Сесіль Фогт-Муньє

Сесіль Фогт (фр. Cécile Vogt-Mugnier; 27 березня 1875(18750327), Аннесі — 4 травня 1962(19620504), Кембридж) — французька невропатолог і нейрофізіолог. Разом з чоловіком Оскаром Фогтом досліджувала людський мозок.[1][2] Матір дослідниць Марте і Маргарити Фогт.

Сесіль Фогт
Cécile Vogt-Mugnier
Сесіль і Оскар Фогт
Сесіль і Оскар Фогт
Народилася 27 березня 1875(1875-03-27)
Аннесі (Франція)
Померла 4 травня 1962(1962-05-04) (87 років)
Кембридж (Велика Британія)
Місце проживання  Німеччина
Країна  Франція
Національність француженка
Діяльність невропатолог, нейрофізіологія, neuroanatomy
Alma mater лікарня Бікетре
Галузь медицина, фізіологія, патологічна фізіологія
Заклад інститут Кайзера Вільгельма (нині інститут досліджень мозку Макса Планка), Берлінський університет
Звання професор
Науковий керівник П'єр Марі
Членство Леопольдина
Відома завдяки: нейроанатомія таламуса
У шлюбі з Оскар Фогт
Діти Марте Фогт, Маргарита Фогт
Нагороди Національна премія Східної Німеччини
 Сесіль Фогт-Муньє у Вікісховищі

Професійне життя

Навчання та кар'єра

Сесіль Фогт захистила докторську дисертацію у Парижі в 1900 році, навчаючись у П'єра Марі в лікарні Бікетре.[3] У той час жінки складали лише 6 % тих, хто захищав докторські дисертації, навіть незважаючи на те, що пройшло тридцять років після того, як жінки вперше були залучені до медичних досліджень.[4] Висновки Фогт і її чоловіка про мієліногенез допомогли їй в під час дисертаційної роботи над волокнистими системами в корі головного мозку кішок (Étude sur la myelination of hémishères cérébraux) і початком їхніх досліджень в архітектоніці.[5] У Берліні 16 січня 1920 року Фогт отримала ліцензію. Внаслідок наукових досягнень та медичного досвіду їй не потрібно було складати іспити або проходити рік практичної підготовки.[4]

Незважаючи на свої досягнення, власна кар'єра і визнання Фогт залишалися мінімальними. Лише між 1919 і 1937 роками вона займала офіційну, платну посаду дослідника в інституті Кайзера Вільгельма. Посада керівника кафедри відповідала посаді екстраординарного професора. Проте більшу частину свого життя вона працювала без компенсації і жила на доходи свого чоловіка.[4]

Заснування дослідницького інституту
Бронзовий бюст Сесіль Фогт, розташований у біомедичному кампусі Берлін-Бух у колишньому Інституті досліджень мозку

У 1898 році Фогт заснували у Берліні приватний науково-дослідний інститут (Неврологічний центр), який був офіційно пов'язаний з фізіологічним інститутом Харіті як Невробіологічна лабораторія Берлінського університету. Цей інститут послужив підставою для формування в 1914 р. інституту Кайзера з досліджень мозку (Kaiser Wilhelm Institute for Brain Research), директором якого був Оскар. Цей інститут також дав початок Інституту Макса Планка з досліджень мозку в 1945 році.[6][7][8][9][4]

У 1936 році Фогт супроводжувала свого чоловіка до Південної Німеччини, де вони заснували Інститут досліджень мозку та загальної біології в Нойштадті.[1][10]

У 1959 році Фогт заснували Інститут досліджень мозку. Увійшов у 1964 році до Дюссельдорфського університету і там залишається одна з найбільших колекцій фрагментів головного мозку в світі.

Відзнаки та досягнення
Меморіальна дошка Оскара і Сесіль Фогт на будівлі Інституту досліджень мозку в Берліні-Буч. Меморіальна дошка створена в 1965 році скульптором Акселем Шульцем

У 1924 році Сесіль Фогт разом зі своїм чоловіком стала співредактором журналу «Психологія і неврологія».[4]

У 1932 році Сесіль Фогт отримала найвищу наукову академічну нагороду, коли подружжя Фогт були обрані до Леопольдини в Галле. У 1950 році вона та Оскар були відзначені національною премією Першого класу Німецької Демократичної Республіки. Фогт також отримала почесні звання доктора наук від університетів Фрайбурга, Єни та Берлінського університету.[11][4][12]

Пара Фогт пізніше отримала публічну увагу через роман «Мозок Леніна» Тільмана Шпенглера (1991), коли Оскар Фогт отримав почесне завдання розслідування мозку Леніна після його смерті.[13]

