Савчин Марія Петрівна
Марія Савчин (у другому шлюбі — Пискір, псевдо «Марічка»; 1 жовтня 1925, с. Задвір'я — 22 квітня 2013, м. Воватоса, штат Вісконсин, США) — діячка ОУН, дружина полковника УПА Василя Галаси. Рідна сестра письменника Івана Савчина.
Марія Савчин | |
---|---|
| |
Псевдо | Марія Пискір |
Народилася |
1 жовтня 1925 (96 років) Задвір'я, Буський район, Львівська область, Україна |
Померла |
22 квітня 2013 (87 років) Кергонксон, штат Нью-Йорк, США |
Громадянство | Українська держава (1941) → США |
Національність | українка |
Діяльність | політична діячка |
Партія | ОУН УПА |
Родичі | брат Савчин Іван Петрович |
У шлюбі з |
Галаса Василь Пискір Володимир |
Діти |
1-й шлюб: Зенон (1946) та Петро (1948) 2-й шлюб: Богдан та Лариса |
Нагороди | |
Лицар Бронзового Хреста Заслуги.
Життєпис
Народилася 1 жовтня 1925 в с. Задвір'я (за польським адмінподілом, Кам'янецький повіт, Тарнопольське воєводство, Польська республіка).
1940-і рр. — провідниця підпільного юнацтва ОУН у Львові, надрайонова УЧХ (Українського Червоного Хреста) Перемишльщини, зв'язкова референтури Служби Безпеки у Крайовому Проводі ОУН.
У травні 1945 вийшла заміж за Василя Галасу. 15 грудня 1946 в місті Ґнєзно (Польща) народила сина, якого охрестила й назвала Зеноном.
12 травня 1947 була затримана в Кракові співробітниками МГБ. Усвідомлюючи, що сина від неї й так відберуть, шантажуватимуть ним під час тортур, щоб вона видала місце перебування чоловіка, Марія втекла, вистрибнувши через вікно. Втеча вдалася, але сина батькам уже ніколи не вдалося віднайти. За чутками, його всиновив начальник місцевої служби безпеки Польщі.
Відтак перебувала в підпіллі в Карпатах, на Волині та Поліссі.
18 жовтня 1948 у Василя і Марії народився син[1]. Переховувалася з ним у рідному селі Василя Олесин у його сестри Поліни, пізніше у селі Геленки Козівського району.
19 січня 1949 приїхала на зустріч з сестрою до Львова, де її підступно схопили співробітники МГБ. Серед її речей був лист від Василя, у якому він повідомляв, крім іншого, і про приблизне місце перебування. Погрожуючи повним знищенням рідні, Марію відправили до чоловіка з вимогою переконати його до співпраці з органами МДБ. У важкому душевному стані Марія найперше кинулася рятувати тримісячного сина, якого таємно погодилася прийняти двоюрідна сестра Василя Анастасія Мартиновська, яка з чоловіком та сином мешкала в Олесині. Після цього Марія розшукала свого чоловіка в криївці на Волині й розповіла про арешт та умову звільнення.
1952 — Василь Кук-«Леміш», передав під керівництво Галаси ще Вінницьку та Кам'янець-Подільську області. Кільце продовжувало невпинно звужуватися навколо Галаси з дружиною та їхніх побратимів.
У квітні 1953 створилася критична ситуація: зв'язки обірвалися, у найближчому оточенні залишилося кілька підпільників. Це спонукало Галасу до переходу на східні терени України. Під час переходу, який організовував окружний провідник Кам'янець-Подільської області «Скоб» (як виявилося, агент МГБ), 11 липня Галасу з дружиною схопила провокативна група МГБ.
Їх перевезли у Київську в'язницю на вулиці Володимирській. Керівництво МГБ у Києві запропонувало вислати кур'єра від його імені у США для встановлення контакту із Закордонним Представництвом УГВР. Галаса не погоджувався на невідомого йому зв'язкового, погодившись врешті лише на кандидатуру дружини Марії Савчин, якій незаперечно довіряв. Заручниками в Україні залишалися їхні родичі, син, та й він сам. За таємною домовленістю Василя Галаси з дружиною, Марія повинна була розкрити плани МГБ і не повертатися в СРСР. Перед від'їздом у 1954 Марії до США їм дали змогу з вікна автомобіля побачити свого 6-річного сина Петруся, якого виховувала кузина Василя Анастасія Сута (після смерті чоловіка вона вдруге одружилася і переїхала до чоловіка в с. Великі Гаї біля Тернополя).
У 1960-х рр. звільнений на волю Василь Галаса одружився вдруге й забрав сина Петра до себе.
Марія Савчин виконала свою місію і розкрила світові провокаційні плани МГБ, скеровані на знищення українських визвольних осередків за кордоном.
Емігрувала у 1955 році в США. Мешкала у м. Воватоса, Вісконсин. Вийшла заміж вдруге за Володимира Пискіра. У другому шлюбі народились діти: Богдан та Лариса.
Брала активну участь в діяльності громадських організацій діаспори. Була була головою відділу Союзу Українок Америки. У жовтні 2002 була делегатом VIII Конґресу Світової Федерації Українських Жіночих Організацій у Торонто.
22 квітня 2013 року померла у місті Воватосі (штат Вісконсин).
Бібліографія
- Савчин Марія. Тисяча доріг. Спогади. Літопис Української Повстанської Армії. — 1995. — Т. 28. — 600 с.
- Савчин Марія. Тисяча доріг. — К. : «Смолоскип», 2003. — 546 с.
- Savchyn Pyskir, Maria. Thousands of Roads: A Memoir of a Young Woman's Life in the Ukrainian Underground During and After World War II. Translated by Ania Savage. — McFarland & Company, 2001. — 243 p. http://www.amazon.com/Thousands-Roads-Memoir-Ukrainian-Underground/dp/0786407646
- Савчин Марія. Тисяча доріг. — К. : «Смолоскип», 2017. — 542 с. — ISBN 978-617-7173-65-5.
Посилання
- Кривуцький Іван. Чого не сказала Марічка.
- Петренко Олена. Одна з тисячі доріг. На згадку про Марію Савчин.
- Померла Марія Савчин — одна з останніх підпільниць ОУН // Історична правда, 25 квітня 2013
- Лісова муза // Український тиждень, 21 жовтня 2012.