Свято Трьох Святителів

Васи́лій Вели́кий (грец. Μέγας Βασίλειος, 329, Кесарія Каппадокійська, нині м. Кайсері, Туреччина — 379, Кесарія Каппадокійська) — святий, архієпископ Кесарії Каппадокійської в Малій Азії, визначний церковний діяч, один із Отців Церкви та найшанованіших на Русі святих.

Його батьки і його діди — визначні патриції, заслужені і впливові люди в суспільстві.

Св. Василій з дитинства мав надзвичайні здібності, кмітливість, велике прагнення до знань. Заможне положення батьків відкрило йому дорогу до найвищих і найславніших шкіл і викладачів того часу.

Його риси і статура, його струнка постать, розумне обличчя, кмітливість, серйозна поведінка — свідчили про його шляхетне походження. Цілеспрямованість його характеру обеззброювала його ворогів і прихиляла приятелів. Англійський історик Ф. Форвар

Митрополит Андрій Шептицький у вступі до «Аскетичних Творів Св. Василія Великого» каже про нього:

Василій це чоловік всебічно розвинутий у всіх напрямках тодішньої науки, знаменитий проповідник, незрівняний знавець Святого Письма, знаменитий догматик та полеміст у боротьбі проти Аріанізму

Св. Василій від дитинства аскет і великий богослов. Як архієпископ Кесарії у Каппадокії, він проявив себе як оборонець святої віри, гарний організатор, хороший оратор-проповідник, письменник, реформатор Богослужіння і Святої Літургії, опікун сиріт та убогих, законодавець монашого життя в монастирях. За його заслуги свята Церква дала йому титул Великого. Його пам'ять відзначає наша Церква в день його смерті 1(14) січня.

Святий Григорій Богослов. Церква Хора, Стамбул. 14 ст.

Григорій Богослов. Робота Рубльова

Святий Григорій Богослов, Григорій Назіанзин, Назіанський (грец. Γρηγόριος Ναζιανζηνός, Γρηγόριος ὁ Θεολόγος, лат. Gregorius Nazianzenus, нар.близько 330 р. — пом.близько 390 р.) — великий християнський святий, візантійський богослов, і ритор, один із отців церкви, єпископ Назіанза і Сасима, константинопольський патріарх.

Його батько, також на ім'я Григорій, був єпископом у Назіянзі в Каппадокії. Ще до його народження, його побожна мати Нонна дала обітницю віддати дитину на служіння Богу. Вручаючи синові Святе Письмо, вона сказала: «Як обіцяла, приношу тебе Богу, тож сповни моє бажання. Ти народився у наслідок моїх молитов. І за це тепер молюся, щоб ти був досконалий. Вручаю тобі, мій сину, цей дорогоцінний скарб, орудуй ним через ціле своє життя, а в майбутньому отримаєш ще більші блага».

Як св. Василій так і св. Григорій здобув вищу освіту. По дорозі до Афін, його корабель в морі потрапив у шторм. Він тоді ще не був похрещений, і у страху перед тим щоб не померти нехрещеним, він склав обітницю, якщо він врятується, то присвятить себе служінню Богу.

В Афінах зустрів св. Василія, вони стали кращими друзями на все життя. Про їхнє життя в Афінах він коротко каже: «Ми знали тільки дві дороги: одну до храму на молитву, а другу до школи на науку».

Його батько, що тоді вже був єпископом, висвятив його на священика, а пізніше св. Василій призначив його єпископом Сазіми. Св. Григорій через кілька років став архієпископом Константинополя.

Він відзначився як досконалий проповідник, проповіді Григорія — це мистецькі перлини риторики. Догмат про Святу Трійцю Св. Григорій кладе в основу християнської релігії. За свої богословські досягнення дістає звання Богослова. Візантійці називали його християнським Демосфеном.

За характером Св. Григорій від народження тихий, ніжний, співчутливий. Завжди мріяв про життя в молитвах на самоті. Григорій Богослов не залишив жодного тлумачення на книги священного Писання. Він не писав великих полемічних трактатів. Він не склав богословської системи. Його п'ять богословських слів дали йому славу «Богослова». Писати він любив і умів. Чистота зворотів та знання світської літератури, не кажучи вже про начитаність в Писанні, виявляють в ньому достойного учня афінських риторів та знавця християнського Одкровення. Залишив після себе духовну спадщину — проповіді, поезії і листи. Написав Надмогильне Слово на честь свого друга св. Василія Великого та на честь свого батька — єпископа Григорія.

Пам'ять його смерті святкуємо 7 лютого.

Святий Іоан Золотоуст

Іва́н Золотоу́стий, також Йоа́н/Іоа́н Золотоу́ст (грец. Ἰωάννης ὁ Χρυσόστομος — Іоанес о Хрізостомос; англ. John Chrysostom (нар. 347, Антіохія — пом.14 вересня 407 р., Комани Понтійські[2]) — святий, один із засновників Константинопольського патріархату, патріарх Константинопольський, вселенський учитель, блискучий оратор, адвокат і релігійний полеміст, надзвичайна за колоритом постать, яка виділяється серед низки непересічних мислителів й проповідників східнохристиянської Церкви. Почесні титули: «вселенський учитель» і «золотоустий»; останній титул — офіційно закріплений Церквою на Халкідонському соборі у V сторіччі та отриманий святим за надзвичайне красномовство. Понині у церквах правиться літургія Івана Златоустого.

Народився в великому місті Антіохія. Тривалий час виявляв себе, як активний і побожний священик і невтомний проповідник. Проповідь була важливою частиною його життя і душі. «Не можу провести й одного дня, — каже він своїм вірникам, — не нагодувавши вас зі скарбів Святого Письма». «Проповідування робить мене здоровим. Як тільки починаю проповідувати, то зникає всяка втома». Своїми проповідями він надихав і захоплював великі маси людей. У своїх проповідях дає гарне пояснення великої частини Святого Письма Старого й Нового Заповіту. За свої палкі і надихаючі проповіді він отримав назву Золотоустий.

Завдяки своїм світлим талантам він став архієпископом Константинополя.

До нас дійшло близько 800 його проповідей, книга про священство та багато листів.

На території сучасної України ще в княжі часи його проповіді знали всі. Збірник князя Святослава з 1033 року містить у собі витяги з творів Івана Золотоустого, Василія Великого, Григорія Богослова, Афанасія Великого, Григорія Міського й інших.

Пам'ять Іоана Золотоустого відзначаємо два рази в році: день його смерті 13 листопада (26 листопада) і перенесення його мощей 27 січня (9 лютого).