Розумний Петро Павлович

У червні 1942 року 16-річний Петро був примусово вивезений на роботу в Німеччину. Працював на мідноливарному заводі в м. Айслебені, Саксонія. Звільнений американськими військами у квітні 1945 і відразу мобілізований у Радянську Армію. Служив у Польщі, потім у Карелії. 1948 демобілізований.

Вступив у Дніпропетровський інститут іноземних мов. Закінчив його 1952. Працював учителем англійської мови в м. Почаєві Тернопільської обл., у 1959-1960 — у краєзнавчому музеї в м. Кременець. Там познайомився і подружився з випускником Львівського університету Євгеном Сверстюком.

1961 р. в його помешканнях у м. Кременець та м. Вишневець були проведені обшуки. Розумний був заарештований КГБ, але через 6 днів звільнений.

Переїхав у селище Солоне Дніпропетровської області, працював учителем. Розповсюджував серед деяких учителів і старшокласників самвидав: заборонені вірші П. Тичини, В. Сосюри, Є. Маланюка, видані малими тиражами вірші В. Симоненка. Видрукував і розповсюдив 12 екземплярів праці Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?». На уроках відкривав заборонені і замовчувані імена українських патріотів, громадських і державних діячів.

Через сімейні обставини облишив педагогічну роботу і більше до неї не повертався. Працював будівельником, кочегаром.

25 жовтня 1969 КГБ провів обшук на квартирі Розумного у справі Івана Сокульського. Його викликáли на допити, марно домагаючись показів проти заарештованого, також проти Є. Сверстюка та І. Дзюби. 4 дні тримали під вартою.

1974 року Розумний переїхав в м. Івано-Франківськ. У березні 1977 КГБ знову провів обшук на його квартирі. Чотири рази його викликáли на допити, погрожуючи негайно заарештувати, вимагали підписати відмову від антирадянської діяльності.

У 1979 П. Розумний вступив у правозахисну Українську Гельсінкську Групу (УГГ). Щоб розширити геоґрафію її діяльності, повернувся в рідне село Пшеничне.

На Великдень 1979 поїхав провідати Є. Сверстюка, який відбував заслання в с. Богдарин Баунтовського р-ну Бурятії. При поверненні, був затриманий міліцією в аеропорту Улан-Уде, де на нього склали протокол про вилучення «холодної зброї». Такою завважали саморобний ніж.

Проте «Справу» проти П. Розумного порушили лишень після другої його поїздки у вересні 1979 до Є. Сверстюка, коли у жовтні Розумний був оголошений членом УГГ. Заарештований у с. Пшеничне 8 жовтня 1979 року за звинуваченням у незаконному носінні холодної зброї. Утримували його в слідчому ізоляторі УВС Дніпропетровської області. Старший слідчий сказав братові Розумного: «Ми його постараємося будь-якою ціною посадити. Не працює, роз’їжджає по всьому Союзу...»

21 грудня 1979 р. П. Розумний засуджений Солонянським райнарсудом до 3 років позбавлення волі за ст. 222-3 КК УРСР у таборах загального режиму. Винним себе у вчиненні злочину не визнав. Він відмовився від адвоката і заявив недовіру судді.

Покарання відбував у таборі № 308/26 у м. Жовті Води П’ятихатського р-ну Дніпропетровської області. Після половини терміну переведений на примусові роботи («умовно-дострокове звільнення») у м. Нікополь Дніпропетровської області, потім знову в табір. Останній рік відбував «на хімії» в м. Бікін Хабаровського краю.

Після звільнення, працював у колгоспі в с. Пшеничне. У листопаді 1984 Розумний ще раз їздив на Далекий Схід – привіз із заслання Оксану Мешко.

11 березня 1988 року Петро Розумний у числі 19 членів УГГ, які були на волі, підписав «Звернення УГГ до української та світової громадськости» про відновлення її діяльности.

Розумний — один із засновників і голова Дніпропетровської філії Української Гельсінкської Спілки, член її Всеукраїнської Координаційної ради. На Установчому з’їзді УГС 29 квітня 1990 року, де була створена Українська Республіканська партія, Розумний обраний її секретарем у закордонних справах. З 1992 — реґіональний секретар УРП і голова Дніпропетровської обласної організації. З 1994 — голова Солонянської районної організації УРП (з 1997 — Республіканської Християнської партії), член Етичної комісії РХП. 2005 р. вступив до Народного Союзу «Наша Україна». Вів правозахисну роботу, брав активну участь у втіленні в життя земельної реформи на селі — приватизації земельних ділянок. 1998 і 2002 рр. був членом територіальної виборчої комісії №40, на виборах Президента України в третьому турі був головою дільничної виборчої комісії № 128 ТВО №40.

Помер Петро Розумний 20 березня 2013 року в Івано-Франківську, де має бути похований 22 березня неподалік Меморіалу «Дем΄янів лаз».