Кричевський Василь Григорович

Народився в 1873 році в селі Ворожба на Слобожанщині. Він був найстаршим з 8 дітей міщанина, повітового земського фельдшера Григора Якимовича Кричевського та його дружини Прасковії Григорівни.[3] Навчався у школі в рідному селі. У 1880–1882 роках навчався у двокласній школі в селі Верхня Сироватка. Потім навчався в місті Харкові в залізнично-технічному училищі. По закінченні був помічником міського архітектора.

Після харківського залізничного технічного училища (фах кресляра), працював у архітектора С.І. Загоскіна, А.Н. Шпігеля, головним архітектурним помічником академіка Ол.М. Бекетова. Роботи, подані на вступний іспит до Петербурзької академії мистецтв Наукова рада визнала за твори майстра, який має підготовку рівну академічному курсу. У 1902 р. приймає участь у виставці на ХІІ археологічному з'їзді у Харкові.[4]

У 1903 році одержав першу нагороду на конкурсі будинку Полтавського Земства, який був побудований за його планами і став зразком нового архітектурного стилю (Український архітектурний модерн) (УАМ),[1][2] основою якого стала спадщина та традиція української народної архітектури. Між 1904—1908 роками брав участь у керівництві будівництвом та художньому оформленні цього будинку. Професор Микола Дьомін відносить Г. Кричевського до майстрів класичного (традиційного) напрямку архітектури.[5]

На той час майстра запрошують подати прохання до петербурзької Академії мистецтв на присудження звання академіка архітектури. З 1907 р. працює в Києві створюючи низку стилістично вдалих будов, приймає участь у виставці українського мистецтва (1911-1912), співпрацює з театром М.К. Садовського, оформлює ряд книг.

У 1912—1913 роках керував майстернями килимів Ханенків у селі Геленівці Васильківського повіту Київської губернії і керамічною школою в Миргороді.[2] На замовлення відомого мецената-мільйонера Богдана Ханенка Василь Кричевський виконав картони (ескізи) килимів на теми українського народного мистецтва. Оленівська майстерня виткала ті килими для подружжя Ханенків.

Член Товариства Українських Архітекторів (з 1918 р.).

Від 1922 р. звертається до викладання: ініціатор створення Українського (Київського) архітектурного інституту НАОМА, викладає там у 1922-1941 роках, завідувач кафедрою, професор (1922), доктор мистецтвознавства (1939); в 1930-1936 роках викладач кафедри архітектурного проектування Київського інженерно-будівельного інституту (КІБІ, нині КНУБА), організатор та керівник секції малюнку та живопису (від 1934 р. кафедри рисунку та живопису КНУБА)[4]. За української влади його обрали першим ректором Державної Академії Мистецтва в Києві, а пізніше був професором Архітектурного Інституту і Мистецького Інституту в Києві, який большевицька адміністрація переорганізувала з Державної Академії Мистецтва.[2] Серед учнів — Йосип Каракіс, який навчався у Василя Кричевського «Інтер'єру житлових і громадських будівель» і техніці живопису[6]. В період активізації течії конструктивізму в архітектурі робив спроби поєднання його з народною традицією, впливу чого зазнали його тодішні студенти; мав досвід роботи в неоампірних пошуках радянської архітектури, прищеплюючи і там елементи народного мистецтва.[4]

Керував мистецькою частиною у виробництві великих українських фільмів «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило». «Борислав сміється» та «Звенигора» в 1925—1927 роках. У 1935–1936 роках оформив фільм «Назар Стодоля», а в 1937 році — перший в Україні кольоровий фільм «Сорочинський ярмарок». У 1940 році у Києві була влаштована велика індивідуальна виставка його праць, яка мала 1055 експонатів.[2]

Під час війни покинув Київ і виїхав спочатку до Львова, де був ректором Вищої образотворчої студії. Потім викладачі та студенти переїхали на Лемківщину (Криниця; село Лабова, у якому розписували церкву, зокрема, одним з студентів був Володимир Воронюк [7]). Пізніше переїхав до Німеччини, 1949 року — на постійне місце проживання до Каракаса (Венесуела), де й помер 15 листопада 1952 року.[2] Через деякий час відбулося перепоховання Митця на українському цвинтарі св. Андрія в м. Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, США[8].

Багато років збирав предмети української народної творчості і, будучи тонким знавцем української етнографії, зумів укомплектувати одну з найбагатших колекцій того типу в Україні. На жаль, збірка Василя Кричевського, що містилася в будинку Михайла Грушевського, згоріла під час артилерійського обстрілу, який вчинили більшовики 1918 року[2].

