Російське (фільм)

«Російське» — художній фільм, знятий режисером Олександром Велединским за мотивами творів Едуарда Лимонова «Підліток Савенко», «Молодий негідник», «У нас була Велика Епоха», «Російське», «Мій негативний герой».

Російське
Жанр драма
Режисер Alexander Veledinskid
Продюсер Максим Лагашкін
Сергій Чліянц
Олексій Алякін
Сценарист Олександр Велединський
У головних
ролях
Андрій Олександрович Чадовd, Арнтгольц Ольга Альбертівна, Германова Євдокія Олексіївна, Єфремов Михайло Олегович, Дюжев Дмитро Петрович, Горбунов Олексій Сергійович, Стєклов Володимир Олександрович, Maksim Lagashkind, Раков Віктор Вікторовичd, Робак Олександр Ремович, Галина Польських і Баринов Валерій Олександрович
Оператор Павло Ігнатов
Композитор Олексій Зубарєв
Тривалість 117 хв.
Мова російська
Країна  Росія
Рік 2004
Кошторис $ 1 000 000
IMDb ID 0834948

Прем'єра відбулася 3 лютого 2005 року.

Сюжет

Дія фільму розгортається в кінці 1950-х років у Харкові. 16-річний Едік Савенко живе в комуналці з матір'ю, Раїсою Федорівною, і батьком, який, як підозрює підліток, йому не рідний: занадто стримано ставиться він до сина.

Едік закоханий в красиву дівчину Свєтку, однак вона погоджується на близькість лише в тому випадку, якщо він зводить її в ресторан. Пошуки грошей для вечері з коханою стають для юнака нав'язливою ідеєю: він шукає заначку в білизні у матері, у кітелі батька, намагається продати трофейну бритву, вночі розкриває касу в магазині — все безуспішно. Тим часом Свєтка відправляється в ресторан з місцевим злодієм.

Від відчаю Едік міцно напивається і серед ночі приходить до Світлани додому. Підліток читає їй за дверима власні вірші, а за спиною тримає ніж. Однак удару він завдає не коханій, а собі: розрізає лезом зап'ястя. З діагнозом «спроба самогубства» герой потрапляє в Сабурку — харківську психіатричну клініку, яка своїми похмурими бараками, ґратами і колючим дротом нагадує концтабір. Мешканці палати, в якій лежить Едік, читають журнал «Новий мір», ведуть розмови про скіфські фрески і Врубеля, цитують Маяковського і Хлєбникова. Свєтка приносить в лікарню мандарини, мати з батьком — сітки з їжею, друг Славка — блокнот для нових віршів.

Одного разу вночі пацієнтам вдається перепиляти ґрати, і Едік тікає на свободу. На волі йому судилося погуляти менше доби: мати, яку головний лікар запевнив, що сина завтра ж випишуть, здає юнака санітарам. Тепер його поміщають в наглядову палату, де він лежить на голому матраcі зі зв'язаними руками. Під час чергового побачення з рідними Едік вимагає, щоб Раїса Федорівна пішла до місцевих хуліганів і повідомила їм, що його «тут вбивають». Мати виконує прохання сина, і вже наступної ночі хулігани влаштовують заворушення на території лікарні. Вигуки «Свободу Едові!» супроводжуються дзвоном розбитого скла. Лікарям передають записку: «Якщо ви не відпустите брата, ми спалимо вашу богадільню». Наступного дня Едіка оглядає знаменитий професор Архипов, який спеціально приїхав у Харків. Він стверджує, що в основі вчинків Едіка не хвороба, а неувага світу.

Сценарій

За словами Олександра Велединського, він написав цей сценарій у 1998 році «фактично в стіл»[1].

Коли почалася підготовка до фільмування, сценарій привезли в Лефортовскую тюрму, де тоді перебував Едуард Лимонов. Часу на знайомство з рукописом у нього майже не було: «Адвоката в той день довго до мене не пускали, а коли нарешті пустили, був уже кінець дня. В'язниця закривалася. Я перегорнув сценарій. І все»[2].

