Синдром порушення активності та уваги

Синдро́м пору́шення акти́вності та ува́ги (скорочено СПАУ; англ. disturbance of activity and attention; також — англ. attention deficit hyperactivity disorder (ADHD); синдром дефіциту уваги з гіперактивністю[8] скорочено СДУГ; часто неправильно «Синдром дефіциту уваги та гіперактивності»[9][10], іноді українською зустрічається назва «Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги» (ГРДУ)[11], останній актуальний варіант — «Розлад дефіциту уваги з гіперактивністю» (РДУГ), оскільки порушення уваги виносять як ознаку, що є більш визначальною над гіперактивністю[12] — неврологічно-поведінковий синдром розладу розвитку, що починається в дитячому віці. Проявляється такими симптомами, як труднощі концентрації уваги, гіперактивність і погано керована імпульсивність.

Синдром порушення активності та уваги / СПАУ
Спеціальність психіатрія
Симптоми executive dysfunctiond, Імпульсивність, emotional dysregulationd, hyperfocusd і rejection sensitive dysphoriad
Препарати модафініл[1], pemolined[1], desipramined[1], dextroamphetamined[1], венлафаксин[1], іміпрамін[1], бупропіон[1], клонідин[1], (±)-deprenyld[1], метамфетамін[1], амфетамін[1], атомоксетин[1], nortriptylined[1], dextroamphetamined[2], (R)-amphetamined[3], guanfacined[4], dexmethylphenidated[5], pemolined[6] і метилфенідат[7]
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-11 6A05
МКХ-10 F90.0
OMIM 143465
DiseasesDB 6158
MedlinePlus 001551
eMedicine med/3103
ped/177
MeSH D001289
 Attention deficit hyperactivity disorder у Вікісховищі

У Міжнародному класифікаторі хвороб 10-го перегляду синдром СПАУ включено у V главу «Психічні та поведінкові розлади» (F00-F99), до підрозділу «Поведінкові та емоційні розлади, що починаються звичайно в дитячому та підлітковому віці» (F90-F98), безпосередньо до групи «Гіперкінетичні розлади» (F90) під кодом F90.0 (англ. Disturbance of activity and attention). Американська психіатрична асоціація у DSM-5 віднесла цей розлад до групи Нейророзвиткових розладів.[13]

Епідеміологія

За даними 2006 року для населення Сполучених Штатів Америки, цей розлад наявний у 3-5 % людей, як дітей, так і дорослих.[14]

Згідно даних опитувань населення серед більшості культур РДУГ трапляється у 5% дітей і 2,5% дорослих[13].

РДУГ частіше проявляється у чоловіків, ніж у жінок в загальній популяції, з коефіцієнтом близько 2:1 у дітей, і 1.6:1 у дорослих. У жінок частіше, ніж у чоловіків проявляються переважно ознаки порушення уваги.[13]

Симптоми та ознаки

Основними ознаками РДУГ є постійна закономірність (паттерн) порушення уваги і/або гіперактивності-імпульсивності, яка порушує розвиток чи функціонування.[13]

Дефіцит (порушення) уваги проявляється при РДУГ поведінково в ухилянні і відволіканні від завдань, відсутності наполегливості, труднощах в збереженні фокусу уваги і неорганізованості, яка не пов'язана з опозиційністю чи недостстатнім розумінням.[13]

Гіперактивність - надмірна моторна активність (наприклад, дитині важко всидіти на місці, вона бігає) невідповідно до ситуації, або не може спокійно сидіти на місці, постукує пальцями, гойдається, або надміру балакуча. У дорослих, гіперактивність може проявлятись як екстремальна невгамовність, чи надмірна активність, що може втомлювати інших. [13]

Імпульсивність - поспішні, запальні дії, що відбуваються в даний момент без попереднього обдумування (ненавмисні), і можуть потенційно нашкодити людині (напр., кинутись стрімголов вулицею не подивившись вперед). Імпульсивність може відображати бажання негайної винагороди чи неможливості відтермінувати задоволення. Імпульсивна поведінка може проявлятись соціальною настирливістю (напр., надмірно перебивати інших) і/чи прийняттям важливих рішень без врахування довгострокових наслідків (напр., погодитись на роботу, не маючи достатньо інформації). [13]

Діагностичні критерії

А. Стійка неуважність і / або імпульсивність / гіперактивність, що перешкоджає функціонуванню або розвитку, як охарактеризовано в пунктах (1) і / або (2):