Особисте життя

Раннє життя

Сесіль Фогт народилась 27 березня 1875 року у Аннесі (Франція). Заможна і побожна тітка платила за її освіту в монастирській школі, але Сесіль повернулася жити до матері, продовжуючи навчання. Вона готувалася до отримання бакалаврських іспитів з приватними викладачами і отримала ступінь бакалавра в галузі природничих наук. У вісімнадцятирічному віці вона стала однією з небагатьох жінок, які вступили до медичної школи в Парижі.[4][14]

Сім'я

У 1899 році Сесіль вийшла заміж за Оскара Фогта.[13] Пара Фогт співпрацювала над своїми дослідженнями шістдесят років, як правило, Сесіль була як основний автор. У Фогт народилось двоє дітей — Марте і Маргарита. Обидві стали визнаними вченими.[4][15]

Пізнє життя

Пізніше у своїй кар'єрі Фогт звернула увагу на генетику, експериментуючи з комахами, які вони збирали під час відпусток на Кавказі, Балканах, у Північній Африці та Балеарських островах. Їхня молодша дочка Маргарита проводила це дослідження протягом десяти років, перш ніж виїхати до Каліфорнії.

Вони продовжували свою роботу до тих пір, поки Оскар Фогт не помер у 1959 році, а після смерті чоловіка Фогт переїхала до Кембриджа (Англія), щоб бути зі своєю старшою донькою Марте. Сесіль померла там у 1962 році.[16]

Примітки
  1. Biographies. Max Delbrück Center. Max-Delbrück-Centrum für Molekulare Medizin. Архів оригіналу за 13 березня 2016. Процитовано 23 червня 2019.
  2. I. Klatzo (1 січня 2004). У T. Kuroiwa; A. Baethmann; Z. Czernicki. Brain Edema XII: Proceedings of the 12th International Symposium : Hakone, Japan, November 10–13, 2002. Springer. с. 29–32. ISBN 978-3-211-00919-2. Процитовано Червень 23, 2019.
  3. Finger, Stanley (1 березня 2002). Women and the History of the Neurosciences. Journal of the History of the Neurosciences 11 (1): 80–86. PMID 12012582. doi:10.1076/jhin.11.1.80.9098.
  4. Helga Satzinger — Femininity and Science: The Brain Researcher Cécile Vogt (1875—1962). Translation of: Weiblichkeit und Wissenschaft. In: Bleker, Johanna (ed.): Der Eintritt der Frauen in die Gelehrtenrepublik. Husum, 1998, 75-93.
  5. John Carew Eccles (2011). The legacy of John C. Eccles: selected letters (1937-1963) and guide to the archive in Düsseldorf. Shaker. ISBN 978-3-8440-0367-3.
  6. Günter P. Wagner (31 жовтня 2000). The Character Concept in Evolutionary Biology. Academic Press. с. 41. ISBN 978-0-08-052890-8.
  7. Susanne Heim; Carola Sachse; Mark Walker (27 квітня 2009). The Kaiser Wilhelm Society Under National Socialism. Cambridge University Press. с. 102. ISBN 978-0-521-87906-4.
  8. Eling P (2012). Neuroanniversary 2012.. J Hist Neurosci 21 (4): 429–33. PMID 22947384. doi:10.1080/0964704X.2012.720218.
  9. Origins. MPI Brain Research. Max Planck Institute for Brain Research. 2012. Процитовано 23 червня 2019.
  10. Cécile und Oskar Vogt-Institut für Hirnforschung GmbH. Unifreunde-Duesseldorf. Gesellschaft von Freunden und Förderernder Heinrich-Heine-Universität Düsseldorf e.V. Архів оригіналу за 7 May 2014. Процитовано 6 травня 2014.
  11. Komander, Gerhild (December 2004). Vogt, Cécile. Die Geschichte Berlins. Процитовано 23 червня 2019.
  12. Vogt-Vogt syndrome (Cécile and Oskar Vogt). Whonamedit?. 2014. Процитовано 23 червня 2019.
  13. Schiller, Francis (2001). Die Geschichte der genetisch orientierten Hirnforschung von Cecile und Oskar Vogt (1875-1962, 1870-1959) in der Zeit von 1895 bis ca. 1927 (review). Bulletin of the History of Medicine 75 (2): 332–334. ISSN 1086-3176. doi:10.1353/bhm.2001.0095.
  14. van Gijn, J. (2003). The Vogts: Cécile (1875?1962) and Oskar (1870?1959). Journal of Neurology 250 (10): 1261–1262. ISSN 0340-5354. PMID 14586619. doi:10.1007/s00415-003-0216-z.
  15. Ogilvie, Marilyn Bailey; Harvey, Joy Dorothy (2000). Vogt, Cécile (Mugnier) (1875–1962). The Biographical Dictionary of Women in Science: L-Z. New York: Routledge. с. 1329–1330. ISBN 978-0-415-92040-7.
  16. Cécile Vogt. Whonamedit?. 2014. Процитовано 23 червня 2019.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.