році закінчив артилерійські курси вдосконалення командного складу. Служив командиром батареї 20-го запасного артилерійського полку, викладачем артилерії 43-го окремого навчального дивізіону резерву офіцерського складу артилерії на артилерійських курсах у Тамбові та Житомирі.

У 1946—1949 роках — директор Центрального Архіву Жовтневої революції і соціалістичного будівництва УРСР у Харкові. Одночасно завідував кафедрою нової історії Харківського державного університету.

У 1949—1951 роках — редактор Харківської обласної газети «Соціалістична Харківщина».

У лютому 1951 — липні 1959 року — секретар Харківського обласного комітету КПУ з питань пропаганди.

У липні—жовтні 1959 року — міністр вищої і середньої спеціальної освіти Української РСР.

Від 24 жовтня 1959 по 29 березня 1968 року — кандидат у члени Президії (з 1966 — Політбюро) і секретар ЦК КПУ.

До Академії Наук УРСР обраний 20 грудня 1967 за фахом «Історія радянського суспільства». У 1968—1973 роках працював директором Інституту історії АН УРСР. З 1973 року — старший науковий співробітник Інституту історії АН УРСР.

Могила Андрія Скаби

Помер 26 червня 1986 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Праці і погляди

Скаба був дослідником історії радянського суспільства і комуністичної партії, редактором низки збірників з історії УРСР («УРСР в період громадянської війни 1917-20 pp.», 1967–1970), відповідальним редактором чотиритомної «Радянської Енциклопедії Історії України».

Був відомий як прихильник гострого курсу КПРС у справі ідеології і національної політики та оборонець політики русифікації. Як секретар ЦК КПУ поборював шістдесятників і був за застосування репресій до діячів Руху опору.

Андрій Скаба був головою комісії ЦК КПУ, яка у 1972-му році мала розглянути і поставити оцінку твору «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Івана Дзюби. Комісія спромоглася дійти до висновку[1], «…що підготовлений Дзюбою матеріал „Інтернаціоналізм чи русифікація?“ є від початку і до кінця пасквілем на радянську дійсність, на національну політику КПРС і практику комуністичного будівництва в СРСР…».

Василь Стус писав, що рецензія цієї комісії була «з відверто поліційними, кровожерними заявами», а про самих рецензентів, яких він називав «внутрішніми рецензентами КДБ», заявляв що «їхня вина в проведенні масових репресій така сама, як і штатних кадебістів. Вони такі самі душогуби, як слідчі і судді»[2].

Одна з персональних характеристик Скаби

Кінорежисер Олександр Муратов:

«Секретарь ЦК Андрей Данилович Скаба был как раз человеком партийно верующим, искренним начетчиком и догматиком, поклонником самых нелепых коммунистических постулатов. Но не злым. И не очень далеким. И нежелающим нашей крови, так как хорошо (еще по Харькову) был знаком с моим отцом. Но он побаивался подсиживающего его Кондуфора и поэтому вынужден был принять самые крутые меры»[3].

Родина

Був одружений із Гусєвою Ларисою В'ячеславівною (померла 9 квітня 1965 року), яка працювала заступником начальника Архівного управління при Раді Міністрів УРСР.

Нагороди

Див. також

Примітки
  1. Центральному комітету КП України про лист І. Дзюби та поданий до нього матеріал. Надіслані до ЦК КП України
  2. Василь Стус Я обвинувачую // Сучасність. — Січень. — 1976. — Ч. 1 (181). — С. 15—17.
  3. Муратов Олександр Наш чесний хліб // Дзеркало тижня. — 1995. — № 23 (36).}}

Джерела та література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.