Рутул

Рутул (рут. МыхІа) — високогірне село в Дагестані, адміністративний центр Рутульського району. Історико-культурний центр рутульського народу. Політичний центр рутульських історичних державних утворень.

Село
Рутул
МыхІа

Координати 41°32′ пн. ш. 47°25′ сх. д.

Країна  Росія[1]
Регіон Дагестан
Район Рутульський
Сільське поселення Рутул
Висота центру 1340 м
Населення 3958 осіб (2002)
Часовий пояс UTC+4
Поштовий індекс 368700
Автомобільний код 05
Код ЗКАТУ 82242860001
GeoNames 500316
Рутул
Рутул (Росія)
Рутул
Рутул (Дагестан)

Географія

Рутул розташований в південно-східній частині Рутульського району, у верхів'ях долини річки Самур, в гирлі річок Лалаан і Рутул, за 280 км на північний захід від міста Махачкала. На північ від села проходить Самурського хребет, а на південь — Гельмец-Ахтинський.

Населення

Національний склад села за переписом 2002 року:

  • Рутульці — 3632 чол. (91,8%)
  • Росіяни — 162 чол. (4,1%)
  • Цахури — 73 чол. (1,8%)
  • Лезгини — 39 чол. (1%)
  • Інші — 52 чол. (1,3%)[2]

У рутулов налічуються представники 61 тукхума (патронімій): КIирзилиер, Сагьидер, Чилхъуйер, Гьали-Юсуфар, Месийер, ЧIаIкъыйер, Эьмэдер, КIаIраIгъыйер, Мамашийер, Сийдийер, Къазибегер, Аддулвэлиер, Къафланар, Бэхъер, Кичиханар, Эмыйер, Татар, Гьивизарыйер, БакIыйер, Къадимер, Артухъыйер, Кетер, ГьаIсанханар, Диллерийер, Танхъыйер, Джырыхыйер, Темезер, Палашер, Суьлийер, Халакыйер, БицIанийер, Карыйер, ТIкьыйер, Сандусарар, Йеричивар, ХыркIыйер, Хъинкийер, КьартIыйер, ЦентIийер, Кьуцурыйер, АIмычер, Кьубыйер, ГьуIмыйер, Мацанар, Къункъунар, Лаккуйер, Дзыдзыхъыйер, ШинтIийер, БитIийер, Суьхьуьйер, Къазатийер, Къузукьуйер, ШитIанийер, Шебетийер, МагъаIрамар, КIакIалыйер..

Утворення села

У переказах про утворення села кажуть, що Рутул виник в результаті злиття семи родових поселень.

Історія

З 1150 в рутулів є ханака. А в 1226 році, згідно з місцевою епіграфою, тут велося капітальне будівництво.

У XIII столітті, за часів моногольскої навали, рутулам і цахурам вдалося уникнути залежності від Золотої Орди і утворити два великих общинних союзи.[3][4]

Згадується про існування з початку XII століття центрів освіти і книжкової культури в рутулів і цахурів, поширеності арабської та місцевої грамотності, ремесел (металообробка, будівельна справа тощо) У XV столітті утворюється Рутульське бекство з центром у Рутулі. В 1536 році Рутульського бек в союзі з Казикумухським шамхальством нападають, розоряють і спалюють Ахти. В 1541 у ахтинський Хасан-бек ібн Мухаммад-бек, підтримуваний правителем Дербента Алхас-Мірзою ад-Дарбанді, нападає, грабує і спалює Рутул. В 1542 році рутульці, за підтримки Куби, знову розграбували Ахти.[5] У 1574 році в рутулов затверджується представник Казикумухське династії Газібек.[6] У 1839 році, у відповідь на захоплення наїбом Агабеком Рутульським Нухі в результаті Самурського походу генерала Головіна, Даніял-бек Ілісуйський займає Рутул. Рутульське бекство було розформовано, а його територія приєднана до Російської імперії, у складі якої Рутул відносився до Рутульського наїбства Самурського округу Дагестанської області.

Один з історичних кварталів Рутула

У 1907 році громада Рутула мала поголів'я овець і кіз загальною чисельністю в 22 500 голів.[7] В 1914 році в Рутулі було відкрито однокласне світське училище, де навчалося близько 20 дітей,[8] В 1929 році Рутул став адміністративним центром новоутвореного Рутульського району.

Етимологія

Щодо терміна «МыхІаIд» є версія, в якій говориться, що в Кавказькій Албанії населення ділилося на хъамашов, акьра , мшакьов і мухханов. Муххани, перебуваючи на державній службі, готували для військовий кінноти ячмінь. Від слова «муххани» отримало нове найменування слово «ячмінь»: на лезгин. Мух, агул. Мух, криз. Мых. Самоназва рутульців, як народу, походить від цього слова — рутульці іменують себе михедамі.

Примітки

  1. GEOnet Names Server — 2018.
  2. Перепис 2002 року по рутульського району
  3. Історія Дону і С.Кавказа з найдавніших часів до 1917 року — Етноси дагестанської групи
  4. Етногенез народів Дагестану
  5. Магомедов Р. М. Історія Дагестану: Навчальний посібник; 8 кл. — Махачкала: Изд-во НДІ педагогіки, 2002–155 сторінка.
  6. Лавров Л. І. Рутульці // В сб. «Народи Дагестану». М., 1955.
  7. Монографія з матеріальної культури лезгин в XIX поч. XX в. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 16 березня 2015.
  8. Газета "Дагестанська Правда "- рутулов
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.