Сердюк Євген Наумович
Євге́н Нау́мович Сердю́к (* 1876 — † 1921, Кам'янець-Подільський) — український архітектор. Учень і послідовник Василя Кричевського, один з фундаторів українського архітектурного модерну.
| Сердюк Євген Наумович | |
|---|---|
| Народження | 1876 |
| Смерть | 1921 |
| Країна |
 Російська імперія → УНР |
| Діяльність | архітектор |
| Праця в містах | Полтава, Харків, Київ, Кам'янець-Подільський |
| Архітектурний стиль | Український архітектурний модерн |
| Найважливіші споруди | Школа ім. Котляревського у Полтаві, Харківська селекційна станція, Носівська селекційна станція |
Творчість
Ранні твори Є. Н. Сердюка лишились невідомими. Вперше він звернув на себе увагу, коли розробив проект будинку школи ім. І. П. Котляревського у Полтаві (1903—1905 роки).
Виявивши творчий характер, він увесь час намагався творити по-своєму, і цим робив особистий внесок у формування українського архітектурного модерну.
1906 р. Є. Н. Сердюк розробляє проект церкви в селі Новий Кокорів на Волині. Тоді саме він бере участь в роботі Полтавської ученої архівної комісії, виступає з доповідями, і його виступи потрапляють в пресу Полтави та Києва.
Головні твори Є. Н. Сердюка припадають на наступний, харківський, період творчості. Саме тут майстер споруджує перший комплекс будинків наукового призначення у формах УАМ — Харківську сільськогосподарську селекційну станцію (1909—1911 pp.).
Викладач будівництва Харківського технологічного інституту.
У ті саме роки Є. Н. Сердюк споруджує інші, менш значні, за оцінками В. В. Чепелика, будинки, — пошту на Петинській вул. в Харкові, школу в станиці Новомінській на Кубані, будинок Кредитово-кооперативного товариства у Мерефі, які за архітектурою близькі до тем, що були розроблені в комплексі Селекційної станції. Значнішим є житловий односекційний прибутковий будинок, проект якого архітектор виконав разом з інженером О. В. Гоможенком на вул. Катеринославській, 67 (1912 p.).
Значною роботою Є. Н. Сердюка у цей час стає комплекс будівель Носівської селекційної станції на Чернігівщині поблизу Ніжина (1911—1913).
В теоретичних працях архітектор торкався проблем УАМ, обстоюючи необхідність досягнення органічності рішень, виступав проти неузгодженості у розв'язаннях планів та фасадів, назвавши цю ваду «ахіллесовою п'ятою» новітнього українського стилю, закликав до активнішого обстоювання потреб рідного стилю в міських та сільських будинках, особливо школах, які своїм художнім образом, розвиваючи народні традиції, повинні були формувати національно свідомого громадянина України, виховувати патріота, а не лише просто освічену людину.
Брав активну участь у громадському житті Харкова, був відповідальним секретарем Товариства техніків (1912—1917), експонував свої роботи на виставках у Харкові та Києві. Під час революції він включився у процес утвердження української державності в Харкові, через що наприкінці 1917 був змушений перебратися до Києва, а далі — до Кам'янця-Подільського, де протягом трьох років працював викладачем архітектури в Сільськогосподарському інституті та в Університеті.
Проекти церков і будинків в українському стилі на Чернігівщині, в Харкові та ін.
Автор однієї з перших трьох споруд у стилі українського архітектурного модерну — школи ім. Котляревського у Полтаві. Саме в Харкові Є. Н. Сердюк споруджує в формах УАМ перший комплекс будівель науково-дослідного призначення — Харківську сільськогосподарську селекційну станцію (Московський просп., 142, 1909—1911 pp., спвавт. М. Ю. Харманський).
Серед споруд:
- школа імені Івана Котляревського в Полтаві (початок 20 століття),
- селекційна станція у Харкові (1911), у співавторстві з М. Ю. Харманським.
- Пошта на Петинський вулиці (1913)
- будинок Висоцького на вул. Катеринославській, 67 (1910—1912 pp., співавт. О. В. Гоможенко)
- будинок кредитово-кооперативного товариства у Мерефі (1912 p.)
- комплекс будівель Носівської селекційної станції (1911 — 1913),
- Будинок громадських зібрань у Слов'янську (нині Донецької області, початок 20 століття)1913 — 1914, разом з техніком С. В. Котляревським.
- Школа у станиці Новомінській (1910) [1]
В. В. Чепелик зазначає, що Архітектурна творчість Є. Н. Сердюка була непересічним явищем в українському мистецтві початку XX ст., і хоча його твори протягом десятиліть лишались невідомими навіть фахівцям і розкрили своє значення лишь за останню чверть століття, внесок митця в УАМ вартий доброго слова і високої оцінки.[2]
Публіцистика
- Сердюк Е. Н. Из впечатлений на XIII Археологическом съезде в Екатеринославе // Діло. — 1905. — 30 серпня. — № 194. — С. 1-2.
- Сердюк С. М. Pro domo sua // Сніп. — 1912. — № 2. — С. 2.
- Сердюк Є. М. До стильної народної школи // Сніп. — 1912. — № 15. — С. 6.
- Сердюк Свг. Про памятник Шевченкові // Рада. — 1907. — 9 березня. — № 57. — С. 1.
- Сердюков [Сердюк Е. Н.]. Школа им. Котляревского // Киевская старина. — 1904. — № 9. — С. 96-99.
С-к Свг. [Сердюк Є. М.] Рецензція на книгу Г. Г. Павлуцького «Древности Украины» (К., 1905, вып. 1) // Нова громада. — 1906. — № 7. — С. 153. С-к Свг. [Сердюк С. M.J Український стиль у Харкові // Сніп. — 1912. — № 29-30. — С. 13-14.
Література
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 534.