Російське (фільм)

Дія фільму розгортається в кінці 1950-х років у Харкові. 16-річний Едік Савенко живе в комуналці з матір'ю, Раїсою Федорівною, і батьком, який, як підозрює підліток, йому не рідний: занадто стримано ставиться він до сина.

Едік закоханий в красиву дівчину Свєтку, однак вона погоджується на близькість лише в тому випадку, якщо він зводить її в ресторан. Пошуки грошей для вечері з коханою стають для юнака нав'язливою ідеєю: він шукає заначку в білизні у матері, у кітелі батька, намагається продати трофейну бритву, вночі розкриває касу в магазині — все безуспішно. Тим часом Свєтка відправляється в ресторан з місцевим злодієм.

Від відчаю Едік міцно напивається і серед ночі приходить до Світлани додому. Підліток читає їй за дверима власні вірші, а за спиною тримає ніж. Однак удару він завдає не коханій, а собі: розрізає лезом зап'ястя. З діагнозом «спроба самогубства» герой потрапляє в Сабурку — харківську психіатричну клініку, яка своїми похмурими бараками, ґратами і колючим дротом нагадує концтабір. Мешканці палати, в якій лежить Едік, читають журнал «Новий мір», ведуть розмови про скіфські фрески і Врубеля, цитують Маяковського і Хлєбникова. Свєтка приносить в лікарню мандарини, мати з батьком — сітки з їжею, друг Славка — блокнот для нових віршів.

Одного разу вночі пацієнтам вдається перепиляти ґрати, і Едік тікає на свободу. На волі йому судилося погуляти менше доби: мати, яку головний лікар запевнив, що сина завтра ж випишуть, здає юнака санітарам. Тепер його поміщають в наглядову палату, де він лежить на голому матраcі зі зв'язаними руками. Під час чергового побачення з рідними Едік вимагає, щоб Раїса Федорівна пішла до місцевих хуліганів і повідомила їм, що його «тут вбивають». Мати виконує прохання сина, і вже наступної ночі хулігани влаштовують заворушення на території лікарні. Вигуки «Свободу Едові!» супроводжуються дзвоном розбитого скла. Лікарям передають записку: «Якщо ви не відпустите брата, ми спалимо вашу богадільню». Наступного дня Едіка оглядає знаменитий професор Архипов, який спеціально приїхав у Харків. Він стверджує, що в основі вчинків Едіка не хвороба, а неувага світу.

За словами Олександра Велединського, він написав цей сценарій у 1998 році «фактично в стіл»[1].

Коли почалася підготовка до фільмування, сценарій привезли в Лефортовскую тюрму, де тоді перебував Едуард Лимонов. Часу на знайомство з рукописом у нього майже не було: «Адвоката в той день довго до мене не пускали, а коли нарешті пустили, був уже кінець дня. В'язниця закривалася. Я перегорнув сценарій. І все»[2].

Значна частина фільмування відбувалася в Харкові. Аби відтворити атмосферу 1959 року, кіногрупа запросила альпіністів. Вони закрили білборди та сучасні кондиціонери на стінах будівель. Зі стоянок довелося відігнати тисячі автомобілів. Сцени святкових народних гулянь, присвячених 7 листопада, фільмували в сильний мороз. Тому масовку доводилося постійно міняти: люди на очах біліли від холоду. Для фільмування у психіатричній лікарні творці фільму орендували один з хімічних інститутів. Антураж там зберігся з радянських часів — обшарпані інтер'єри, решітки на вікнах[3].

Фільм викликав неоднозначну реакцію в пресі. Найвищі оцінки дали кіносценарист Олександр Міндадзе, який виявив у картині «темперамент, емоції, пристрасть»[4], і актор Віктор Сухоруков, який заявив, що «фільм заслуговує глибокої уваги мого народу»[4].

Кінознавець Марія Кувшинова порівняла історію «незручного підлітка Едіка» з фільмом «Опудало»: та ж сила сприйняття і така ж чарівність[4].

Літературознавець Лев Аннинський побачив у фільмі «нормальне сучасне миготіння з поволокою соціально-історичної апокаліптики»[5], однак дати відповідь на питання «чи є фільм добрим?» важко[4].

На думку кореспондента «Известий» Кирила Альохіна, режисер зробив головного героя надто романтичним: «Аж надто він чистенький та чепурненький порівняно з навколишнього п'яно-злодійський сльотою»[2]. Режисер Олексій Учитель назвав «Російське» «середнім, рівним фільмом», який не має ні явних провалів, ні по-справжньому яскравих епізодів[4]. Кінокритик Віктор Матизен угледів у стрічці «програмний характер» режисера, який «декларує принципову схожість між творцем і злочинцем, що полягає у виклику суспільним правилам і порушенні порядку»[4].

Кінознавець Андрій Плахов зазначив, що від загальної побудови картини «віє не стільки свободою, скільки неохайністю»[4]. Олена Плахова вважає, що режисер помилився з вибором актора, який грає головну роль: у Андрія Чадова вийшов «звичайний важкий підліток з гормональною бурею всередині, в ньому немає зародків майбутнього невгамовного реваншизму»[4]. З цією оцінкою не погодився Юрій Гладильщиков, який не тільки назвав «Російське» одним із кращих російських фільмів року, але і припустив, що «брати Чадови, Андрій і Олексій, ще завдадуть гарту нашому кіно»[4].

Досить жорстко оцінив роботу Велединського драматург Валерій Залотуха: «Якщо режисер і рефлексував, так тільки про те, чи сподобається Лимонову фільм про самого Лимонова. <...> Лимонову сподобалося. Мені — ні»[4].

• Режисер — Олександр Велединський;
• Сценарій — Олександр Велединський;
• Оператор — Павло Ігнатов;
• Композитор — Олексій Зубарєв;
• Продюсери — Максим Лагашкін, Сергій Чліянц, Олексій Алякін.

• Андрій Чадов — Едік Савенко;
• Ольга Арнтгольц — Свєтка Новікова;
• Євдокія Германова — мати Еда (Раїса Федорівна Зибіна);
• Михайло Єфремов — батько Еда (Веніамін Іванович Савенко);
• Дмитро Дюжев — Славка "Циган" Заблодський;
• Олексій Горбунов — урка Горкун;
• Володимир Стеклов — Михайло Мойсейович Зільберман;
• Максим Лагашкін — Магеллан;
• Віктор Раков — пацієнт Михайлов;
• Анатолій Залюбовський — Кадик;
• Олександр Робак — Аваз;
• Галина Польських — лікар Ніна Павлівна;
• Валерій Баринов — професор Архипов;
• Любава Грешнова — Манька (епізодична роль, дебют у кіно).

• Участь в офіційній програмі XXVI Московського кінофестивалю. Конкурс «Дебют» (2004);
• Другий приз в номінації «Кращий ігровий фільм» на XX кінофестивалі «Вікно в Європу» (2004)[6];
• Кінофестиваль «Московська прем'єра» (2004)[7]:
  • приз за найкращу чоловічу роль — Андрію Чадову;
  • приз Московського союзу кінематографістів і журналу «Кінопроцес»;
  • приз Федерації кіноклубів Москви;
• Участь у Тижні російського кіно «Париж-Арт-Москва» (Париж, 2004);
• Участь у Тижні російського кіно (Нью-Йорк, 2004).

Підсумки XXVI Московського кінофестивалю (рос.)