Частина робіт художника перебуває за кордоном, найбільша — в Українському музеї Нью-Йорка. У 2003 році онука Василя Кричевського Оксана де Лінде передала приблизно 300 робіт Кричевського від його доньки Галини Кричевської-Лінде, що мешкає у Венесуелі, до Харкова, Полтави, Лебедина, Києва в дарунок українським музеям. Зокрема, до 40 творів містяться в колекції Харківського художнього музею. Унікальна колекція картин художника зберігається в Музеї української діаспори в Києві. Творчість художника представлена в Зібранні (колекції) образотворчого мистецтва Градобанку.

Автор численних живописних робіт (серед них “На Дніпрі”, 1900, “Ярмарок”, 1913, “Пейзаж”, 1934), декорацій до спектаклів “Ревізор”, “Наталка Полтавка”, “Сільська честь”, “Богдан Хмельницький” (1908), кінокартин “Тарас Шевченко” (1925), “Тарас Трясило” (1926), “Звенигора” (1927), “Земля” (1930) – три останні – реж. О.Довженко, “Назар Стодоля”, “Сорочинський ярмарок” (1936), численних творів декоративного мистецтва, книжкової графіки (зокрема обкладенка книги Ю.Яновського “Майстер корабля”, 1928).[4]

Архітектурна творчість В.Г. Кричевського досліджувалась професором КНУБА В.В. Чепеликом: протягом 60-90х років ХХ ст. В.В. Чепеликом було зафіксовано, досліджено (обмірено) ряд архітектурних творів В.Г. Кричевського, креслиники опубліковані та введені в науковий оббіг, було створено наукове обгрунтування основоположної ролі та надважливого внеску В.Г. Кричевського в формування Українського архітектурного модерну (УАМ), результати досліджень були опубліковані в ряді статей[9][10] та посмертній монографії В.В. Чепелика[1].

Основні роботи[1][4]: Полтавське земство (1903-1908), Народний будинок у м. Лохвиці на Полтавщині, будинок Грушевських та школа ім. С.Г. Грушевського у Києві, ряд міських та приміських житлових будов, проект відновлення будинку Т.Г.Шевченка у Києві, конкурсний проект павільйону УРСР на виставці в Москві (1923), проект і макет сільського клубу-читальні на всесвітній виставці в Парижі (1925), інтер'єри будинку історичної секції ВУАН, перша черга "РОЛІТу" - будинок письменників у Києві (1928, в формах експресивного конструктивізму), меморіальний музей Т.Г.Шевченка в Каневі (1932-1939, в неокласичних формах з орнаментальними фрагментами українського стилю).

22 березня 1918 р. Центральна Рада затвердила проєкти В. Кричевського, зокрема, герб, розроблений ним на основі Володимирового Тризуба.

Василь Кричевський був фактично першим українським митцем, що розпочав працювати в кіно на студії в місті Одеса. Він узяв участь як художник у створенні фільмів:[3]

• «Тарас Шевченко» (режисер Петро Чардинін) 1925—1926
• «Маленький Тарас» 1925—1926
• «Тарас Трясило» 1926—1927
• «Два дні» 1926—1927
• «За стіною» («Мова стін») 1927—1928
• «Людина з лісу» 1927—1928
• «Борислав сміється» 1925—1927
• «Звенигора» (режисер Олександр Довженко). 1925—1927
• «Повість про гаряче серце» 1936
• «Назар Стодоля» 1936—1937
• «Кармелюк» 1937—1938
• «Сорочинський ярмарок» 1937

Після вимушеної еміграції митця за кордони СРСР більшість кінострічок знищила радянськацензура. Відомості про працю Кричевського зберігає музей кіностудії в Одесі.

• У 1974 р. в Нью-Йорку надрукована книга про Василя Кричевського «Життя й робота» (автор Вадим Павловський).
• У 1997 р. в Україні випущена марка з портретом Василя Кричевського.

• 21 серпня 2008 р. вiдкрита меморіальна дошка Кричевському в Харкові на будинку радіотехнічного технікуму, вулицi Сумська, 18/20. Василь Григорович є розроблювачем ескізів ліпнини, які прикрашають будинки міста дотепер: автотранспортний технікум, будинок 28, і Будинок техніки, будинок 26, колишні Земельний та Торговий банки на площі Конституції, радіотехнічний технікум на вулицi Сумській, будинок 18/20, колишній Будинок Ради з'їзду гірничопромисловців півдня Росії, тощо.

• 10 січня 2013 року засновано Музей мистецької родини Кричевських в Опішні.

