Сальпінгоофорит

Першими при сальпінгоофариті уражаються маткові труби, при цьому запальним процесом можуть бути охоплені всі шари слизової оболонки однієї або обох труб, але частіше вражається тільки слизова оболонка труби, виникає катаральне запалення слизової оболонки труби — ендосальпінгіт. Запальний транссудат, накопичуючись в трубі, нерідко випливає через ампулярний отвір у черевну порожнину, навколо труби утворюються спайки, і черевний отвір труби закривається. Розвивається мішковинна пухлина з прозорим серозним вмістом — гідросальпінкс.

При важкому перебігу сальпінгіту, високої вірулентності мікроорганізмів з'являється гнійний вміст в трубі і виникає піосальпінкс (pyosalpinx). При піосальпінксі в малому тазі утворюються спайки з кишечником, сальником, сечовим міхуром. Гнійний процес може захоплювати і розплавляти всі великі області малого таза, поширюючись на всі внутрішні геніталії і прилеглі органи. У 2/3 хворих запальний процес з маткової труби переходить на яєчник (сальпінгоофорит).

У гострій стадії спостерігається біль внизу живота, блювота, підвищення температури. Може бути порушення менструального циклу (мено- та метроррагія). При дослідженні піхви пальпуються збільшені болючі придатки матки (з однієї або двох сторін). Унаслідок різкої хворобливості іноді не вдається чітко визначити їхні межі. У крові лейкоцитоз, підвищена ШОЕ, зсув вліво білої формули крові. Процес може супроводжуватись пельвіоперитонітом.

У підгострій стадії температура знижується, зменшується біль, покращується загальний стан, нормалізуються показники крові. Захворювання не завжди закінчується одужанням; при переході сальпінгоофориту в хронічну стадію спостерігаються періодичні загострення, які супроводжуються болем, підвищенням температури, порушеннями менструальної функції.

Причини розвитку аднекситу можуть бути інфекційного генезу (хламідії, мікоплазми, уреаплазми, ентерококи, гонококи, стрептококи) із зараженням під час статевих контактів і після абортів, введення внутрішньоматкової спіралі. Інфекція, потрапивши на слизову піхви, переноситься в маткові труби і яєчники, але можливо і зараження через кровоносні або лімфатичні судини з інших вогнищ запалення.

Діагностику проводять на основі даних анамнезу та об'єктивного дослідження, при цьому враховують усі симптоми та результати бактеріологічного дослідження мазків з піхви, шийки матки та сечовивідного каналу.

Лікування запальних захворювань неспецифічної етіології.

Лікування повинно проводитися лише фахівцем, так як самолікування може лише тимчасово привести до полегшення і сприяти переходу захворювання в хронічну форму. Наслідками цієї хвороби можуть бути утворення спайок, порушення прохідності маткових труб, що в свою чергу може стати причиною позаматкової вагітності та безпліддя. Чим швидше почнеться терапія, тим більше шансів на повне лікування, бо набагато складніше впоратися з хронічною формою і добитися повного одужання. Лікувальні заходи включають в себе не тільки призначення антибактеріальних, протизапальних, знеболювальних засобів, а й курси вагінальних ванночок і інших процедур.

• Запальні захворювання жіночих статевих органів

• Справочник фельдшера/под ред. А. Н. Шабанова. — 4-е изд., стереотип. — М.: Медицина, 1984.