Фільмування

Значна частина фільмування відбувалася в Харкові. Аби відтворити атмосферу 1959 року, кіногрупа запросила альпіністів. Вони закрили білборди та сучасні кондиціонери на стінах будівель. Зі стоянок довелося відігнати тисячі автомобілів. Сцени святкових народних гулянь, присвячених 7 листопада, фільмували в сильний мороз. Тому масовку доводилося постійно міняти: люди на очах біліли від холоду. Для фільмування у психіатричній лікарні творці фільму орендували один з хімічних інститутів. Антураж там зберігся з радянських часів — обшарпані інтер'єри, решітки на вікнах[3].

Відгуки та рецензії

Фільм викликав неоднозначну реакцію в пресі. Найвищі оцінки дали кіносценарист Олександр Міндадзе, який виявив у картині «темперамент, емоції, пристрасть»[4], і актор Віктор Сухоруков, який заявив, що «фільм заслуговує глибокої уваги мого народу»[4].

Кінознавець Марія Кувшинова порівняла історію «незручного підлітка Едіка» з фільмом «Опудало»: та ж сила сприйняття і така ж чарівність[4].

Літературознавець Лев Аннинський побачив у фільмі «нормальне сучасне миготіння з поволокою соціально-історичної апокаліптики»[5], однак дати відповідь на питання «чи є фільм добрим?» важко[4].

На думку кореспондента «Известий» Кирила Альохіна, режисер зробив головного героя надто романтичним: «Аж надто він чистенький та чепурненький порівняно з навколишнього п'яно-злодійський сльотою»[2]. Режисер Олексій Учитель назвав «Російське» «середнім, рівним фільмом», який не має ні явних провалів, ні по-справжньому яскравих епізодів[4]. Кінокритик Віктор Матизен угледів у стрічці «програмний характер» режисера, який «декларує принципову схожість між творцем і злочинцем, що полягає у виклику суспільним правилам і порушенні порядку»[4].

Кінознавець Андрій Плахов зазначив, що від загальної побудови картини «віє не стільки свободою, скільки неохайністю»[4]. Олена Плахова вважає, що режисер помилився з вибором актора, який грає головну роль: у Андрія Чадова вийшов «звичайний важкий підліток з гормональною бурею всередині, в ньому немає зародків майбутнього невгамовного реваншизму»[4]. З цією оцінкою не погодився Юрій Гладильщиков, який не тільки назвав «Російське» одним із кращих російських фільмів року, але і припустив, що «брати Чадови, Андрій і Олексій, ще завдадуть гарту нашому кіно»[4].

Досить жорстко оцінив роботу Велединського драматург Валерій Залотуха: «Якщо режисер і рефлексував, так тільки про те, чи сподобається Лимонову фільм про самого Лимонова. <...> Лимонову сподобалося. Мені — ні»[4].

Творці фільму

  • Режисер — Олександр Велединський;
  • Сценарій — Олександр Велединський;
  • Оператор — Павло Ігнатов;
  • Композитор — Олексій Зубарєв;
  • Продюсери — Максим Лагашкін, Сергій Чліянц, Олексій Алякін.

Акторський склад

Фестивалі та нагороди

  • Участь в офіційній програмі XXVI Московського кінофестивалю. Конкурс «Дебют» (2004);
  • Другий приз в номінації «Кращий ігровий фільм» на XX кінофестивалі «Вікно в Європу» (2004)[6];
  • Кінофестиваль «Московська прем'єра» (2004)[7]:
    • приз за найкращу чоловічу роль — Андрію Чадову;
    • приз Московського союзу кінематографістів і журналу «Кінопроцес»;
    • приз Федерації кіноклубів Москви;
  • Участь у Тижні російського кіно «Париж-Арт-Москва» (Париж, 2004);
  • Участь у Тижні російського кіно (Нью-Йорк, 2004).

Примітки

  1. Велединский: «Я просто люблю это слово - русское». Искусство кино.
  2. Кирилл Алёхин. Это он, Эдичка. Известия.
  3. Уроки русского. Огонёк.[недоступне посилання з Ноябрь 2018]
  4. Сеансу отвечают: «Русское». "Сеанс".
  5. Лев Аннинский. Лимоновское. Русское. Искусство кино.
  6. Окно в Европу-2004: Вялотекущее русское. film.ru. Процитовано 29 травня 2014.
  7. 2-й фестиваль «Московская премьера». Итоги. mospremiera.com. Архів оригіналу за 30 травня 2014. Процитовано 29 травня 2014.

Посилання

Підсумки XXVI Московського кінофестивалю (рос.)

    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.