Рудольф Майстер

Рудольф Майстер народився 29 березня 1874 року в місті Камнік (герцогство Крайна, Австро-Угорська імперія) в родині Франьо та Франчішки Майстер, уродженої Томшич[1]. Батько Рудольфа помер, коли хлопцеві було 13 років. Майстер-молодший відвідував початкову школу в Менгеші, потім гімназію у Крані і в 1890 році з відзнакою закінчив її. За порадою дядька юнак обрав військову кар'єру: він вступив до кадетського училища і після його закінчення почав службу у піхотному полку в Клагенфурті. У 1895 році Майстер отримав звання поручика, а у 1907-му — капітана.

За роки, що передували Першій світовій війні, Майстер проходив службу в різних містах Австро-Угорщини: Любляна, Грац, Пшемисль, Брук-ан-дер-Лайту. У 1911 році на навчаннях він важко захворів на туберкульоз; Майстер лікувався в Далмації та Єгипті, одужав, але через наслідки хвороби під час війни його не направляли у фронтові частини[1]. З 1914 по 1918 роки Майстер служив у Мариборі та Граці, кінець війни він зустрів у Мариборі, будучи майором 26-го полку імператорського і королівського ландверу.

До осені 1918 року стала очевидною не тільки перспектива поразки Центральних держав, але і неминучість розпаду Австро-Угорської імперії. Дезінтеграція Австро-Угорщині почалася ще до того, як імперія, де-факто вже не існувала як єдина держава, що підписала перемир'я з Антантою (3 листопада 1918 року). 17 жовтня парламент Угорщини розірвав унію з Австрією і проголосив незалежність країни, 28 жовтня утворилася Чехословаччина, а 6 листопада у Кракові було оголошено про відновлення Польщі. 29 жовтня представники південнослов'янських народів колишньої імперії заявили про готовність взяти в свої руки всю повноту влади в регіоні, і в той же день було утворено Державу словенців, хорватів і сербів (ДСХС). Нова держава займала територію, де більшість становили слов'яни; на півночі вона претендувало на райони Штирії і Каринтії, населені як словенцями, так і австрійськими німцями. Саме там розташовувався Марибор, тоді — Марбург-ан-дер-Драу.

30 жовтня 1918 року муніципальна рада Марибора оголосив про те, що місто є частиною Австрійської республіки. Майстер відмовився підкоритися цим наказом. Діючи від імені Держави словенців, хорватів і сербів, він сформував кілька загонів з 4000 словенських добровольців. Їх стали називати «бійцями Майстера» (словен. Maistrovi borci). Вночі 23 листопада Рудольф Майстер з допомогою своїх солдатів захопив владу в Мариборі і заявив про його входження до складу ДСХС. У відповідь Народне віче Держави словенців, хорватів і сербів присвоїло Майстеру звання генерала. Пізніше, при об'єднанні ДСХС з Сербією (1 грудня 1918 року), присвоєння генеральського чину підтвердив уряд у Белграді.

Бійці Рудольфа Майстера зі словенським прапором (1919)

23 листопада Майстер роззброїв і розпустив німецькі загони самооборони (нім. Schutzwehr), які проавстрійська бюрократія розраховувала використати проти словенців. Зміцнившись в Мариборі, він почав наступ на північ і північний захід, в долину Драви. 25 листопада Майстер захопив Шпільфельд, а 27-го підписав угоду з представником австрійського командування в Граці полковником Рудольфом Пассі[1]. За умовами договору бійці Майстера без бою зайняли Бад-Радкерсбург, Лойчах, Радлє і Муту. Солдати поручика Франьо Малгая взяли під контроль Фелькермаркт і Блайбург, пізніше сам Рудольф Майстер захопив Дравоград. Переговори Майстера і Пассі не були санкціоновані ні Національною радою в Любляні, ні адміністрацією Штирії і Каринтії, однак вони вимушено змирилися з існуючим положенням речей.

Рудольф Майстер (ліворуч) виступає перед солдатами на залізничному вокзалі Марибору (27 квітня 1919)

У січні 1919 року в Каринтії розпочала роботу так звана місія Куліджа — група офіцерів і вчених з США, покликана допомогти укласти мир з Австрійською республікою у відповідності з 10-м пунктом Вільсона. 27 січня до Марибору як делегат місії приїхав полковник Шерман Майлз. Німецькомовні жителі зустріли його появу масовою демонстрацією (до 10 000 осіб)[Комм 2], вимагаючи влаштувати плебісцит з питання державної приналежності, на зразок того, що буде проведено у Каринтії наступного року. Мітингувальники зібралися на головній площі міста; ратушу охороняли 20 бійців Майстера на чолі з самим генералом. У якийсь момент солдати почали стріляти в натовп, 13 осіб було вбито, 60 поранено, інші розбіглися. За австрійськими джерелами, Майстер наказав стріляти в мирних демонстрантів без жодного приводу; за свідченням словенських очевидців, хтось відкрив вогонь по солдатах з револьвера, спровокувавши відповідну реакцію[1]. Ці події відомі як Кривава неділя в Марбурзі. Австрійські війська розгорнули наступ на південь і відвоювали кілька міст до того, як 13 лютого боку знову уклали перемир'я[1].

Сен-Жерменський договір між Австрією і Антантою визначив австро-югославський кордон приблизно по лінії лютневого перемир'я, незважаючи на те, що бойові дії тривали аж до червня (австрійці змогли повернути собі Дравоград, а в наступі у відповідь корпус сербських військ і бійці Майстера взяли Клагенфурт[2]). Марибор і більшість міст, зайнятих бійцями Майстера до лютого, не потрапили до зони плебісциту і відійшли до Югославії. З тих пір кордон між Австрією та Югославією, а пізніше між Австрією і Словенією, не змінювалася[3].

Похорон Рудольфа Майстера (28 липня 1934)

Після війни Рудольф Майстер керував югославськими військами в Мариборі, в 1921—1923 роках він був представником Югославії в італо-югославській комісії з розмежування. У 1923 році Майстер подав у відставку і залишив службу. Тепер більшу частину часу він проводив у родинному маєтку недалеко від міста Ракек (Внутрішня Крайна).

Помер генерал 26 липня 1934 року, його похорон, на який з'їхалися люди з усієї Словенії, відбувся в Мариборі два дні потому.