Шість (чи більше) з наступних симптомів тривають щонайменше 6 місяців у ступені, що не узгоджується з рівнем розвитку, і негативно впливають на соціальну та академічну / професійну діяльність: Примітка: симптоми не є проявом опозиційної поведінки, демонстративної непокори, ворожості або нерозуміння завдань та інструкцій. Для старших підлітків і дорослих (17 років і старших) потрібно, щонайменше, 5 ознак.[15]

  1. часто приділяє недостатньо пильну увагу до деталей або робить помилки через неуважність на заняттях у школі, на роботі, під час інших видів діяльності (наприклад, не помічає або пропускає деталі, робота є неакуратною);
  2. часто має труднощі з утримуванням уваги на завданнях або під час гри (наприклад, має труднощі з концентрацією уваги під час лекцій, розмов або тривалого читання);
  3. часто здається, що не слухає при безпосередньому зверненні (наприклад, складається враження, що блукає думками в іншому місці, навіть за відсутності будь-яких очевидних відволікань);
  4. часто не виконує вказівок і не в змозі завершити шкільне завдання, повсякденні домашні справи або обов’язки на робочому місці (наприклад, починає завдання, але швидко втрачає зосередженість і легко відволікається);
  5. часто має проблеми із організацією завдань та заходів (наприклад, труднощі з опануванням послідовних завдань та із зберіганням речей в порядку; неохайна, неорганізована робота, недостатнє управління часом, неможливість завершити роботу в термін);
  6. часто уникає, не любить або неохоче займається завданнями, які вимагають постійних розумових зусиль (наприклад, шкільні або домашні завдання, для підлітків старшого віку і дорослих – підготовка звітів, заповнення форм, перегляд великої кількості паперів);
  7. часто губить речі, необхідні для виконання завдань чи роботи (наприклад, шкільне приладдя, олівці, книжки, інструменти, гаманці, ключі, окуляри, документи, мобільні телефони); h легко відволікається на сторонні подразники (старші підлітки і дорослі – на не пов’язані між собою думки); i часто забудькуватий / а у повсякденній діяльності (наприклад, у виконанні домашніх справ, доручень; старші підлітки і дорослі – в оплаті рахунків, відповідях на телефонні дзвінки, дотриманні домовленостей про зустрічі).[15]

Гіперактивність та імпульсивність. Шість (чи більше) з наступних симптомів тривають щонайменше 6 місяців у ступені, що не узгоджується з рівнем розвитку, і негативно впливають безпосередньо на соціальну і академічну / професійну діяльність: Примітка: симптоми не є проявом опозиційної поведінки, демонстративної непокори, ворожості або нерозуміння завдань та інструкцій. Для старших підлітків і дорослих (17 років і старших) потрібно, щонайменше, 5 ознак.[15]

  1. часто непосидючий / а, стукає руками чи ногами або крутиться на місці;
  2. часто покидає своє місце, коли необхідно залишатись (наприклад, встає зі свого місця в класі, офісі або в  інших ситуаціях, котрі вимагають сидіти на місці);
  3. часто рухається від місця до місця, встає в ситуаціях, коли це недоречно; Примітка: у підлітків та дорослих може бути обмежене відчуття невгамовності.
  4. часто не може спокійно гратись або брати участь у дозвіллі;
  5. часто «в русі», поводиться, як «заведений / а» (наприклад, почувається некомфортно, коли треба сидіти впродовж тривалого часу, наприклад, у ресторанах, на зустрічах; збоку виглядає, як неспокійний / а або такий / а, якому / ій важко себе стримувати);
  6. часто говорить надміру;
  7. часто «випалює» відповідь ще до того, як питання було завершене (наприклад, завершує речення іншої людини, не може дочекатися своєї черги у розмові);
  8. часто має труднощі із дотриманням своєї черги (наприклад, коли стоїть у черзі); i часто перебиває або втручається у діяльність інших (наприклад, втручається у розмови, ігри чи іншу діяльність; може брати чужі речі, не питаючи і не чекаючи дозволу; дорослі та підлітки можуть безцеремонно втручатися у справи інших).[15]

B. Деякі симптоми неуважності або імпульсивності / гіперактивності спостерігалися у віці до 12 років.

C. Декілька симптомів неуважності або імпульсивності / гіперактивності присутні у двох або більше випадках (наприклад, вдома, в школі, на роботі, з друзями чи родичами, в іншій діяльності).

D. Існує чітке свідчення того, що симптоми заважають або знижують якість соціального, академічного і професійного функціонування.

E. Симптоми не є проявом шизофренії чи іншого психічного розладу і не пояснюються іншими клінічними розладами (наприклад, розладами настрою, тривожними розладами, розладами особистості, інтоксикацією різними речовинами або синдромом відміни).[15]

Для встановлення діагнозу необхідно виявити, що розлад проявляється більше, ніж в одній сфері життя (напр. вдома, в школі, на роботі)[13].

