Романюк Семен Миколайович

У складні в політико-історичному сенсі 1928—1932 роки хормейстер С. М. Романюк працював ректором Державного музично-драматичного інституту імені М. В. Лисенка і одночасно очолював Київське музичне училище, яке входило до його складу.

За деякими даними він не мав відношення до жодної галузі мистецтва, раніше викладав педагогіку у Запоріжжі.[1] За іншими даними — був посереднім хормейстром.

Сучасники негативно оцінювали його діяльність. За роки керівництва «він зробив багато для розвалу системи навчання, що складалася десятиліттями, але цього не допустив професійно згуртований колектив».[2][3].

Романюк розглядав питання про призначення на посаду керівника диригентського відділення Інституту імені М. В. Лисенка всесвітньо відомого диригента Олександра Кошиця, який перебував в еміграції, поставивши умову, щоб Кошиць спершу повернувся до СРСР. Проте через нерішучість не дочекався його повернення і призначив на вакантну посаду іншого знаного диригента Н. Ф. Городовенка.[4]

З листа С. Ф. Тележинського (декан диригентського факультету) до О. А. Кошиця від 25.12.1928: «що ж до хитань і нерішучості Романюка, то це залежить, по-перше, від його вдачі, а по-друге, від того, що він зв'язаний партквитком: він чогось боїться рішуче діяти у Вашій справі».[4]

Щодо цього О. Кошиць звернувся до Романюка з саркастичним листом: «Шановний Семен Миколайович. З „Пролетарської правди“ довідався я, що на посаду, яку Ви мені так мило пропонували, Ви провели Н. Ф. Городовенка. Я дуже радий, що ребус з моїм запрошенням до Київського Інституту нарешті вирішився, притому ще до мого приїзду на Україну, а не „по моїм повороті“, як Ви писали.»[4] При цьому, О. Кошиць схвально відгукнувся про призначення саме Городовенка, диригента з європейським ім'ям.

За словами Валер'яна Ревуцького, «Семен Романюк (людина із зовнішньою маскою Шевченка — лисина і вуса — але з примітивним мисленням)»[5], був слухняним виконавцем наказів «згори». «За буржуазно-націоналістичну ідеологію» він звільнив з інституту фольклориста і музикознавця Дмитра Ревуцького. Його брату композитору Левку Ревуцькому на пропозицію звільнити і його, оскільки погляди у братів однакові, Романюк відповів: «Ви — інша справа. Ви залишаєтесь. На це я маю наказ… згори».[5]

Семен Романюк слугував владі, дотримувався партійної дисципліни, підкреслював своє бідняцьке походження. Так на зборах педагогічного складу Інституту імені М. Лисенка заявив, що походить з «такої бідної, такої бідної родини, в якій, мабуть, ніхто з присутніх у залі не жив».[5]

Та все ж, незважаючи на проведення ним партійної лінії, С. М. Романюк був репресований у середині 1930-х років.[6]