Ентерококи

Ентерококи (Enterococcus) — рід грам-позитивних коків підкласу лактобактерій. Часто представлені парами (диплококів) або короткими ланцюжками, які складно відрізнити від стрептококів за фізіологічними характеристиками. Два види є основними симбіотичними організмами кишечника людини: E. faecalis (90-95%) і Enterococcus faecium (5-10%). Іноді утворюють кластери з іншими видами, включаючи E. casseliflavus, E. raffinosus[1].

?
Ентерококи

Ентерококи в легеневій тканині хворого на пневмонію
Біологічна класифікація
Домен: Бактерії (Bacteria)
Відділ: Firmicutes
Клас: Bacilli
Ряд: Lactobacillales
Родина: Enterococcaceae
Рід: Enterococcus
Thiercelin & Jouhaud, 1903
Види

E. avium
E. durans
E. faecalis
E. faecium
E. solitarius
etc.

Посилання
Вікісховище: Enterococcus
Віківиди: Enterococcus
EOL: 97640
ITIS: 957142
NCBI: 1350

Фізіологія і класифікація

Факультативні анаероби, здатні здійснювати клітинне дихання як у безкисневому, так і насиченим киснем середовищі.[2] Спори не утворюють, проте стійкі в широкому діапазоні умов. Ростуть при температурі 10 — 45 ° С, рН 4,5 — 10,0, а також при високих концентраціях хлориду натрію[3]. Породжують типовий гамма-гемоліз кров'яного агару[4].

Історія

Аж до 1984 року бактерії роду Enterococcus класифікувалися як стрептококи групи Д, поки методом геномного аналізу ДНК не було показано, що більш правильно виділення їх в окремий рід[5].

Патологія

Спричинює багато клінічно значущих захворювань, таких як: інфекція сечових шляхів, ендокардит, дивертикуліт, менінгіт і сепсис[3][4]. Чутливі штами можуть бути придушені ампіциліном і ванкоміцином[6].

Найбільш важливою особливістю роду ентерококів є їхній високий рівень ендемічної антибіотикорезистентності. Деякі ентерококи мають внутрішні механізми стійкості до бета-лактамних антибіотиків (пеніциліни і цефалоспорини), а також до багатьох аміноглікозидних[4]. В останні два десятиліття з'явилися особливо вірулентні штами ентерококів, резистентні до ванкоміцину (vancomycin-resistant enterococcus, or VRE) і здатні спричинити внутрішньолікарняні інфекції. Особливо поширені в США[3]. Інші розвинуті країни, такі як Велика Британія, були менш зачеплені епідемією VRE, а Сингапур в 2005 році зупинив її. VRE піддається лікуванню комбінацією антибіотиків Quinupristin / dalfopristin (Synercid), з чутливістю близько 70%[7].

Ентерококовий менінгіт — рідкісне ускладнення нейрохірургічних операцій. Часто вимагає лікування внутрішньовенним або інтратекальним (підоболонкове) введенням ванкоміцину, хоча це питання обговорюється. Достовірно невідомо, чи впливає застосування ванкоміцину на результат, так як вирішальною частиною ведення цих інфекцій є видалення нейрохірургічних систем[8].

Контроль якості води

У великих об'ємах води допустимий поріг забруднення низький. Наприклад, на Гаваях, з одними з найсуворіших законодавств у США, гранично допустимий рівень для забруднення води ентерококами на узбережжі становить 7 КУО на 100 мл води, при перевищенні якого не рекомендується заходити в воду[9].

У 2004 році в новому федеральному стандарті якості води на громадських пляжах США фекальні коліформи були замінені на Enterococcus spp. Вважають, що це забезпечить більш високу кореляцію з багатьма широко розповсюдженими в міській каналізації патогенами людини[10].

Примітки
  1. Gilmore MS, et al, ред. (2002). The Enterococci: Pathogenesis, Molecular Biology, and Antibiotic Resistance. Washington, D.C.: ASM Press. ISBN 9781555812348.
  2. Fischetti VA, Novick RP, Ferretti JJ, Portnoy DA, Rood JI, ред. (2000). Gram-Positive Pathogens. ASM Press. ISBN 1-55581-166-3.
  3. Fisher K, Phillips C (June 2009). The ecology, epidemiology and virulence of Enterococcus. Microbiology 155 (Pt 6): 1749–57. PMID 19383684. doi:10.1099/mic.0.026385-0.
  4. Ryan KJ, Ray CG, ред. (2004). Sherris Medical Microbiology (вид. 4th). McGraw Hill. с. 294–5. ISBN 0-8385-8529-9.
  5. Schleifer KH; Kilpper-Balz R (1984). Transfer of Streptococcus faecalis and Streptococcus faecium to the genus Enterococcus nom. rev. as Enterococcus faecalis comb. nov. and Enterococcus faecium comb. nov.. Int. J. Sys. Bacteriol. 34: 31–34. doi:10.1099/00207713-34-1-31.
  6. Pelletier LL Jr. (1996). ncbi.nlm.nih.gov / books / bv.fcgi? rid = mmed.section.5077 Microbiology of the Circulatory System. In: Baron's Medical Microbiology (Baron S et al., Eds.) (вид. 4th). Univ of Texas Medical Branch. ISBN 0-9631172-1-1.
  7. Tünger A, Aydemir S, Uluer S, Cilli F (2004). In vitro activity of linezolid & quinupristin / dalfopristin against Gram-positive cocci. Indian J Med Res 120 (6): 546–52. PMID 15654141.
  8. Guardado R, Asensi V, Torres JM, et al. (2006). Post-surgical enterococcal meningitis: clinical and epidemiological study of 20 cases. Scand. J. Infect. Dis. (8): 584–8. PMID 16857599. doi:10.1080/00365540600606416. Проігноровано невідомий параметр |Volume= (можливо, |volume=?) (довідка)
  9. Clean Water Branch. Hawaii State Department of Health. Архів оригіналу за 10 лютого 2007. Процитовано 8 лютого 2007.
  10. Jin G, Jeng HW, Bradford H, Englande AJ (2004). Comparison of E. coli, enterococci, and fecal coliform as indicators for brackish water quality assessment. Water Environ. Res. 76 (3): 245–55. PMID 15338696. doi:10.2175/106143004X141807.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.