Синьожупанники

Кожна синьожупанна дивізія мала 4 піхотні полки (по 1 200 старшин і вояків) і 1 гарматний. Командиром 1 синьожупанної дивізії був генерал Віктор Зелінський; остаточне її сформування відбулося у м. Ковелі (Волинь) і в середині березня 1918 вона переїхала до Києва.

Наказом військового міністра УНР Олександра Жуковського вона мала бути розформована. За його власними спогадами, існування подібного наказу заперечувалося; натомість мав місце конфлікт з німцями щодо заміни Зелінського на І. Мартинюка з подальшим залишенням частини формації. Сам Жуковський невдовзі був заарештований за звинуваченням у причетності до викрадення А. Доброго[1].

У ніч на 27 квітня 1918 року синьожупанників роззброїли німці напередодні гетьманського перевороту (29. 4. 1918). Також була розпущена 2 синьожупанна дивізія, сформована у с. Голобах на Волині, перед її переїздом в Україну.

Чимало синьожупанників відіграло позитивну роль у державному житті України і увійшов до інших військових формацій. Спроби відновлення синьожупанників за Директорії привели лише до створення 7 Синього полку в складі Третьої Залізної стрілецької дивізії.

Вояк української дивізії Синьожупанників

Обмундирування для синьожупанної дивізії було пошито у Німецькій імперії, кількістю 6000 екземплярів.

У комплект входили:

• Синій жупан;
• Сині шаровари;
• Біло-сіра шапка із синім шликом завернутим усередину та жовтою кокардою (чічкою);
• Верхня сорочка;
• Захисні штани;
• Захисна гімнастерка;
• Чоботи;
• Синій пояс;
• Шкіряний ремінь;
• Гвинтівка;
• Кинджал (не у всіх);
• 2 простирадла;
• 2-і натільні сорочки;
• 2-оє підштанників;
• 2-і підсумки.

Проте набір синього одягу і особистих речей був тільки у чотирьох піших полках 1-ї Української дивізії. 1-й артилерійський полк цієї дивізії мав всього чотири комплекти синього одягу — для презентаційних заходів.

Вояки 1-го Українського гарматного полку прибули в Київ в одязі, в якому були одягнені ще у німецьких таборах для військовополонених. Також без синьої уніформи залишилась і 2-га Українська дивізія — вона повністю була одягнена у ту форму, в якій вояки прибули до Ковельського повіту із таборів для військовополонених. Для презентабельності 10 березня в дивізію було відправлено 20 комплектів синьожупанної уніформи. Цей одяг було роздано штабу дивізії, німецькому сотнику — представнику німецького командування і дев'ятьом старшинам 8-го Українського козацького полку.

Таким чином, синьожупанними були всього чотири піші полки 1-ї Української козацької дивізії, які отримали 6 тисяч комплектів зшитого у Німеччині синього одягу.

• Олександр Вишнівський — сотник піхоти у 1-му козачому полку
• Марко Вовчок-Пащенко — командир 1-го Синьожупанного полку[2][3]
• Олекса Воронів — командир 4-го куреня 5-го Українського полку 2-ї дивізії
• Павло Григорович-Барський — командир куреня та помічник командира 2-го полку
• Василь Ємець — козак
• Віктор Зелінський — командир дивізії
• Калюжний Йосип Петрович — полковник Армії УНР.
• Крушинський Федір — сотник, згодом персональний осавул Симона Петлюри.[2]
• Микола Куликівський — старшина
• Куровський Володимир — адміністративний сотник
• Борис Магеровський — командир 5-го полку 2-ї дивізії
• Олекса Макушенко — сотник 1-го Синього полку
• Микола Миронович (М. М. Миронович) — сотник, керівник Канцелярії УНР, згодом секретар Директорії.[2][4]
• Тадей Нетреба — старшина 1-го Синього полку
• Тиміш Омельченко — командир 2-го куреня 7-го полку. Згодом начальник штабів в різних частинах.[2]
• Володимир Пухтаєвич — командир 1-го Синьожупанного полку
• Леонід Сидоренко — помічник командира 1-го Синього полку
• Григорій Сиротенко — старший для зв'язку між синьожупанниками та німецькою владою. Певний час був військовим міністром.[2]
• Федір Скрипниченко — козак 2-го Синього полку
• Микола Тарнопільський — ад'ютант 1-го (7-го Синього) полку
• Микола Шаповал — командир 1-го Запорізького полку. Згодом — начальник старшинської школи, а пізніше — начальник дивізії в ранзі ґенерала.[2]
• Іван Шура-Бура — командир кулеметної сотні 7-го полку 2-ї дивізії
• Микола Чехівський — командир 4-го Українського (Синьожупанного) полку ім. гетьмана П. Дорошенка військ Центральної Ради. Був також комендантом м. Києва.[2]
• Григорій Чижевський — командир 1-ї батареї 1-го гарматного полку, згодом міністр внутрішніх справ.[2]
• Василь Яворський — один з організаторів 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії.
• Сергій Янкін — начальник штабу та в. о. начальника 1-ї Української (Синьожупанної) дивізії

• 
  Чота 1-го Запорізького полку ім. Т.Шевченка (Синьожупанників) в м. Парчеві на Підляшші, 20 травня 1917 року.
• 
  Офіцери Синьожупанної дивізії, лютий 1918.
• 
  Парад синьожупанників у Києві 24 березня 1918 року.
• 
  Вояки Першої Української дивізії Синьожупанників Армії УНР в Домачеве на Берестейщині. 25 грудня 1917 року.

На честь цього військового підрозділу назване селище Синьожупанники Шаргородського району Вінницької області.

• Сірожупанники
• Армія Української Народної Республіки
• Знак 1-го Запорізького пішого полку ім. Т. Г. Шевченка

• Синьожупанники // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Синьожупанники // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1736. — 1000 екз.
• Козаки-Синьожупанники Німеччина табір м. Вецляр
• Перша Українська (Синьожупанна) дивізія
• Олександр Горобець Хутір назвали Синьожупанниками…

• Буравченков А. О. Синя дивізія, Синьожупанники // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 566. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Центральний державний архів громадських об'єднань України/ф.4585, Оп.1, спр.7, С.131;  ф.4060, 0П.1, спр.14, С.16; спр.16, С32-3В, та інші.; ф.4585, 0П.1, спр.21, C.21-3B.
• Срібняк І. Новітня «Запорізька Січ» на чужині (творення парамілітарних структур в українському таборі Раштат, 1916 р.) // Емінак: науковий щоквартальник. — Київ-Миколаїв, 2017. — № 1(17) (січень-березень). — Т.1. — С.80-85. http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/19943
• Срібняк І. На службі ІІ-му Райху і Україні: організаційно-освітня діяльність вояків-українців 1-го Запорізького імені Т.Шевченка полку на Підляшші (1917 — початок 1918 рр.) // Гуржіївські історичні читання: Зб. наук. праць. — Черкаси, 2017. — Вип.12. — С.138-144. http://elibrary.kubg.edu.ua/id/eprint/23311