Рогозін Дмитро Олегович

Дмитро́ Оле́гович Рого́зін (рос. Рогозин Дмитрий Олегович), (нар. 21 грудня 1963, Москва, РРФСР) — російський політик.

Рогозін Дмитро Олегович
Народився 21 грудня 1963(1963-12-21) (58 років)
Москва, Російська РФСР,  СРСР
Країна  СРСР
 Росія
Місце проживання Москва,  Росія
Діяльність політик
Alma mater факультет журналістики МДУ (1986) і Q58229230? (1988)
Науковий ступінь Q96759253?
Знання мов російська
Членство Парламентська асамблея Ради Європи, 4th State Duma of the Russian Federationd, 3rd State Duma of the Russian Federationd і 2nd State Duma of the Russian Federationd
Посада перший заступник Голови Уряду Російської Федераціїd, Заступник голови Уряду Росії, депутат Державної Думи РФ, посол, представник Парламентської Асамблеї Ради Європиd[1], Permanent Representative of the Russian Federation to NATOd, депутат Державної Думи РФ і депутат Державної Думи РФ
Партія «Родіна»
Конфесія православна церква
Батько Oleg Rogozind
У шлюбі з Серебрякова Тетяна Генадієвна
Діти Alexey Rogozind
Нагороди

медаль Столипіна П. О.d

honorary doctor of the Voronezh State Universityd (2015)

нагородна зброяd

IMDb ID 4211695
Сайт rogozin.ru

Директор Роскосмосу з 24 травня 2018 року.

Колишній представник Росії в НАТО, колишній депутат Держдуми Росії. Заступник голови уряду Російської Федерації, відповідальний за військово-промисловий комплекс (2011—2018).

Деякі оглядачі визначають Рогозіна як російського націоналіста та відвертого нациста[2], у минулому співголову партії «Родіна», котру звинувачували у розповсюджені ксенофобських настроїв в Росії.[3][4]

Є куратором Кремля у сепаратистів Придністров'я.

Біографія

Освіта

Країни, в яких Дмитро Рогозін потрапив під санкції

Народився 21 грудня 1963 в Москві в родині Рогозіна Олега Костянтиновича та Рогозіної (Прокоф'євої) Тамари Василівни. Батько працював в Міністерстві Оборони СРСР, генерал-лейтенант у відставці, професор, науковий співробітник РАН. Мати, пенсіонерка, у минулому — лікар-стоматолог.

Рогозін вчився в спеціалізованій московській школі № 59 з поглибленим вивченням французької мови, після закінчення котрої поступив на міжнародне відділення факультету журналістики Московського державного університету. У 1985 році протягом 5 місяців був на переддипломній практиці на Кубі, де вивчав методи американської і кубинської пропаганди в засобах масової інформації і кіно. У 1986 році після закінчення університету працював у Комітеті молодіжних організацій (КМО) СРСР під егідою комсомолу.

З серпня 1990 року працював президентом гуманітарно-освітньої спілки «Апріорі». З 1990 по серпень 1993 року був віце-президентом акціонерного товариства «РАУ-корпорація». У травні 1990 року Рогозін організував Асоціацію молодих політичних діячів СРСР (з 1991 — Росії) «Форум-90» і двічі обирався її президентом. У лютому 1991 р. вступив в Конституційно-демократичну партію — Партію народної свободи (КДП-ПНС), а в червні того ж року був обраний заступником голови партії. Під час спроби перевороту ГКЧП підтримав президента Єльцина, стояв в оточенні біля Білого Дому.

Політична діяльність

У лютому 1992 року був заступником голови правління Російських Народних Зборів заснованих націоналістичними організаціями Росії. У квітні того ж року заснував «Союз відродження Росії», ставши членом його політради. Вже восени 1992 року політрада була перетворена на «Оргкомітет Союзу відродження Росії», а 30 січня 1993 року на установчій конференції Рогозін був обраний одним із співголів Союзу. У березні 1993 став засновником та головою Конгресу російських громад, який мав представляти інтереси російських і російськомовних жителів країн «ближнього зарубіжжя». У 1995 р. від цього конгресу балотувався до Держдуми, але не подолав 5 % бар'єр. На довиборах в Думу 23 травня 1997 р. балотувався у Воронезькій області і став депутатом, приєднався до фракції «Російські регіони». 23 квітня 1997 р. обраний заступником голови Комітета Держдуми Росії по справам національностей. На наступних виборах у вересні 1999 р. був знову обраний депутатом і у 2000 р. увійшов до складу депутатської групи «Народний депутат»; пізніше того ж року очолював Комітет держдуми з міжнародних справ.

У 2001 р. Рогозін був обраний заступником голови «Народної партії» РФ. Ініціював законопроекти про визнання незалежності Абхазії, виступав проти співпраці Росії з Радою Європи. Указом президента РФ в липні 2002 р. був призначений спецпредставником президента у Калінінградській області. У 2003 р. вступив до «національно-патріотичного» союзу «Родіна» і вже в вересні цього ж року балотувався від цієї партії до Держдуми, був обраний і на засіданні фракції партії висувався кандидатом на посаду віце-спікера думи. У 2004 р. працював в Комітеті держдуми з міжнародних справ. Пізніше, за власним визнанням, перейшов у опозицію до «Єдиної Росії». Дмитро Рогозін та «Родіна» піддавалися жорсткій критиці за використання ксенофобських передвиборних рекламних роликів партії Федерація єврейських громад Росії звинуватила партію у розповсюдженні фашизму в суспільстві, а мер Москви Лужков назвав її чорносотенною. Попри це, партія балотувалася на виборах 2005 р. його батько Олег Костянтинович Рогозін був обраний депутатом від Івановської області.

У 2006 р. проти партії «Родіна» почалася справжня кампанія — її знімали з виборів у регіонах Росії за постановою судів та за порушення виборчого законодавства. У тому ж році Рогозін вийшов із складу керівництва партії «Родіна», а в квітні 2007 р. оголосив про створення нової партії «Велика Росія», в яку увійшли колишні члени «Родіни», «Конгресу російських громад» та ДПНІ. В керівних органах партії Рогозін участі не брав, однак мав намір балотуватися від неї до Державної думи. 9 січня 2008 р. указом Президента Путіна був призначений представником Росії при НАТО у Брюселі.

Інциденти

8 травня 2014 року літаку, яким летів Дмитро Рогозін до Придністров'я, було заборонено перетинати повітряний простір України, і він вимушений був летіти через Болгарію та Румунію[5]. Наступного дня Румунія також закрила для цього літака свій повітряний простір через введення персональних санкцій з боку Європейського союзу, а сам Рогозін заявив, що наступного разу летітиме на Ту-160, а також додав, що вилітає попри заборону. Літак і справді перетнув кордон України, але за деякий час він повернувся до Кишинева[6], що відбулось, за інформацією російських ЗМІ, за допомогою двох українських МіГ-29[7]. Згодом також рейсовим літаком повернулись й інші представники делегації Російської Федерації[8].

Виноски

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.