• 2014 року присвоєно ім'я Василя Григоровича Кричевського Колегіуму мистецтв у Опішні, на стіні колегіуму встановлено меморіальну дошку[14].

• 20 травня 2016 року в Броварах з'явилось вулиця, названа на честь Василя Кричевського[15].

• Восени 2016 року в Харкові видано книжку «Василь Григорович Кричевський: хрестоматія. Том І. 1891—1943 рр.» (Видавець Савчук О. О.)[16].

• Пам'ятний знак Василю Кричевському встановлено 28 вересня 2020 року в Верхня Сироватка, на території школи.

• 
  Поштова марка 1997 р. на честь В. Г. Кричевського
• 
  Меморіальна дошка в Харкові
• 
  Меморіальна дошка на честь Василя Кричевського на стіні колегіуму
• 
  Стіна гончарної слави України. Музей мистецької родини Кричевських
• 
  село Верхня Сироватка пам'ятний знак Василю Кричевському

• Чепелик, Віктор. Український архітектурний модерн / Упорядник З. В. Мойсеєнко-Чепелик. - Київ: КНУБА, 2000. - 378 с.: іл. ISBN 966-627-002-1 .
• Василь Григорович Кричевський [Текст] : хрестоматія [текст. пр. В. Г. Кричевського, вибр. розвідки про нього, автобіогр. спадщина]: в 2 т. — Харків: Савчук О. О., 2016—    . — 30 см. — (Серія «Слобожанський світ», ISBN 978-966-2562-03-3 ; вип. 10). — Т. 1 : 1891—1943 рр. / [передм. І. О. Ходак ; упоряд. О. О. Савчук] . — 2016. — 531 с. : іл., портр.
• Павловський Вадим. Василь Григорович Кричевський: Життя і творчість. — Нью-Йорк: Вид. Укр. Вільною Акад. Наук у США, 1974. — 224 с.: іл.
• Ясієвич В. Є. Василь Кричевський — співець українського народного стилю // Українське мистецтвознавство: Міжвідом. зб. наук. праць / ІМФЕ ім. М. Т. Рильського АН України. — Київ: Наукова думка, 1993. — Вип. 1. — С. 117—126.
• М. Ф. Дмитрієнко, Д. В. Грузін. Кричевський Василь Григорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 398. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
• Горбик. О.О. Провідні викладачі-архітектори КНУБА (біографічні матеріали): О. Вербицький, С. Гіляров, М. Даміловский, А. Добровольський, Д. Дяченко, В. Заболотний, В. Кричевський, І. Лошаков, І. Моргілевський, М. Сєвєров, О. Хорхот, В. Чепелик, Я. Штейнберг, П. Юрченко, та ін. // Сучасні проблеми архітектури і містобудівництва: зб. наук.-техн.  пр. – Вип. 8. – К: КНУБА, 1999. Стор. 111-112.

