Сапогів (Чортківський район)

Сапогі́в село в Україні, Тернопільська область, Чортківський район, Борщівська міська громада. Розташоване в центральній частині району. Було центром однойменної сільради.

село Сапогів
Країна  Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Чортківський район
Громада Борщівська міська громада
Код КАТОТТГ UA61060050180010806
Основні дані
Населення 876
Територія 3.493 км²
Густота населення 250.79 осіб/км²
Поштовий індекс 48769
Телефонний код +380 3541
Географічні дані
Географічні координати 48°43′48″ пн. ш. 26°05′09″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря
234 м
Відстань до
районного центру
12 км
Найближча залізнична станція Вовківці-Турильче
Відстань до
залізничної станції
8 км
Місцева влада
Адреса ради 48769, с.Сапогів
Сільський голова Лисак Богдан Романович [1]
Карта
Сапогів
Сапогів
Мапа

 Сапогів у Вікісховищі

Населення — 826 осіб (2007).

У Сапогові збереглися унікальні зразки давньої народної вишивки. У Сапогові — вхід до гіпсової печери Ювілейна.

Також є Сапогівський ботанічний заказник, зростають Сапогівські буки.

Географія

Вид на село з боку траси Т2002

Село розташоване на відстані 372 км від Києва, 98 км — від обласного центру міста Тернополя та 8 км від міста Борщів.

Історія

Поблизу села виявлено археологічні пам'ятки скіфського часів

Перша писемна згадка 1428 року. Є щонайменше дві версії походження назви села. Згідно з першою, за легендою тут проживали шевці, які шили взуття для потреб галицьких князів. Інша версія — назва села походить від слов'янського прізвища Сапог (Чобіт)[2]. Враховуючи ту обставину, що дана назва є класичним присвійним прикметником, найімовірніше вона походить від поширеного шляхетського прізвища СапѢга (Сапіга) з чергуванням звуків «і» та «о» за правилами української мови.

1704 року в Сапогові діяв загін опришків під проводом Пискливого.

Діяли «Просвіта», «Луг», «Сільський господар» та інші українські товариства, кооператива.

До 19 липня 2020 р. належало до Борщівського району[3].

З 20 листопада 2020 р. належить до Борщівської міської громади[4].

Населення

За даними перепису населення 2001 року мовний склад населення села був таким[5]:


Мова Число ос. Відсоток
українська 99,89
молдовська 0,11

Пам'ятки

У селі є церква святого Миколая (1777, реставрована 1989).

Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1990), насипано символічну могилу УСС (1991), могилу на місці перепоховання вояків УПА (1993).

Соціальна сфера

Працюють ЗОШ 1-2 ступ., клуб, бібліотека, ФАП, завод мінеральної води, торговельний заклад.

У жовтні 2016 року до села підведено газогін.[6]

Культура

Фольклор

У селі побутувала народна казка «Як горобчики гостювали». Під час фольклористичної експедиції у 1883 році її записав Іван Ляторовський. Поміщена у антології «Казки Західного Поділля» (1994, укладач Петро Медведик).

1883 року Дмитро Шимчук записав ряд народних анекдотів у селі, зокрема "Парубок", "Шах", "Не віддана", "За що?", "Перекупка", "Яку сам власть мав, таку друrому дав", "Як чоловік умер через жону", "Жид сьвідком", "Брехун і підбрехун" поміщених відтак у "Етнографічному збірнику"[7].

Відомі люди

Народилися

Працювали

Душпастирював фольклорист о. Іван Ляторовський.

перебували

Примітки

Література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.