Рогоза Олександр Францевич

Рогоза́ (Рагоза́) Олекса́ндр Фра́нцович (нар. 8 червня 1858пом. 29 червня 1919) — український військовий діяч, генерал-лейтенант російської імператорської армії родом із Київщини, командир корпусу перед Першою світовою війною, у 19151917 роках— командувач 4-ї російської армії. Військовий міністр Української Держави у 1918.

Рогоза Олександр Францович
Рогоза Олександр Францович
Військовий міністр Української Держави
30 квітня 1918  листопад 1918
Попередник Лігнау Олександр Георгійович (в.о)
Наступник Щуцький Борис Йосипович (в.о)
Народився 26 травня (8 червня) 1858(1858-06-08)
Київська губернія, Російська імперія
Помер 29 червня 1919(1919-06-29) (61 рік)
Одеса, Херсонська губернія, Українська СРР
Відомий як офіцер, політик
Освіта Полоцький кадетський корпус
Звання  Генерал від інфантерії
Нагороди
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Олександра Невського
Орден Білого Орла (Російська Імперія)
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 4 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня

Біографія

Походив з українських священнослужителів, дворян Вітебської губернії. Навчався в Полоцькій військовій прогімназії. Військову освіту отримав в Михайлівському артилерійському училищі, випущений в 3-ю гвардійську та гренадерську артбригаду. Служив у лейб-гвардії 3-й артилерійській бригаді (Варшава), у складі якої брав участь в російсько-турецькій війні 1877—1878. В 1883 закінчив Миколаївську академію Генерального штабу.

З 22 листопада 1883 — старший ад'ютант штабу 5-ї піхотної дивізії, з 11 січня 1888 — помічник старшого ад'ютанта Приамурського військового округу, з 1 липня 1888 — старший ад'ютант військової канцелярії при військовому губернаторі Приморської області. З 28 січня 1891 — начальник стройового відділу Керченської фортеці. З 4 вересня 1896 — начальник штабу 32-ї (Рівне), а з 10 березня 1898 — 5-ї піхотних дивізій (Житомир). З 30 серпня 1892 — полковник. З 27 квітня 1900 — командир 18-го піхотного Вологодського полку (Новоград-Волинський). З 2 березня 1904 — генерал-майор, командир 1-ї бригади 27-ї піхотної дивізії, з 22 жовтня того ж року — начальник штабу 3-го армійського корпусу, з 16 червня 1906 — комендант Усть-Двінської фортеці. З 13 квітня 1908 — генерал-лейтенант. З 17 березня 1909 — начальник 19-ї піхотної дивізії, з якою і вступив в Першу світову війну.

