Седлиська (Замойський повіт)

Перша писемна згадка про село Сєдліску з-поміж 15 сіл Щебрешинської волості - 1398 р. Ці села мали вже на той час визначені кордони, що дає можливість припустити їх давньоруське походження.

4 вересня 1457 р. руські шляхтичі – брати Панкрат і Михайло отримали від Яна Чурила зі Стоянців, опікуна неповнолітньої власниці Щебрешинської волості Зигмунти, з її волі і дозволу привілеї на село Сєдліска, за які вони: “одним конем на кошт пана з луком служити є зобов’язані, так у посполитому рушінню, як і поза ним, коли буде потреба” [3], тобто повинні були нести військову службу. Зазначені привілеї були підтверджені Яном Чарнковським з Чарнкова, власником Щебрешинської волості для “сєдліських громадян” 4 квітня 1593 р. [4] та 7 квітня 1593 р. [5], Яном Замойським “Собіпаном” 15 червня 1662 р. [6], Мартіном Замойським 1685 р. та Клементом Замойським 1760 р. [7].

За легендою під час війни зі Швецією коронний гетьман Ян Замойський у 1602 році найняв собі для особистої охорони 12 запорозьких козаків і поселив їх також у Сєдлісці[8]. Ще у 1930-х роках лише у Сєдлісці з оточуючих сіл танцювали гопак.

Сєдліщани не сплачували жодних податків і несли лише службу охорони і оборони фортеці в Замостю. Сусіди називали Сєдліску "Паньство в паньстві".

До 1875 р. в Сєдлісці парафія належала до грекокатолицької Церкви. Від 1875 р. перейшла на православ'я. Церква ікони Казанської Божої Матері.

У ХІХ ст. до Сєдліски переселяється з сусідніх сіл частина німецьких колоністів, які на підставі контрактів з Анджеєм Замойським укладених 14 вересня 1784 р. [9], 28 лютого 1785 р. [10] і 1 травня 1785 р. [11] були поселені в дев’яти селах біля Замостя [12]. У наслідок проживання серед слов'ян відбулася їх полонізація та рутенізація (українізація).

До Першої світової війни в селі проживало близько 300 руських (українських) та 2 польські родини[2].

Під час Першої світової війни війни майже всі руські (українські) родини були евакуйовані до внутрішніх губерній Російської імперії[2]. Зокрема сєдліщани перебували у Тульські губернії, Казані, Баку. На 1918-1919 рр. частина сєдліщан перебирається до Мелітопольського повіту Таврійської губернії , а звідтіля повертається до Сєдліски.

Від 1921 році село входило до складу гміни Високе Замостського повіту Люблінського воєводства Польської Республіки[13].

Сєдліщанами була організована пожежна охорона, кооперація, збудовані приміщення ремізи і магазину. Діяв аматорські театр, хор, оркестр.

У 1938–1939 рр. сєдліщани активно виступали проти ревіндикаційної акції польської адміністрації [14].

У вересні 1939 р. сєдліщани переховували у себе, еврейські сім'ї з Замостя та польських поліцейських з постерунку на станції Завада [15].

Восени 1941 р., за сприянням Центрального Допомогового Комітету з Замостя, сєдліщанам вдалося узгодити з німецькою адміністрацією табору для радянських військовополонених на “Королювці” (між Замостям і с. Сєдліскою) можливість щоденної харчової допомоги для військовополонених. Щоденно селом їздив віз на який сєдліщан збирали харчі, що доставлялися у табір. У ніч на 25 грудня 1941 р. громада с. Сєдліска презентувавши охороні табору алкоголь, унаслідок чого німецькі солдати напилися, організувала масову втечу військовополонених з цього табору передавши їм запечені у хліб ножиці по металу та підпаливши скирту, як орієнтир до втечі [16]. Від грудня 1941 р. до травня 1942 р. в с. Сєдліска переховувалися понад 160 втікачів. У зв’язку з загрозою пацифікації села, вони були виведені сєдліщанами до лісів, де організовувалися в партизанські загони або долучилися до існуючих [17].

Під час проведення німецькою окупаційною адміністрацією акції "Замостя" на підставі спеціального наказу № 8 Шефа Поліції безпеки і Служби безпеки від 4 грудня 1942 р., 5 грудня 1942 р. 1073 мешканці с. Сєдліска були виселені [18] і розселені в селах Білопілля, Тересін, Раціборівське, Забуднів на Грубешівщині. У серпні 1944 року повернулися до Сєдліски.

Радянська окупаційна адміністрація у період 1944-1946 рр. спираючись на де-юре неіснуючю Люблінську угоду від 9 вересня 1944 р. здійснила репресію з примусової евакуації польських громадян східного обряду до УРСР з метою використання їх на примусових роботах в колгоспній системі.

Перша партія примусово евакуйованих мешканців с. Сєдліска у кількості 714 осіб була вивезена зі станції Завада Замойського повіту 14 листопада 1944 р. [19] і розселена у Запорізькій, Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Херсонській і Ровенській областях [20].

До Сєдліски були переселені римокатолики з регіонів, що були прилучені до СРСР.

Вже після примусової евакуації сєдліщан до УРСР Президія Крайової Ради Народової 19 серпня 1946 р. за поданням Воєводської Ради Народової в Любліні, прийняла ухвалу про відзначення Хрестом Грюнвальда ІІІ ступеня громади с. Сєдліска за допомогу, надану партизанським підрозділам під час німецької окупації [21]. Це був один з 22 населених пунктів Люблінського воєводства, відзначений цією нагородою [22].

У 1975—1998 роках село належало до Замойського воєводства.

Православний цвинтар був знищений новоприбулими мешканцями Сєдліски. Православна церква перероблена у початкову школу, в музеї якої до сьогодні зберігається нагорода сєдліщан.

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][23]:

Станом на 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 150 будинків (з них 1 незаселений) та 874 мешканці, з них[13]:

• 435 чоловіків та 439 жінок.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Седлиська (Замойський повіт)