• Мемориальную доску архитектору В. Кричевскому планируется открыть в Харькове^{[недоступне посилання з квітня 2019]} (рос.)
• Мемориальная доска В. Кричевскому открыта в Харькове на фасаде радиотехникума (рос.)
• Ковальчук О. Василь Григорович Кричевський. Митець і педагог (1873—1952) (До 130-річчя з дня народження) // Народна творчість та етнографія. — 2003.- № 1-2. — С. 42 — 46.
• Професори НАОМА (1917—2007) //Дослідницькі та науково-методичні праці: Зб. наук. пр. Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. — К. — 2007. Спецвипуск.
• Цалик С. М., Селігей П. О. Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури. — Київ: 2010. — С. 16-31.
• Рубан-Кравченко В. В. Кричевські і українська художня культура ХХ століття. Василь Кричевський / В. В. Рубан-Кравченко. — К. : Криниця, 2004.
• ^{[недоступне посилання з квітня 2019]} інтерв'ю з онуком митця.
• Наталя Дмитренко. 'Художня династія Кричевських' // «Україна Молода». 6 серпня 2010 р., С. 20-21.
• Юнаков О. Архитектор Иосиф Каракис. — Нью Йорк : Алмаз, 2016. — 544 с. — ISBN 978-1-68082-000-3.
• Пучков А. Птахам наснаги зичити: Володимир Ясієвич про історію й теорію архітектури, український архітектурний стиль і про Василя Кричевського // Пучков А. Між навігаційними щоглами: Профілі українських мистецтвознавців (архітектура і візуальне мистецтво). — Київ: Дух і Літера, 2018. — С. 265—328.
• Кричевський, Василь. Нарбут в Українській Академії Мистецтв / Василь Кричевський // Образотворче мистецтво. — 1997. — Число 1. — С. 55–59.
• Маричевська, Оксана. Український архітектурний модерн Василя Кричевського / Оксана Маричевська // Образотворче мистецтво. — 2003. — № 4. — С. 56–57.
• Чепелик В.В. Пам'ятки народностильової архітектури [Києва] // Пам'ятники України. — 1986. — № 2. — С. 24-26.
• Чепелик В.В. Київський осередок розвитку народних традицій в архітектурі початку XX століття // Етнографія Києва і Київщини: Традиції й сучасність / Л. Ф. Артюх, Н. К. Гаврилюк, В. Ф. Горленко та ін.; Відп. ред. В. Ф. Горленко. — К.: Наук, думка, 1986. — С. 128—157.
• Чепелик В.В. Майстер корабля архітектурного відродження [Про В. Г. Кричевського] // Архітектура України. — 1991. — № 5. — С. 33-39.
• Чепелик В.В. Зустріч двох геніїв [М. В. Лисенко та В. Г. Кричевський] // За будівельні кадри. — 1992. — Квітень. — № 6-7. — С. 3.
• Чепелик В.В. Дім — як грім [Про будинок Полтавського губернського земства] // Родослав. — 1992. — Вересень. — № 17-18. — С. 12.
• Чепелик В.В. Будинок Великосорочинського кредитово-коонеративного товариства. Будинок М. А. Дмитрієва. Будинок Западішської земської школи. Будинки земських шкіл. Вулиця Зітьківська в Полтаві, каплиця. Каплиці. Будинок А. П. Климова у с Круглику. Будинок Лубенської земської лікарні. Миргородська водолікаріш, водолыікарня-клуб, грязелікарня. Полтавська школа ім. І. П. Котляревського. Будинок Полтавського губернського земства. Український архітектурний стиль на Полтавщині. Будинок Устивицького споживчого товариства. Будинок Хомутецького кредитово-кооперативиого товариства // Полтавщина: Енциклопедичний довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К.: «УРЕ» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 108—109, 249, 281, 288—290, 295, 325—326, 347, 486—488, 538—541, 737—738, 787—789, 921—924, 929—930, 946—947.
• Чепелик В.В. Теоретична спадщина українського архітектурного модерну // Архітектурна спадщина України / Редкол.: М. Дьомін (голова), В. Тимофієнко, А. Антонюк та ін. — К.: НДІТІАМ; «Українознавство», 1994. — Вип. 1. Маловивчені проблеми історії архітектури та містобудування / За ред. В. Ти-мофієнка. — С. 162—180.
• Чепелик В.В. Морфологічні особливості українського архітектурного модерну початку XX століття // Архітектурна спадщина України / Редкол.: М Дьомін (голова), В. Тимофієнко, А. Антонюк та ін. — К.: НДІТІАМ; «Українознавство», 1995. — Вип. 2. Національні особливості архітектури народу України / За ред. В. Тимофієнка. — С. 132—160.
• Чепелик В.В. Український архітектурний модерн у дзеркалі епохи // Архітектурна спадщина України / Редкол.: М. Дьомін (голова), В. Тимофієнко, А. Антонюк та ін. — К.: НДІТІАМ; «Українознавство», 1996. — Вип. 3. Питання історіографії та джерелознавства української архітектури / За ред. В. Тимофієнка. — 4.1. — С. 198—221.
• Чепелик В.В. Слава великого майстра [В. Г. Кричевський] // Артанія. — 1997. — Вип. 3. — С. 37-40.
• Горбик О.О. Професор Кричевський В.Г. // Професори Київського національного університету будівництва і архітектури (1930-2000). Довідник. – К., 2001. – Стор. 44.

• Кричевський Василь // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 769. — 1000 екз.
• Марко Роберт Стех. «Очима культури» № 89. Василь Кричевський і український модерн в архітектурі
• Марко Роберт Стех. «Очима культури» № 91. Василь Кричевський: малярство, графіка, сценографія, прикладне мистецтво
• Музей мистецької родини Кричевських
• Корифей української культури (До 135-річчя від дня народження В. Г. Кричевського).
• Василь Григорович Кричевський. Ювілейна виставка. Каталог. Нью-Йорк, 1973.
• Мистецька спадщина Кричевських на Сумщині.
• Вадим Павловський. Василь Григорович Кричевський. Життя і творчість. Монографія. Нью-Йорк, Вільна Академія Наук у США, 1974.
• ГРИВНА, ГЕРБ И КОВРЫ ВАСИЛИЯ КРИЧЕВСКОГО