Діючи в складі 4-ї армії генерала Еверта, в Таневській битві 21-24 червня (4-7 липня) 1914 відзначився в боях при Вільколазе та Уржендові, де доручені йому сили нанесли поразку частинам 4-ї австрійської армії. З 27 вересня 1914 — командир XXV АК. З 30 серпня 1915 — командувач 4-ю армією. 5(18) березня 1916 розпочав Нароцьку операцію. Групи Плешкова і Сіреліуса, зазнавши величезних втрат, успіху не досягли, відносного успіху досягла лише група Балуєва. 15(28) березня через великі втрати і відсутність успіху операцію припинено, 2-а армія втратила близько 90,000 (в тому числі до 20,000 вбитими). На його армію покладалося нанесення основного удару фронту в напрямку Барановичів. Крім того, в армію передавалися з резерву XXXV, III Сибірський та ІІІ Кавказький АК, прорив планувався в районі «Фердінандового носа». Правий фланг — ХХУ АК (ген. Ю. Данілов) мусив демонструвати обхід з півночі, одночасно ІХ та Х АК й гренадерський корпус мали атакувати в лоб, а ХХУ, ІІІ Сибірський та ІІІ Кавказький мусили надати їм підтримку. Корпуси, які наступали "в лоб", були об'єднані в групу генерала А. Драгомирова. Операція почалася 20 червня (3 липня) 1916, однак не мала успіху, та 25 червня (8 липня) була скасована, втрати склали близько 80,000 вояків (проти 13,000 у австро-німецьких сил). В першій половині листопада 1916 командування 4-ї армії було перекинуте на Румунський фронт в Валахію, де в її підпорядкування передані IV, VII, VIII, XXIX и XXX АК. 5(18)-8(21) грудня 1916 х-а німецька армія зробила невдалу спробу прориву на стикові 4-ї та 9-ї армій в долині Путни. 11(24) грудня 1916 9-а німецька армія завдала удару в районі Римнік — Серет. В ході 4-денної битви УІІІ та ХХХ АК витримали удар, однак Рогоза був змушений відвести армію з Римніка на Серет — загальні втрати армії склали близько 40,000 вояків (з них 10,000 полоненими). Після Лютневої революції одним з небагатьох зберіг за собою посаду командувача армією. Перед червневим наступом 1917 4-а армія знаходилася в долині Сушиці. В розробленому командуванням Румунського фронту плані наступу армії Рогози доручалося надавати підтримку 1-й румунській армії, що наступала в передгір'ях Карпат. 11(24) липня фронт перейшов в наступ, відкинувши силами УІІІ ВК генерала Ломновського німецькі війська. 12(25) липня розпорядженням Керенського операція була скасована. 24 липня(6 серпня) німецькі війська атакували позиції 4-ї армії і нанесли поразку УІІ АК (втрати склали близько 3,000 полоненими та 17 гармат), проте були зупинені артилерійським вогнем. По цьому Рогоза був змушений відвести УІІ АК на Серет, а УІІІ АК на Сушицю. Атака німецьких військ на Мармарешти була відбита 13-ю та 71-ю піхотними дивізіями VI АК. 27 липня (9 серпня) Рогоза почав контрнаступ, відкинувши силами УІІІ АК німецьку групу Венінгера, УІІ АК разом з румунськими військами потіснив групу Моргена. 29 липня (11 серпня) німецькі війська знову почали атаку на Панчіу та Марашешти. Удар був відбитий, і Рогозі передана в підпорядкування 1-а румунська армія генерала Е. Григореско, яка замінила УІІІ АК. 31 липня (13 серпня) в зв'язку з тяжким станом військ Рогоза віддав наказ евакуювати Марашешти, Григореско відмовився підкоритися і генерал Щербачов передав Марашештський напрямок Григореско (разом з УІІІ АК), а управління 4-ї армії переведено в північну Молдавію. В битві під Марашештами армія втратила з 70 тисяч вояків 40,000 а також близько 5 тисяч полоненими. 21 листопада 1917 відсторонений від командування армією більшовиками.

За часів Української Держави

Гетьман Павло Скоропадський оглядає Сірожупанників. Позаду гетьмана — військовий міністр О. Рогоза, 27.08.1918

10 квітня 1918 подав заяву про вступ до української армії. Від 30 квітня 1918 р. запрошений гетьманом Павлом Скоропадським на посаду військового міністра в уряді Федора Лизогуба. Був у званні Генерального бунчужного (відповідало царському званню повного генерала). Під керівництвом Олександра Рогози розгорнуто діяльність по створенню збройних сил Української Держави. До цієї роботи залучив ряд генералів, прихильників української державності: С.Дельвіга, М.Юнакова, О.Натіїва, М.Омеляновича-Павленка та ін. Реорганізував Генеральний штаб, який одразу ж приступив до формування восьми стрілецьких корпусів. У військах впроваджувалась українська мова, реформувались Запорізький корпус, Сердюцька, Сіра і Синя дивізії, відновлювалось українське козацтво. З 23 листопада знаходився в підпорядкуванні гетьмана Скоропадського.

В Одесі

Після повалення гетьманату у листопаді 1918 Олександра Рогозу усунули з посади військового міністра. 15 грудня 1918 арештований за наказом Директорії, але незабаром був звільнений. Маючи на меті дістатися Кубані або ж виїхати за кордон, тимчасово зупинився в Одесі, де тоді перебували частини, що оголосили про підтримку Добровольчої армії, та війська Антанти. У березні 1919 відмовився евакуюватися з Одеси та залишився у місті, яке зайняли червоні. Після здобуття міста вояками Григор'єва, був заарештований. За відмову перейти на службу до Червоної Армії розстріляний більшовицьким ЧК 29 червня 1919 року на Катерининській площі.

Джерела та література

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.