Сегединці

Село Сегединці розташоване за 2 кілометри на північний захід від села Петрики та за 8 кілометрів у тому ж напрямку від містечка Вільшана, розкинувшись у верхів'ї безіменного струмка (допливу річки Правої Журавки) та простягається з південного сходу на північний захід на 2,5 кілометри. Поверхня сільської території являє собою підвищену полого-хвилясту рівнину, розчленовану долиною струмка, а також значною кількістю ярів та балок. Загальний перепад висот становить близько 65 метрів, більші з яких піднімаються до відмітки 225 м, а менші опускаються до 160 м.

В основі назви антропонім «Сегеда» — прізвище козака, що першим звів тут осаду. Колишня назва — Сегедин хутір.

Цікавим джерелом інформації про мешканців Сегединців є зібрання історичних документів «Архив Юго-Западной России», в другому томі п'ятої частини цього видання опубліковано переписи єврейського населення на території Київського воєводства які відбулися в 1765—1791 рр. Перший перепис був проведений в 1765 р. тоді в Сегединцях проживало 10 євреїв[4], в 1775 — 4[5], в 1778 — 3[6], в 1784 — 4[7].

Станом на 1 січня 1842 р. в Сегединцях нараховувалося 99 дворів, перші ж відомості про загальну чисельність населення датуються 1864 р., краєзнавець Лаврентій Похилевич зазначає, що в селі проживає 710 осіб обох статей[8]. Згідно з даними перепису населення Російської імперії, проведеним у 1897 р., чисельність населення становила 923 особи. Чоловіків — 453, жінок — 470, з них аж 922 особи були православними, одна особа була іновірцем[9].

Станом на 1 січня 1900 р. в Сегединцях було 238 дворів, жителів обох статей — 1225, з них чоловіків — 623, жінок — 602 (що становило 8,37 % від загальної кількості мешканців Пединівської волості)[10].

Станом на 2001 рік в селі проживало 324 особи.

Краєзнавець Лаврентій Похилевич у своїй книзі «Сказання про населені місцевості Київської губернії», виданій у 1864 році пише:

Сегединці, село біля вершин річки Вільшанки, в 2-х верстах на захід від Журавки. Жителів обох статей 710, поза тим в хуторах по річечці Мазник 70 душ. Церква Великомучениці Варвари, дерев'яна, побудована 1779 року; по штатах належить до 5-го класу; землі має 37 десятин. До села також належить хутір Петрики який є частиною Вільшанських маєтностей графів Браницьких, від Сегединців 1-а верста [11].

У 1866 році внаслідок чергової адміністративної реформи Сегединці ввійшло в склад новоутвореної Пединівської волості. Відстань від повітового міста Звенигородки до села становила 27 верст.

Сегединці на мапі Ф. Ф. Шуберта

В 1891 в в селі була збудована нова церква Великомучениці Варвари, пізніше зруйнована комуністами. Станом же на 1 січня 1900 р. в Сегединцях було 238 дворів, за селом числилося 551 десятина землі, з яких 512 дес. належало селянам і 39 дес. — церкві. Село належало поміщику Петру Павловичу Енгельгардту, вів його господарство управитель Йосип Францович Кулицький за 4-пільною системою, в селянських господарствах практикувалася трипільна система. В селі діяли також каплиця, церковно-парафіяльна школа, два вітряних млини та сільський банк. Була також в селі запасна хлібна гамазея в якій на той час на зберіганні знаходилося 287 чвертей озимого і 143 чверті ярового хліба. Пожежна частина складалася з насосу, бочок, багрів та відер на утримання яких витрачалося щорічно до 15 рублів[12].

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923—1933 та 1946–1947 роках.

Під час Голодомору 1932—1933 років загинуло 53 особи[13].

Навколо Сегединців розміщувались хутори: Ільченків, Гибалів, Різників та Моргунів.

В селі не працює загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, фельдшерсько-акушерський пункт.

Уродженцями села є:

• Бондаренко Іван Максимович (22 серпня 1895–1968) — військовий, полковник, начальник 141 стрілецької дивізії РСЧА, викладач Ленінградського індустріального інституту[14];

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Черкаська область)