Диференційна діагностика

При підозрі на СПАУ необхідно перевірити хворого на наявність неврозів та депресії, які спричинюють подібні прояви. Такі ж самі симптоми як і при СПАУ проявляються і при інших розладах здоров'я, зокрема аутизмі, розладах слуху та відчуття, гіпотиреоїдизмі, дефіциті заліза (анемії), отруєнні свинцем, розумовій відсталісті, розладах сну, алергії, конвульсіях тощо.[16]

Лікування

З неврологічної точки зору СПАУ розглядають як стійкий і хронічний синдром, для якого не знайдено способу ефективного лікування, який би гарантував остаточне одужання.

Лікування дітей дошкільного віку
  1. Тренінги / навчальні програми для батьків є втручаннями першого вибору у лікуванні.
  2. Медикаментозне лікування не рекомендоване для дітей дошкільного віку з ГРДУ.[15]

Лікування дітей шкільного віку і молодих людей з ГРДУ помірного ступеня важкості
  1. Групові тренінги / навчальні програми для батьків є втручаннями першого вибору.
  2. Для дітей молодшого шкільного віку можна включити групову психологічну допомогу (когнітивноповедінкову терапію (КПТ) або тренінг соціальних навичок). Для дітей старшого шкільного віку індивідуальне психологічне лікування може бути більш прийнятним, якщо групові поведінкові чи психологічні підходи не були ефективні або були відкинуті. Використовуючи групову терапію (КПТ або тренінг соціальних навичок) для дитини чи молодої особи в поєднанні з батьківською навчальною програмою, слід звернути особливу увагу на соціальні навички у стосунках з однолітками, вирішення проблем, самоконтроль, навички слухання та вміння висловлювати почуття. Потрібно використовувати стратегії активного навчання і давати винагороди за досягнення ключових моментів у навчанні. [15]
  3. Надалі можна пробувати медикаментозне лікування дітей і молоді з ГРДУ з помірним ступенем важкості.[15]

Лікування школярів та молодих людей з ГРДУ важкого ступеня (гіперкінетичний розлад)
  1. Медикаментозне лікування є лікуванням першого вибору для школярів з важкою формою ГРДУ (гіперкінетична форма). Батькам необхідно запропонувати групові тренінги / навчання.
  2. Якщо дитина чи молода людина і / або батьки / опікуни відмовляються від ліків, можна пробувати психологічне втручання, але слід пам’ятати, що медикаментозне лікування переважає інші методи лікування для цієї групи пацієнтів.
  3. Вчителі, які пройшли тренінг з ГРДУ, повинні забезпечити поведінкові втручання в класі, щоб допомогти дітям з ГРДУ.[15]


Групові тренінги / навчальні програми для батьків є втручаннями першого вибору[15]. Медикаментозне лікування є лікуванням першого вибору для школярів з важкою формою ГРДУ (гіперкінетична форма).[15]

Використання атомоксетину та метилфенідату протягом 6 тижнів призводить до зменшення близько 40% симптомів РДУГ.[17]

Для полегшення симптомів СПАУ найчастіше використовують психостимулятори центральної нервової системи, які містять метилфенідат (риталін, консерта, метадейт, метилін). Згідно цих рекомендацій застосування інших амфетамінів і декстроамфетамінів скоріше призводить до можливості зловживання ними, більшої кількості небажаних наслідків, хоча частину з них застосовують у медичній системі США.[18]

Селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну є ефективні в терапії СПАУ, який відносять до спектру розладів, близьких до обсесивно-компульсивного розладу.[19]

Організація та адаптація освітнього процесу

Діти із РДУГ є однією з найбільш розповсюджених категорій дітей з особливими освітніми потребами. Для організації навчального процесу та планування навчальної-виховної діяльності розроблені методичні матеріали, що враховують особливості розвитку і навчання дітей з РДУГ разом з іншими і полегшують роботу вчителя.[20][21] Матеріали розроблені для використання у межах навчального закладу, так і в роботі з батьками дітей із гіперактивним розладом із дефіцитом уваги.[22][23]

Дискусії

Саме наявність СПАУ і його лікування викликають багато суперечок та дискусій ще з 1970х років.[24][25][26][27] В існуванні СПАУ сумніваються низка лікарів, вчителів, політиків, батьків і засобів масової інформації. Одні вважають, що СПАУ не існує взагалі, інші вірять, що є генетичні та фізіологічні причини цього стану.

