Сибірський ВТТ

Сибірський ВТТ (рос. СИБИРСКИЙ ИТЛ, СИБУЛОН, Сиблаг) — система місць ув'язнення і спецпоселень на території Західного Сибіру в 1930-50-ті рр. Постачальник робочої сили для промисловості, гірничодобування, лісозаготівлі, с/г підприємств і будівельних об'єктів Сибіру. На 1 червня 1930 — 24 284 в'язнів (з/к).

Основні сфери господарської діяльності

Основні сфери господарської діяльності в 1930-32 роках:

  • будівництво залізниці Томськ — Єнісейськ (42,5 км, розпочато в березні 1930);
  • будівництво Ніфантьєвського шосе (174 км в Туруханському краю, розпочато в червні 1930),
  • будівництво радгоспів, Кузнецькбуд (Сталінськ), Сибкомбайнбуд (Новосибірськ);
  • вугільні шахти в Кузбасі;
  • будівництво цегельного заводу (Маріїнськ);
  • виробництво швейної (Яя), трикотажної, взуттєвої продукції;
  • лісозаготівлі;
  • металообробка;
  • золотодобування;
  • рибний промисел.

Історія

Перша згадка восени 1929 року як Сибірське управління таборів особливого призначення (рос. СиБУЛН).

У листопаді 1932 реорганізований: виділений відділ трудпоселень і переданий в ПП ОДПУ, ліквідована частина відділень, а Управління переведено в Маріїнськ.

З середини 1930-х

З середини 1930-х років діяльність здебільшого с/г напрямку: СиБУЛН став крупним постачальником с/г продукції для таборів ГУЛАГ, а також виконував роль інвалідного табору.

До 1936 в структурі СиБУЛНу знаходилися 2 відділення (Осиновське, Ахпунське), 15 окремих табірних пунктів (Маріїнський, Яйський, Арлюкський, Ново-Іванівський, Антибеський, Томський, Берилюський, Чистюньський, Орлово-Розовський, Сусловський, Юргінський, Кемчугський, Камишенський, Тайгинський, Чуйський), 3 фабрично-завод. колонії (Іскитимська, Новосибірська, Прокоп'євська) і 10 тюрем.

У 1936 перетворений в Управління виправно-трудових таборів, трудпоселень і місць ув'язнення Управління НКВС по Західно-Сибірському краю (рос. УИТЛ, ТП и МЗ УНКВД ЗСК).

У 1938 на базі одного з відділень в селищі Теміртау утворений Горно-Шорський табір для будівництва залізничної гілки (Мундибаш — Таштагол) на півдні Кузбасу (ГоршорЛАГ, начальник Макаров), який проіснував до 1941 року.

На 1 січня 1940 за СиБУЛНом значилися 38932 з/к, 497 вільнонайманих, 126 тис. га землі, 9,3 тис. крупної рогатої худоби, 28 тис. свиней, 7,3 тис. коней, 335 тракторів різних марок та ін.

Сиблаг в 1940-і — 1950-і

Як самостійний підрозділ в системі ГУЛАГу сталінських таборів, Сибірський виправно-трудовий табір НКВС (рос. Сиблаг НКВД) починає функціонувати з 1942 та діяв по 1961 рр.

До 1956 року в Сибірському ВТТ налічувалося від 30 до 35 тисяч зеків, засуджених ув'язнених. Всі вони перебували на режимі важких примусових робіт (лісоповал, транспортування лісу, лісопилка, будівельні роботи, рідше — сільгоспроботи, ін.).

Узагальнена картина життя в сибірському концтаборі описана письменником Олександром Солженіциним в оповіданні «Один день Івана Денисовича» (1959).

Картини Сибірського ВТТ представлені у творах сибірських письменників Миколи Углова та Василя Афоніна в їх автобіографічних книгах «Солоне дитинство в зоні» і «Біографія» відповідно.

Офіційно спецкомендатури Сибірського ВТТ почали ліквідовувати з 1958 року. Однак багато «спецпоселенців» продовжували «відзначатися» ще до кінця 1960-х рр.

В серпні 2009 року на території Маріїнська відкрито Меморіал в пам'ять жертв «Сиблагу».[1]

Структура

Підрозділи ВТТ:[2]
  1. Яйське табірне відділення № 5 (з 1945 року Пром ВТК № 1) — Яйська швейна фабрика по виробництву спецодягу для в'язнів та радянських солдат в роки війни; табірний пункт сільського господарства на базі колгоспу ім. Георгія Димитрова, кількістю 200 в'язнів (40 км від ст. Яя).
  2. Тайгінський окремий табірний пункт № 2 (з 1945 року Пром ВТК № 2) — три табірні пункти з лісозаготівлі та деревообробки і пункт підсобного господарства Теплинка (34 кс від ст. Тайга).
  3. Юргинський окремий табірний пункт (з 1945 року Пром ВТК № 3) — орієнтований на сільське господарство.
  4. Кемеревський окремий табірний пункт № 1 (з 1945 року Пром ВТК № 4).
  5. Кемеревський окремий табірний пункт № 2 (з 1945 року Пром ВТК № 5).
  6. Гур’євський окремий табірний пункт № 8 (з 1945 року Пром ВТК № 6) — обслуговування Металургійного заводу Наркомчермету.
  7. Новокузнецьке табірне відділення № 7 (з 1945 року Пром ВТК № 7) — обслуговувало Кузнецький металургійний комбінат ім. Й.В. Сталіна (1500 чоловік), Шушталепський лісокомбінат (120 чоловік), завод № 605 Наркомату боєприпасів (130 чоловік) та шахту «Байдаєвську» (400 чоловік).
  8. Старокузнецьке відділення (з 1945 року Пром ВТК № 8).
  9. Ахпунське відділення № 6 (з 1945 року Пром ВТК № 9) — табірний пункт копальні КМК в селищі Темиртау, при ньому табірний пункт Центрального шпиталю Темиртау, пункт Лісозавод КМК (станція Чугунаш, 1,5 км від залізниці) та пункт підсобного господарства на станції Амзас.

Начальники ВТТ
  • 01.09.1929—28.10.1931 М.М. Чунтонов;
  • 28.10.1931—23.08.1932 И.М. Біксон;
  • 23.08.1932—22.11.1933 А.А. Горшков;
  • 22.11.1933—? П.П. Соколов;
  • 19.02.1934—22.04.1936 М.М. Чунтонов;
  • 03.10.1936—14.09.1938 А.П. Шишмарьов;
  • 14.09.1938—04.1940 А.С. Свірідов;
  • 07.04.1942—07.07.1945 Р.П. Филимонов;
  • 27.02.1946—17.09.1947 Г.М. Прокоп’єв;
  • 17.09.1947—? ?. ?.Черкашин, т.в.о. начальника;
  •  ?—по 20.02.1951 Г.М. Прокоп’єв;
  • 20.02.1951—не раніше 03.1958 И.М. Веліканов;
  • згадка 29.05.1956 ?. ?.Зуєв, т.в.о. начальника.

Посилання

Примітки
  1. Мемориальный образ Кузбасса, выпуск 2 - Мемориал памяти жертвам Сиблага. suse.kemrsl.ru. Процитовано 12 квітня 2018.
  2. История УИС области. www.42.fsin.su (рос.). Процитовано 11 квітня 2018.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.