Руй Барруш

У дорослому футболі дебютував 1984 року виступами за команд «Спортінг» (Ковільян), в якій провів один сезон, взявши участь у 25 матчах чемпіонату. Звідти він перейшов в інший клуб другого дивізіону чемпіонату Португалії, «Варзім». З цим клубом Барруш вийшов у вищий дивізіон національної першості, де і дебютував з командою у сезоні 1986/87[1].

Руй Барруш у 1989 році у формі «Ювентуса».

Влітку 1987 року Барруш став гравцем «Порту». За один сезон Руй виграв у складі команди Суперкубок УЄФА, де забив єдиний м'яч у першій грі з «Аяксом», Міжконтинентальний кубок, чемпіонат і Кубок країни. У матчах національної першості він забив 12 голів, а після закінчення сезону був визнаний найкращим гравцем країни.

22 липня 1988 року за 7,5 мільярдів лір перейшов в італійський «Ювентус». У новому клубі футболіст був переведений на позицію треквартісти, не маючи чіткого положення на полі[2], де мав замінити багаторічного лідера клубу Мішеля Платіні[3]. У першому ж сезоні, граючи у парі з данцем Мікаелем Лаудрупом, португалець забив 15 голів, ставши найкращим бомбардиром команди[4]. У другому сезоні в клубі він допоміг команді виграти Кубок Італії і Кубок УЄФА[5]. З лав «ювентіні» Барруша змусив піти прихід на пост головного тренера команди Луїджі Майфреді, який вирішив повністю змінити склад «бьянконері».

У 1990 році Барруш перейшов в «Монако», куди його запросив Арсен Венгер. Там португалець склав дует нападу разом з Джорджем Веа. У першому ж сезоні футболіст виграв з командою Кубок Франції, а на наступний рік дійшов до фіналу Кубка кубків, але там його команда програла бременському «Вердеру»[6].

У 1993 році Руй підписав контракт з іншим французьким клубом, «Марселем», де став грати із співвітчизником Паулу Футре. Клуб зайняв в чемпіонаті сезону 1993/94 друге місце, але через корупційний скандал був відправлений у Другий дивізіон, після чого більшість футболістів покинули «Марсель», серед них був і Барруш.

1994 року повернувся до клубу «Порту», за який відіграв ще 6 сезонів, в п'яти з яких був гравцем основного складу команди. Він виграв з клубом 5 чемпіонатів країни, 2 Кубка і 3 Суперкубка Португалії. Завершив професійну кар'єру футболіста виступами за команду «Порту» у 2000 році.

29 березня 1987 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Португалії у зустрічі відбору на Євро-1988 з Мальтою (2:2), вийшовши на заміну в другому таймі замість Антоніу Фрашку[7]. В подальшому Руй стабільно грав за збірну, був лідером команди[8], однак на великі турніри збірна не виходила, проваливши відбори на чемпіонати Європи 1988 та 1992 років, а також чемпіонати світу 1990 та 1994 років.

Лише з п'ятої спроби португальці зуміли вийти у фінальну стадію міжнародного турніру, вигравши разом з Руєм, що провів два матчі, відбіркову групу на Євро-1996, втім у фінальну заявку на турнір Барруш не був включений головним тренером Антоніу Олівейрою.

Останній матч у формі національної команди він провів 14 грудня 1996 року в рамках відбору на чемпіонат світу 1998 році з Німеччиною (0:0). Всього протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 10 років, провів у формі головної команди країни 36 матчів, забивши 4 голи.

Після завершення кар'єри гравця Барруш залишився працювати в структурі «Порту». Влітку 2005 року головний тренер голландець Ко Адріансе запросив його на посаду свого помічника. А після його відходу у серпні 2006 року навіть двічі в товариських іграх проти англійських клубів «Портсмут» (2:1) і «Манчестер Сіті» (1:0)[9] був виконувачем обов'язки головного тренера команди[10], а 16 серпня 2006 року в цьому ж статусі привів клуб до перемоги в Суперкубку Португалії[11][12]. Незважаючи на це досягнення через кілька тижнів на пост головного тренера був призначений Жезуалду Феррейра[13], а Руй став його помічником і в цьому статусі допоміг клубу виграти три поспіль чемпіонати, а також два Кубки і Суперкубок Португалії[14]. В 2010 році Барруш разом з Феррейрою покинув клуб.

З червня 2010 і по березень 2014 року працював скаутом у «Порту», після чого повернувся на посаду асистента, допомагаючи спочатку Луїшу Каштру, а потім Юлену Лопетегі. Після звільнення останнього у січні 2016 року знову на кілька матчів став виконувачем обов'язки головного тренера.

У червні 2018 року очолив тренерський штаб команди «Порту Б» з другого дивізіону Португалії[15].