Самарівка

Після початку будівництва у 1687 році Богородицької фортеці на місці Самарі, запорожці переселялися у навколішні зимівники. Можливо саме з цього часу існувала Лошаківка - село у злитті річок Кільчень та Самари.

На наступний рік після скасування Запорозької Січі 1776 року в 3—4 км на північ від давньої Самарі, у місці зустрічи річок Кільчень, Самара і Кримка на північних околицях сучасної Самарівки, було закладене губернське місто Катеринослав.

у 1778—1784 роках місто Катеринослав було центром Азовської губернії з губернатором Григорієм Потьомкиним. Центр губернії був перенесений з центру Української лінії фортеці Білевськ.

1783 року Катеринослав Катерина ІІ вирішила перенести на нове місце.

1784 року Катеринослав було перенесено на правий берег у Половицю, а перший Катеринослав перейменовано на Новомосковськ — центр Новомосковського повіту.

1786 року Потьомкін рекомендовав перенести повітове місто Новомосковськ у Новоселицю. Повітові і судові будинки було перенесено у Новоселицю, інші будинки - до Катеринослава, інші були розпродані.

Повний звід законів Російської імперії зафіксував роздільне існування в 1787 - 1788 роках міста Новомосковська (82 душі казенних поселян) і містечка Новоселиці (3663 душі), яка до 1775 року була центром Самарської паланки[1]. Перейменування Новоселиці на Новомосковськ сталося за царським указом лише 26 вересня 1794 року.

1789 року пусті землі 1-го Катеринослава — Новомосковська було передано німецьким колоністам. На півночі, за річкою Кільчень засновано менонітський Кронсгартен і території, де поселялися посполиті мешканці самарського Катеринослава — у лютеранську Йозефсталь (Іозефсталь), яку місцеві козаки прозвали Йосипівкою. Також існувала українська народна назва Довге, можливо яка йде з часів бродницько-козацького міста Самару.

Католицька церква колишнього Першого Катеринослаа була розібрана й відбудована до 15 січня 1791 року у Половиці-Катеринославі (на Успенській площі) замість згорілої козацької Петропавлівської, як церква Казанської Божої Матері.

Село забудовувалося вздовж дороги з Богородицької фортеці (Самарь) до Підгородного вздовж східного берега великого Самарського острова поміж річками Кримка і Самара, на колишній території самарського Катеринослава.

1886 року у документах колонія Йозефсталь, також названа офіційно Довге. Тут проживало 1095 осіб, було 110 дворів, волосне правління, лютеранська кірха, школа, два магазини.

Колонія входила до складу Йозефстальської волості Новомосковського повіту.

У 1903 році у Йозефсталі мешкало 1800 осіб.

Перед революцією під час 1-ї світової війни і за радянської влади німці покинули свої доми через вороже ставлення.

Йозефсталь була перейменована на Самарівку по причині ворожого ставлення радянської влади до віруючих німців.

Нова назва пов'язує її зі славетною Самаррю, північно-західним передмістям якого була кілька сторіч тому.

1932 року з підняттям вод Дніпровського водосховища підтопило деякі землі Самарівки.

Кладовище і частина німецьких хат були знесені. Забудова селища почалася на правому, західному березі Кримки. Стара Йозефсталь, що лежала на острові на сході сучасної Самарівки зараз забудована дачами. Найдавніша вулиця Бутова - давній козацький шлях на Самарь.

2001 року студенти-історики випадково знайшли в комиші біля дач залишки надмогильної стели (піраміду з меморіальним надписом російською та німецькою мовами), що була частиною пам'ятника, який у XIX ст. був встановлений на могилі Самюеля Контеніуса (1748—1830), члена першого комітету Йозефсталі.

Самарівка увійшла до складу міст Нижньодніпровська і Дніпропетровська.

Вона розрослася на південь і захід і майже досягла Слобожанського проспекту (Новомосковський або Підгороднянський шлях) у вулиці Холодильна.