Отці Церкви
Отці́ Це́ркви (грец. Εκκλησιαστικοί Πατέρες; у Православ'ї Святі отці) — стародавня шаноблива назва християнських богословів і церковних діячів, який з IV ст. використовується до групи видатних церковних діячів і письменників минулого (найчастіше це період II—VIII століть), як мирян так і священиків, які зробили вагомий внесок у створення і розробку правил, устрою, віровчення і обрядів Церкви, канону Святого Писання (відокремлення богонатхненних книг від апокрифічних) та ін. Вважається, що Cвятих отців відрізняє православне вчення, святість життя, визнання Церкви і древність. Вчення святих отців, так само як розділ богослів'я, що вивчає їхнє вчення називається патристикою або патрологією.
В Католицтві і Православ'ї до Отців Церкви відносять одних і тих же сподвижників, але при цьому існує різниця у їх почитанні. Зазвичай, на Заході епоху святих отців закінчують на Ісидорі Севільському, а на Сході — на Іоанні Дамаскині.
Головні Отці Церкви в Православ'ї — три святителі: Василій Великий (Кесарійський), Григорій Богослов (Назіанзин) та Іван Золотоустий. Шануються також Григорій Ніський, Афанасій Олександрійський, Діонісій Ареопагіт та ін.
Головні Отці в Римо-католицькій Церкві — Августин, Амвросій Медіоланський, Єронім Стридонський та Григорій I.
Пізніших богословів на Заході називають «вчителями Церкви», а їхнє вчення — схоластикою. У Православ'ї це поняття не використовується, тому до Отців Церкви інколи зараховують діячів Середньовіччя, наприклад патріарха Фотія, Симеона Нового Богослова, Григорія Паламу і Нового часу — Паїсія Величковського, Феофана Затворника, Силуана Афонського та ін.
Див. також
Посилання
- Отці Церкви // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
- Отці Церкви, або Патристи // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — М — Я. — С. 168.
- Отці Церкви — Ікони та роки життя Святих Отців (відео, спів грецькою)