Примітки
  1. NDF-RT
  2. Inxight: Drugs Database
  3. Inxight: Drugs Database
  4. Inxight: Drugs Database
  5. Inxight: Drugs Database
  6. Inxight: Drugs Database
  7. Inxight: Drugs Database
  8. Психіатрія і наркологія: підручник / В. Л. Гавенко, В. С. Бітенський, П86 В. А. Абрамов та ін. ; за ред. В. Л. Гавенка, В. С. Бітенського. — 2-ге вид., переробл. і допов. — К. : ВСВ «Медицина», 2015. — 512 с. ISBN 978-617-505-422-2 С. 455—460
  9. Такий переклад є двозначним, адже незрозуміло, як між собою корелюють дефіцит та гіперактивність.
  10. Дік Свааб. Ми — це наш мозок. — КСД, 2016.
  11. Романчук, Олег (2015). Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги у дітей: Практичне керівництво. (укр). Львів: Свічадо. ISBN 978-966-395-872-9.
  12. Суковський, Євгеній (Стаття опублікована в номері: 9 (83)' 2016). Розлад із дефіцитом уваги і гіперактивністю (укр). Процитовано 25.01.2021.
  13. American Psychiatric Association (2013). American Psychiatric Association: Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, 5th edition. Arlington, VA. (eng). United States. с. 947. ISBN 978-0-89042-554-1.
  14. ADD/ADHD Health Center.(англ.) Інформація з сайту WebMD.com. Дані зібрані 11 грудня 2006 року.
  15. перекл. з англійської; упор. та наук. ред. Леся Підлісецька. (2014). Синопсис діагностичних критеріїв DSM-V та протоколів NICE для діагностики та лікування основ них психічних розладів у дітей та підлітків (укр). Львів: ВИДАВНИЦТВО УКРАЇНСЬКОГО КАТОЛИЦЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ (Серія «Психологія. Психіатрія. Психотерапія»). с. 112.
  16. 10 Medical Conditions That Share Symptoms with ADD/ADHD by Eileen Bailey(англ.)
  17. Core ADHD symptom improvement with atomoxetine versus methylphenidate: a direct comparison meta-analysis. https://pubmed.ncbi.nlm.nih.gov/ (eng). J Atten Disord . 2011 Nov;15(8):674-83. doi: 10.1177/1087054710379737. Epub 2010 Sep 13.
  18. Evaluating Prescription Drugs Used to Treat: Attention Deficit Hyperactivity Disorder (ADHD)(англ.)
  19. Мосолов С. Н. Клиническое применение современных антидепрессантов. — СПб.: Медицинское информационное агентство, 1995. — 565 с.; с. 409(рос.)
  20. Ферт, Ольга. ПІДГОТОВКА ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ДЛЯ ДІТЕЙ З ПОВЕДІНКОВИМИ РОЗЛАДАМИ. УДК 373.3/5.091.21-053.5:616.89-008.44/.47 (укр). Процитовано 26.01.2021.
  21. Фаласеніді, Тереза (2016). Стратегії навчання і педагогічна підтримка учнів. Свічадо. с. https://svichado.com/psihologiya/stratehii_navchannya.html. с. 88. ISBN 978-966-395-953-5.
  22. Ферт, Ольга (29.12.2011). Методичні рекомендації. Гіперактивна дитина в школі. Стратегії корекції поведінки та академічної успішності, 2017 (укр). Львівський національний університет імені Івана Франка, факультет педагогічної освіти, кафедра корекційної педагогіки та інклюзії. Процитовано 26.01.2021.
  23. Суковський, Євгеній. Навчання дітей що мають Гіперактивний розлад із дефіцитом уваги. Навчальні стратегії та техніки. Адаптований переклад рекомендацій щодо навчання дітей з ГРДУ Міністерсва освіти США. Процитовано 26.01.2021.
  24. Parrillo, Vincent (2008). Encyclopedia of Social Problems. SAGE. с. 63. ISBN 9781412941655.
  25. Treatment of Attention-Deficit/Hyperactivity Disorder. US department of health and human services. December 1999. Архів оригіналу за 21 лютого 2012. Процитовано 2 жовтня 2008.
  26. Mayes R, Bagwell C, Erkulwater J (2008). ADHD and the rise in stimulant use among children. Harv Rev Psychiatry 16 (3): 151–66. PMID 18569037. doi:10.1080/10673220802167782.
  27. Cohen, Donald J.; Cicchetti, Dante (2006). Developmental psychopathology. Chichester: John Wiley & Sons. ISBN 0-471-23737-X.

Див. також

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.